Малий Сашко дуже любив слухати казки. Особливо про різні пригоди і пошуки скарбів.

    Якось він бачив по телевізору фільм, де в старому домі якийсь дядечко шукав скарб.  Він ходив із молоточком, постукував по стінах і слухав. Сашко теж узяв маленький молоточок і почав ходи­ти по квартирі та постукувати по стінах. А раптом — скарб?

     Ще Сашко вважав, що скарб обов'язково мав бути в червоному камінні — гальці, що вони з батьками назбирали на морі і привезли додому. Тато йому не вірив, тато брав молоток, розбивав камінчик, і, звісно, ніякого скарбу там не було. На що хлопчик відповідав, що це просто в цьому камінчику немає, а от у наступному точно буде. Але й у наступному теж не було ніякого скарбу, й у наступному теж…

    Одного разу Сашко почув казку про джина, що жив у пляшці та виконував бажання.

— От би такого джина знайти! — мріяв Сашко. — Тоді я зага­даю бажання, і в мене буде все, що я захочу!

    Дорогою до дитячого садочка Сашко бачив багато порожніх пляшок.

— А раптом в одній з них живе джин? — питав він у мами.

— Та ні, це неможливо! — сміялася мама.

— Ну чому, от залазять же раки-відлюдники в порожню муш­лю і живуть там! Раптом якийсь джин втратив свою старезну пляшку і вирішив оселитися в якійсь сучас­ній пляшці.   Он їх скільки, і всі різні.

     У садочку Сашко дивився у вікно і уяв­ляв собі джинів, які могли б жити в різних пляшках. От у пляшках з-під шампансь­кого, певно, живуть веселі, святкові джини, від лимонаду — такі товсті джини, а в ма­леньких пляшечках від ліків і джини такі ж, як маленькі лікарі. А ще мама розповідала, що колись молоко теж продавали в пляш­ках, тож там, певно, жили молочні джини.

     «Ні, десь-таки має бути пляшка з джином, і я її знайду!» — вирішив собі хлопець і почав шукати. На прогулянці він заглядав майже в усі пляшки, що знаходив у дворі, приходив додому брудний. Але марно, жодного джина він не бачив. Мама вже почала його сварити. І сусіди докоряли батькам: що ж це у вас дитина в пляшках риється!

    Якось Сашко, як звичайно, вийшов гуляти. Минулої ночі йшов сильний дощ, листя і трава були мокрі, на асфальті було безліч калюж. Аж раптом Сашко помітив, що наче щось блиснуло на сонці у траві, як скельце. Підійшов ближче і побачив трилітрову банку, що була майже втоплена в багнюці. «Ні, це не те», — із сумом подумав хлопець і вже збирався йти далі, як з банки наче почувся якийсь звук. Сашко підійшов ближче і знову почув той звук. Він затамував подих і розсунув листя навколо банки. Раптом з неї ви­зирнуло малесеньке кошеня — брудне, мокре і голодне. Воно довірливо йшло до Сашкових рук і жалібно нявчало. Сашко узяв його і помчав додому.

— Я його знайшов, знайшов! — кричав хлопець.

— Кого ти знайшов? — спитали батьки.

— Джина знайшов! — і показав кошеня.

— Та це ж просто кошеня!

— Ні, він виліз з пляшки, тобто з бан­ки, а отже, він джин!

    З того дня кошеня оселилося в Сашковій квартирі, і його назвали Джином. Щоправда, бажань воно не виконувало, але ж мале, ще навчиться.