Жили собі два Івани. Два мрійники. Хотіли для людей добро зробити. Героями називатися.

    От перший Іван мріяв-мріяв та й надумав — час починати. Виліз на високу гору — щоб усім його видно було, сів на камінь і чекає, коли покличуть люди на подвиг, героєм наречуть.

    А другий Іван підвівся та й пішов собі вперед — на широкі простори.

    Гукнув його перший Іван зі своєї високої гори:

— Ти що надумав?

— Садок хочу насадити, смачні яблука виростити на радість людям!

— Хе, хіба це велика справа? Найлегша з найлегших.

    Бачиш, яблучок йому забажалося! За таке героєм не назвуть.

— І знов усівся на свій камінь. Чекає. Довго чи ні казка мовилася, швидко чи повільно час минав, — тільки Іван з гори гукнув другові:

— Гей, Іване! Чи яблучка вже виросли?

    А люди й відповідають:

— Виросли. Солодкі, соком-здоров'ям налиті.

    Спускайся скуштуй — сильнішим станеш.

— Нема коли, — поважно відповідає Іван. — Чекаю, коли ви мене на подвиг покличете.

— Чекай, чекай! — усміхаються люди. — От твій товариш далеко вже від тебе пішов.

— Гей, Іване! — непокоївся Іван зі своєї високої гори. — Де ти, що поробляєш?

— Вугіллячко рубаю! — почулося здалека. — Вогник людям дарую! Спускайся до нас, бригада у нас дружна, саме на трудову зміну заступаємо!

— Е, ні! — хитро посміхнувся Іван зі своєї високої гори.

— У вас праця, а я подвиг бажаю звершити. Почекаю ще — люди обов'язково покличуть!

     А час біжить, рік минає... Другий добром люди згадують... Третій завершується...

    Ще більше стурбувався Іван на своїй високій горі. І люди наче забули про нього, про подвиг не згадують, і друг невідомо що поробляє. Кудись зник, а куди саме — ніхто не знає.

— Іва-ане! Де ти? — гукнув щосили Іван зі своєї високої юри. — Куди подівся?

— Нікуди я не подівся, саме зараз над твоєю високою горою пролітаю!

    Підняв голову Іван до неба, а там космічний корабель летить, і керує ним його товариш. А люди на землі радіють:

— Слава Івану!

— Слава зоряному герою!

— Чому ж ти мене не покликав, на подвиг із собою не взяв? — бідкається Іван на своїй високій горі. А Іван з піднебесся йому відповідає:

— Ти все на подвиг збирався, а я працею, трудом зайнятий був. Бачу я звідси — твоя гора незчисленні скарби в собі таїть. Поміркуй, як їх видобути, людям подарувати. Усім Іванам на землі діло є!