У неділю приїхав до мене з села двоюрідний брат Федько. Пішли ми з ним до парку погуляти. Аж тут бачимо — юрба хлоп­чаків. Виявляється, поставили в парку силомір, і кожен хоче свою силу показати. Гупають по гумовому кружку дерев'яним молотком, але рідко хто до середини шкали стрілку підбиває.

— Давай і ми спробуємо, — кажу Федькові.

— Давай, — згодився він.

    Стали ми в чергу, чекаємо. Дивлюся я на Федька — якась неспортивна в нього фігура! Не те що в мене. От я й питаю:

— Федю, ти займаєшся спортом?

— Аякже, — каже. — Води з колодязя принести чи дров нару­бати — завжди я!

— Ха, рубати дрова — хіба це спорт? — сміюсь я. — От я спор­том займаюся по-справжньому! Гантелі вижимаю, еспандер розтя­гую, з «грушею» працюю... У тебе хоч «груша» є?

— Є аж дві. Одна цього року всохла, а друга, лимонка, ще родить.

— Та я не про дерево тебе питаю, а про боксерську «грушу»! Бачив, у мене в коридорі мішок з піском висить? Ото і є «груша». Я на ній удари відпрацьовую. Ось зараз дійде наша черга, побачиш, який у мене удар!

    Нарешті підійшла наша черга. Узяв я молоток у руки, розмах­нувся і як вдарю по кружку! Стрілка більш як до половини підстрибнула.

— Отак! — кажу Федькові. — А тепер спробуй ти. Побачиш, наскільки в мене сильніший удар!

    Він нічого не відповів, поплював на долоні, взяв молоток, розмахнувся і вдарив.

— Ого! — загукали хлопчаки. Дивлю­ся — а стрілка аж на вершечку шкали опи­нилась!

Не чекав я такого!

— Ну й ударчик у тебе! — кажу. — Як це тобі вдалося стрілку аж під верх підбити?

    Федько усміхнувся.

— А я уявив собі, — каже, — що в мене в руках не молоток, а сокира, а то не гумовий кружок, а сучкувате поліно, і мені конче треба його розколоти!.. Ну, що, ще по разу спробуємо?

— Ні, — кажу, — краще ходімо купимо морозива...