В одному затишному і красивому містечку народилась Маленька Мрія. Вона була дуже доброзичливою та дружелюбною і, щойно народившись, поспішила до людей. Вона підійшла до першого будинку і постукала. Але їй не відчинили. Вона пішла до іншого — там теж двері були зачинені. Нарешті в якомусь будинку їй відчинили і запитали:

— Хто ти?

— Я — Маленька Мрія.

— Але в нас не прийнято мріяти — відповіли люди і відмови­лися впустити до себе гостю.

     У наступному дворі люди запитали її:

— Навіщо ти нам?

— Я спробую зробити ваше життя яскравішим і цікавішим.

— У нас немає на це часу — відмахнулись ті.

    Маленька Мрія засмутилася, ніхто не хотів впустити її до себе додому і подружитися. Вона опустила голову і повільно підійшла до останнього будинку на вулиці. Зітхнувши, Мрія тихенько посту­кала. Двері відчинила дитина.

— Ну, привіт, Маленька Мріє!

— Ти знаєш як мене звати? — здивувалася та.

— Звичайно! Більш того, я не могла дочекатися твого прихо­ду! — і дитина, узявши Мрію за руку, повела її в будинок. Коли Мрія увійшла в оселю, вона побачила там Дитинство, яке підійшло до гості й ласкаво промовило:

— Вітаю тебе, Маленька Мріє! Ми чекали на тебе, адже Дитинство та Мрії — завжди поруч. А коли прийде час і я піду, не дай Дорослості вигнати тебе з життя цієї дитини. Тоді ти підростеш разом з нею і, можливо, станеш Великою Мрією.

    Мрія погодилась. Вона була дуже рада знайти будинок з таки­ми щирими друзями.