У сінях стояла велика миска з яєчками.

— Нас усіх з'їдять люди, — басом сказало найбільше яєчко.

— І це добре, — обізвалися інші, — люди матимуть із нас користь.

— Але я все-таки найкраще з-поміж вас, бо я — найбіль­ше! — не вгавало велике яєчко.

Найменше яєчко лежало у мисці поруч зі своїми братами і мовчки прислухалося до розмови.

— А тебе, найменше, — знову обізвалося басом найбільше яєчко, — тебе ніхто і їсти не захоче, бо ти таке маленьке!..

    Маленьке яєчко дуже шкодувало, що не виросло більше. Але що воно мало робити?

    Раптом усі замовкли. У сінях почулися кроки. «Візьмемо їх на писанки, адже вже Великдень наближається», — промовив жіночий голос.

    Господиня взяла миску і перенесла її в кімнату, де було багато світла. Найбільше яєчко відразу ж виставило свій бочок напоказ, дивіться, мовляв, яке я гарне!

    Мати і донька почали малювати писанки. Незабаром майже всі яєчка стали писанками. Залишилося тільки найменше. У цей час прийшов батько із праці. Він похвалив писанки.

— А чому ніхто з вас не розмалював цього яєчка? — запитав батько.

— Бо воно дуже маленьке, якесь непоказне. Як хочеш — повечеряй ним зараз.

— Ні-ні, — відповів батько. — Я зроблю з нього писанку, і ми всіх їх посвятимо в церкві.

    Найменше яєчко дуже зраділо, коли відчуло, що і його розмальовують!

    «Дивіться, дивіться! — заговорили між собою писанки. — От вам і маленьке яєчко! Яке ж воно чудове!»

    Коли в церкві посвятили писанки, до господарів підійшов один пан із міста. Він попрохав продати йому кілька писанок до музею.

    І він вибрав лише одне... найменшеньке, бо воно було найкраще розмальоване!

    Прийшовши додому, господарі розговілися¹ писанками, а найменше яєчко — чудова писанка — й тепер живе в музеї великого міста.

    Люди оглядають ту прегарну працю і говорять:

— Яка ж чудова українська писанка!

_{1. Розговітися — спожити непісну їжу в перший день після посту.}