СОЛОВ'ЯЧА ЯЄЧНЯ (оповідання Остапа Вишні)

    Славко і Людочка жили поруч: отут була Славкової мами хата, а як трохи далі пройти — жила Людочка з своєю мамою.

    А за хатою Славкової мами був великий садок.

    В тому садку росли яблуні, груші, сливи, малина, смородина і навіть абрикоси.

    Завідував тим садком старенький дідусь-садівник, який дуже любив і Славка і Людочку і дозволяв їм гуляти в садку.

    Вони були діти слухняні і не псували ні дерев, ні кущів, ні квітів.

    От настала весна.

    Зацвіли вишні, сливи, яблуні.

    Побігли Славко і Людочка в садок.

    Ой, як же хороше в садку навесні!

    Усе цвіте, пташки співають, бджілки гудуть, мед носять, сонечко припікає.

    Славко і Людочка побігли в малинник.

    Прибігають до одного куща, а звідти якась сіренька пташка тільки — пурх! — і полетіла.

    Славко і Людочка — до куща. Розгорнули кущ, дивляться — а там під кущем, на землі, невеличке гніздечко листячком вимощене, і в гніздечку четверо маленьких яєчок, тільки не біленьких, а темненьких, такого кольору, як шоколад.

— Цур моє! — скрикнув Славко.

— Ну, і хай буде твоє,— погодилась Людочка.— А як ще десь гніздечко знайдемо, то те вже буде моє! Добре?

— Добре! — каже Славко.— А якої ж це пташки гніздечко, що такі, як шоколад, яєчка?

— Не знаю,— каже Людочка.— Давай спитаємось дідуся — він, мабуть, знає!

    Побігли Славко й Людочка до дідуся-садівника...

— Дідусю! — кричать.— А ми гніздечко назнали під малиновим кущем! А в гніздечку четверо малесеньких яєчок, тільки не біленьких, а таких, як шоколад!

А дідусь і каже:

— То соловейкове гніздечко! Чуєте, як у нас соло­вейки співають! Тьох-тьох-тьох! Тут їх не один! Я вже їх штук із п'ять по голосу знаю. Бо всі вони по-різному тьохкають! Тут ще десь їхні гніздечка є! Ну, назна­ли, дітки,— так ви ж не видирайте яєчок і гніздеч­ка не руйнуйте. Соловейко — корисна пташка, вона черв'ячки та кузьки всякі їсть, а кузьки та черв'ячки дуже шкідливі для садка! Пташки — наші друзі, вони нам допомагають, щоб у нас, у колгоспі, було багацько яблук, груш, ягід різних...

    Славко і Людочка побігли до смородини.

    А з-під смородинового куща теж вилетіла така сама пташка.

     Вони — туди: і там кубелечко, а яєчок, таких самих шоколадних, не четверо, а п'ятеро аж!

— Цур моє! — крикнула Люда.

    Славко погодився, хоч трішки й заздрив, що в Людоччиному кубельці не четверо, а п'ятеро яєчок.

    Славко і Люда умовились, що вони не будують руй­нувати соловейкових гніздечок.

     Побігли Славко і Люда, побавились та й пішли додому обідати.

     Вдома розказали всім, що вони назнали в садку аж двоє соловейкових гніздечок.

     І Славкова, і Людина мами теж їм говорили, щоб вони не видирали яєчок і не ходили до кубелець, бо пташки можуть наполохатись і покинути свої гніздеч­ка, а тоді яєчка захолонуть, попсуються і вже солов'ята маленькі з них не вилупляться.

     Славко, як лягав увечері спати, все думав про шо­коладні яєчка,— дуже вже йому хотілося, щоб вони в його хаті були, щоб можна було ними гратися.

«Соловейкові яєчка! Хіба ж є у кого така іграшка! Ні в кого нема! А в мене буде!» — думав він, засина­ючи.

      А на другий день устав Славко раненько — Людочка ще спала — та й вийшов з хати.

— Куди це ти так рано? — питає його мама.

— Піду трошки побігаю! Я виспався,— каже мамі Славко.

    Побіг Славко на город, а звідти через перелаз у кол­госпний садок.

    Дідусь-садівник якраз вулики на пасіці перевіряв і не бачив, як Славко в садок прибіг.

     А Славко зразу до малинового куща, зігнав з гнізда соловейка, за яєчка — і додому.

     Біжить, а яєчка в руках держить: у правій руці двоє і в лівій руці двоє.

     Як ліз він через перелаз, зачепився за сучок і впав. Падаючи, закрив, щоб не подряпати лице руками. А в руках — яєчка. Яєчка побились, вимастили Слав­кові і лице, і носа, і вуха, і сорочку.

     Ніс — жовтий, вуха — жовті, сорочка — жовта. І тече все, і капає. І сльози в нього течуть та з жовт­ком перемішуються...

    Прийшов він додому, а вже й Людочка до нього прибігла.

    Мама як побачила:

— Що з тобою, Славку? Де це ти в яєчню лицем уткнувсь?

     А Людочка побачила шоколадну шкаралупу від яєчка та як закричить:

— Та це ж він соловейкові яєчка видер! Як тобі не сором, Славку! Яєчня ти солов'яча!

    Розсердилась Людочка і побігла додому.

— Не буду я з тобою дружити! — у воротях крик­нула.

    Довго мама вмивала Славка, доки змила яєчню. І відтоді так і прозвали Славка: «Солов'яча яєчня!»

    Та й це ще не все!

     На другий рік уже не прилітав у той куток садка соловейко, що його гніздечко Славко зруйнував.

     А в Людоччиному кубельці вилупилося п'ятеро солов'яток, вони виросли й полетіли на зиму аж в Аф­рику, бо там тепло, коли в нас зима.

     А навесні знову прилетіли в колгоспний садок. Ста­рий соловейко полагодив гніздечко під смородиновим кущем — і знову там було п'ятеро яєчок.

     А молоді нові кубельця собі поробили.

     Та як забіжить було Людочка в садок, так вони тьохкають уже, тьохкають, ніби навмисне для Людочки співають за те, що вона не руйнує пташиних гніз­дечок.

     А Славко і в сад перестав ходити, бо йому було соромно.

   

 




Переглядів: 61
23.07.2021 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до СОЛОВ'ЯЧА ЯЄЧНЯ (оповідання Остапа Вишні):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера