У бабусі дві онучки. Живуть вони у великому місті, а на літні канікули приїхали до неї в гості.

     Рада бабуся онучкам. Пригощає їх черешнями, свіжим медом і варениками. Та дівчаткам найбільше хочеться борщу: мама розповідала, що бабуся варить смачний-пресмачний борщ.

      Зварила бабуся борщ — зі свіжими помідорами, капустою і сметаною. Та ось біда...  Забувати стала. Поки варила — двічі посолила. Поставила на стіл дві миски борщу та й припрошує онучок:

— А чи солила — й не пам'ятаю... Стара вже... Ось сіль у сільниці — додавайте собі до смаку.

     З'їли дівчатка по ложці борщу. Ой, який же солоний! Перезирнулися між собою, усміхнулися непомітно. Ложка за ложкою — виїли та й ще попросили. Та все дякують бабусі. А вона радіє.

— А чи солила ж я борщ? — питається бабуся.

— Ми й не помітили, — каже Ніна. — Такий смачний, що про сіль і не подумали.

— Значить, солила, — полегшено зітхнула бабуся. — А завтра це діло вам доручу: боюся, що забуду посолити.

    Добре, бабусю, — і знову перезирнулись. І непомітно всміхнулись.