— Лідусю, ти вже випила молочко? — спитала мама.

— Ні!

— А чому?

— Бо ні!

— Лідусю, випий молочко, поки тепле!

— Не хочу!

— Лідусю, мама буде гніватися!

— То гнівайся!

— Ти нечемна, Лідусю! Я гніваюся на тебе!

— То я на тебе теж гніваюся! — Ліда надула губки, встала з крісла і вийшла з кухні.

    Прийшла Лідуся до своєї кімнатки. Хотіла розказати лялі, що гнівається на маму. Але тільки торкнулася вона червоного платтячка лялі, як ляля запищала:

— Не руш мене! Мені твоя мама пошила таке гарне платтячко, а ти гніваєшся на маму!

    Підійшла Ліда до ведмедика. Але ведмедик забурмотів:

— Лиши мене! Твоя мама пришила мені вухо, коли ти його обірвала, а ти гніваєшся на маму!

     Узяла Ліда м'ячика, зеленого, квітистого. А той і собі:

— Лиши мене! Твоя мама купила мене тобі на уродини¹. Я коштував дорого, і твоя мама мусіла добре напра­цюватися, щоб мене купити! А ти гніваєшся на маму! — і м'ячик покотився геть під ліжко.

     На вікні стояла у вазоні рожева квітка. Хотіла Лідуся розповісти їй, що гнівається на маму. Але квітка обурено затріпотіла листочками:

— Мене твоя мама посадила у вазон і підливає щодни­ни, а ти гніваєшся на маму! Іди собі геть: я не хочу гово­рити з тобою!

    Аж тут озвався і тканий килимок під ногами:

— Мене твоя мама чистить кожної суботи, а ти гніва­єшся на маму! Забирайся і не пробуй мене топтати! — і почав килимок морщитися та зсуватися по долівці, так що Ліда мало не перевернулась.

    А тут ще й платтячко почало доповідати:

— Мене твоя мама сама вишивала ночами, сама мене пере та прасує, коли ти мене забрудниш, а ти гніваєшся на маму!

    Цього було вже Лідусі забагато! Вона розплакалась і мерщій побігла на кухню перепросити маму і чемно випи­ти молочко.

1. Уродини — день народження.