З давніх-давен. долаючи негоду, назустріч сонцю й теплу летять над землею журавлі. Куди пролягає їхня нелегка путь?

    Цікаві очі вдивляються в підхмар'я, допитливі вуха вслухаються в тужливе: кру, кру, кру... І вже здасться, що попереду зграї — сонцесяйний могутній крун (так називали журавлів наші давні предки). Його великі й дужі крила виблискують у сонячних променях і вказують дорогу іншим птахам.

    Упевнено веде свою зграю крун додому, туди, де затишно й тепло, де небо волошково-синє, а сонце лагідне й привітне, де повноводні річки й мальовничі плеса озер, де духмяні трави й неозорі лани, де мирні й працьовиті люди-орачі, що своїми добрими руками примножують багатства землі.

   Знає крун, що немає найменшої небезпеки від тих людей, адже люблять і поважають вони птахів, а надто журавлів. Ця любов і повага проросли дивним цвітом у народній душі. Яких тільки журавлів не вигадали наші предки! Це й дерев'яний журавель біля криниці, і кмітливий журавель з казки, і журавель-мрія з прислів'я... Можливо, навіть землю свою назвали вони на честь золотокрилих крунів-журавлів Україною — журавлиним краєм.