РІПКА (Іван Франко) літературна казка у віршах

Був собі дід Андрушка,

а в нього — баба Марушка,

а в баби — донечка Мінка,

а в дочки — собачка Хвінка,

а в собачки — товаришка,

киця Варварка, а в киці —

вихованка, мишка Сіроманка.

 

Раз весною взяв дід

лопату та мотику,

скопав у городі грядку велику,

гною трохи наносив,

гра­бельками підпушив,

зробив пальцем дірку

та й по­садив ріпку.

 

Працював дід немарно:

зійшла ріпка гарно.

Що­день ішов дід у город,

набравши води повен рот,

свою ріпку поливав,

їй до життя охоти додавав.

 

Росла дідова ріпка, росла!

Зразу така, як мишка, була,

потім, як буряк,

потім, як кулак,

потім, як два,

а наприкінці стала

така, як дідова голова.

 

Тішиться дід, аж не знає, де стати.

«Час, — каже, — нашу ріпку рвати!»

Пішов він на город — гуп-гуп!

Узяв ріпку за зелений чуб:

тягне руками, уперся ногами, —

мучився, потів увесь день,

а ріпка сидить у землі, як пень.

 

Кличе дід бабу Марушку:

«Ходи, бабусю, не лежи,

мені ріпку вирвати поможи!»

 

Пішли вони на город: гуп-гуп!

Узяв дід ріпку за чуб,

баба діда за плече.

Тягнуть, аж піт тече.

Смикає дід ріпку за гичку,

сми­кає баба діда за сорочку,

працюють руками,

упира­ються ногами.

Промучилися увесь день,  

а ріпка сидить у землі, як пень.

 

Кличе баба дочку Мінку:

«Ходи, доню, не біжи,

мені ріпку вирвати поможи!»

 

Пішли вони на город: гуп-гуп!

Узяв дід ріпку за чуб,

баба діда — за со­рочку,

дочка бабу — за торочку.

Тягнуть руками,

упираються ногами.

Промучилися увесь день,

а ріпка сидить у землі, як пень.

 

Кличе дочка собачку Хвінку:

«Ходи, Хвінко, не біжи,

ріпку вирвати поможи!»

 

Пішли вони на город: гуп-гуп!

Узяв дід ріпку за чуб,

баба діда — за со­рочку,

донька бабу — за торочку,

собачка дочку — за спідничку.

Тягнуть руками,

упираються ногами,

Промучилися увесь день,

а ріпка сидить у землі, як пень.

 

Кличе собачка кицю Варварку:

«Ходи, Варварочко, не лежи,

нам ріпку вирвати поможи!»

 

Пішли вони на город — гуп-гуп!

Узяв дід ріпку за чуб,

баба діда — за сорочку,

дочка бабу — за торочку,

собачка дочку — за спідничку,

киця собачку — за хвостик.

Тягнуть і руками, і зубами,

упираються ногами.

Про­мучились увесь день —

а ріпка сидить у землі, як пень.

 

Кличе киця мишку Сіроманку:

«Ходи, Сірочко, не біжи,

ріпку вирвати поможи!»

 

Пішли вони на го­род — гуп-гуп!

Узяв дід ріпку за чуб,

баба діда — за сорочку,

дочка бабу — за торочку,

собачка дочку — за спідничку,

киця собачку — за хвостик,

мишка кицю — за лапку.

 

Як потягли — та й покотилися!

Упала ріпка на діда Андрушку,

дід — на бабу Марушку,

баба — на дочку Мінку,

дочка — на собачку Хвінку,

собачка — на кицю Варварку,

а мишка — шусть у шпарку.

 




Переглядів: 247
1.10.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до РІПКА (Іван Франко) літературна казка у віршах:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера