Увечері Катруся гуляла в саду. Над стежкою розцвіла червона квіточка.

— Добривечір! Як поживаєш? — вигукнула дівчинка і сплеснула в долоні. — Яка ж ти гарна! Неначе вмита. Дай я трохи біля тебе посиджу. Маківочка не вміла розмовля­ти. А Катрусі здалося, що вона сказала:

— Присядь. Коли хочеш, я на тебе одну пелюсточку скину.

    Війнув вітерець, і на дівчинку впала червона пелю­сточка.

    Катруся поклала її на долоню і погукала сусідського хлопчика Василька, з яким дружила:

— Васильку, а йди-но сюди, глянь, яка пелюсточка красива.

    Василько підійшов, подивився й сказав:

— Таки справді гарнесенька...

    Потім Катруся повечеряла і лягла спати. Вранці вийшла надвір, зайшла в сад і скрикнула від здивування:

— Ой, матусю! Глянь, куди за ніч квіточка перейшла. Увечері була он там, а теперь ось де...

    Мама Катрусина поглянула і каже:

— Квіточки, доню, тільки в казці ходять. То вчорашня маківочка облетіла вночі, а вранці інша зацвіла. А тобі здалося, що вона сюди пере­йшла. Зрозуміла?

— Ні, я не хочу так, — від­повіла Катруся. — Хочу, щоб квіточки ходили. Я ходжу — хай і вони ходять!