СІРКО І ШПАК (Микола Магера) оповідання

   Біля цегляного хліва у дерев'яній буді живе собака Сірко. Весь чорний, ноги ж внизу білі, ніби взуті у світлі сап'янці*, а над очима – сніжно-білі великі кружальця, що нагадують скельця окулярів.
   Його всі люблять. І він намагається віддячити за  це і  дорослим, і малюкам.
   Кожного, хто відчинить хвіртку і ступить на подвір'я, собака зустрічає по-різному: поштарку – кількома глухуватими “гав-гав-гав”, дитину – ніжним скиглінням, батька чи матір, коли ті повертаються з роботи, радісним, щирим "гаву-гаву-гаву", ніби хоче сказати: нарешті ви при­йшли. я дуже скучив за вами.
   Змалечку Сірко подружився з нашими горобцями, які мешкають у хліві на горищі. Коло нього птахи харчуються взимку і влітку.
   Якось напровесні, коли повернулися із вирію до рідних домівок шпаки, вночі землю припорошив сніг. Вранці мати вилила у Сіркову миску ре­штки борщу і макаронів. Собака почав снідати.
   Над будою нависла яблунева гілка, яку, наче намистини, густо нанизали горобці. Цього разу з ними прилетів худющий-прехудющий шпак.
   Поки Сірко чогось вередував коло миски,  птахи, причаївшись,  ніби поприлипали до гілок. Терпляче вони чекали своєї черги.
   Як тільки собака почистив лапою морду і повільно заліз до буди, виста­вивши в отворі голову, горобці м'ячиками скотилися з гілок на землю і обліпили велику емальовану миску.
   Шпак з хвилину дивився, як горобці снідали, потім обережно спустився на нижню гілочку, боязко поглядаючи на собаку. Але той ніби нічого не бачив. Здавалося, що він милується своїми крилатими друзями, що тому й вередував коло миски, щоб більше їжі залишити зголоднілим птахам.
   Нарешті шпак набрався хоробрості, зіскочив на  землю  і  швидко підійшов до гурту горобців. Він схопив щось з миски, відбіг до стовбура яблуні й почав похапливо їсти.
   Сірко здивовано подивився на незнайомця. Мовчки спостерігав за пта­хом, поки той не заліз у миску, розігнавши горобців.
   Тоді собака, не  піднімаючи голови з лап, сердито блиснув очима  і кілька разів суворо гавкнув.
   Але шпак не розгубився. Він схопив грудочку макаронів і злетів на гілку.
   Собака не спускав очей з новачка. А той,  попоївши,  несподівано заспівав: “Фіють-фіють-фі-фі-фі! Фіють-фіють-фі-фі-фі!”.
   Птах так радісно і щиро висвистував, що Сірко від задоволення аж зажмурився. Так тривало декілька хвилин. Потім, перепочивши, знову повторив свою вдячну пісню. І собака зрозумів свого гостя.
   З того часу шпак щодня прилітав до Сіркової миски попоїсти і так,  аж поки не зійшов сніг. Поснідає чи пообідає, сяде на яблуневу гілку недалеко від буди і давай висвистувати на все подвір'я. 
 * Сап'янці - чоботи або черевики, пошиті з сап'яну.

 




Переглядів: 249
25.12.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до СІРКО І ШПАК (Микола Магера) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера