Смугастий Мурмотя не дуже любив школу. Тільки вірші йому подобалися. Їх читала голосно та виразно вчителька Марися Борисівна. Мурмо­тя мав гарний музикальний слух і добре запам'я­товував віршики. А на інших уроках потягався за партою й позіхав, грався зі своїм хвостиком, розглядав пташок за вікном.

— Нецікаво в школі! — казав Мурмотя бать­кам. — От якби мені комп'ютер, тоді б я точно став котом ученим!

    Мама купила комп'ютер, тато встановив прог­раму для маленьких котиків. Натискаєш лапкою на комп'ютерну мишку і випускаєш на моніторі з нірки мишей.

     Батьки спочатку зраділи, ш;о Мурмотя став посидючим і зосередженим. Весь час сидів біля комп'ютера і старанно випускав мишок.

    Та успіхів у школі не було й не було.

— Мурмотю, чому ж ти не встигаєш з урока­ми? — докірливо питала мама. — І надворі вже не гуляєш.

— Хіба ви не знаєте? Для навчання потрібен Інтернет! — відповів Мурмотя.

    Нарешті Інтернет з'явився! Тепер Мурмотя за­реєстрований у «Котограмі». Після уроків гасає з іншими кошенятами. Видирається на найвищі паркани, бігає по дахах. А фотографії викладає в «Котограмі»!