БІДНИЙ ВОВК (українська народна казка)

  Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду; ніде нічого не пійма. От, та й пішов він до Бога просити їжі. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що ще гірший, ніж був.

— Боже,— каже,— милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду.

— А чого тобі їсти? — каже Бог.

— Чого дай, то дай.

— Отам на лугах пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту й з'їж!

  От вовк мерщій од Бога, трюх-трюх,— так біжить! Та до кобили: «Здорова була, кобило! Казав Бог, щоб я тебе з'їв».

— Що ж ти таке, що ти будеш мене їсти? 

— Вовк! — каже.

— Та брешеш — собака!

— Їй-богу,— каже,— вовк.

— Ну, коли ж ти вовк, з чого ж ти починатимеш мене їсти?

— А з голови! — каже.

— Е, вовчику,— каже,— вовчику! Коли вже ти наважив мене з'їсти, то починай мене з хвоста; то поки доїси до середини,— а я все буду пастись,— та й доситішаю; тоді ти й закусиш ситеньким.

— Чи так, то й так! — каже вовк та зараз до хвоста...

  Як потягне за хвіст, як вихоне та кобила задом, як дасть копитами в пику... Вовк не зна вже, чи на сім, чи на тім світі... А кобила як дремене! Аж курява встала. От вовк сидить собі та й дума: «Чи я не дурний, чи я не скажений... Чому було не хватати за горло?!»

  От він уп'ять потяг до Бога просить їжі.

— Боже,— каже,— милостивий! Дай чого хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду.

— Хіба,— каже,— тобі кобили трохи?

— Хай,— каже,— з неї шкуру живцем на гамани злуплять! Не то не наївся, та трохи пики не розбила...

— Ну, коли ж так,— каже Бог,— то піди, отам над яром, такий ситий баран пасеться, то ти його й з'їж.

  Пішов вовк. Баран пасеться над яром.

— Здоров, баране!

— Здоров.

— Казав Бог, щоб я тебе з'їв.

— А що ти таке, що ти будеш мене їсти?

— Вовк! — каже.

— Та брешеш — собака!

— Ні, їй-богу,— каже,— вовк!

— А коли ж ти вовк, то як ти мене їстимеш?

— А як їстиму?!.. З голови почну, та й увесь мій — не як!

— Е, вовчику, каже,— вовчику! Коли вже наважив мене їсти, то стань краще от над оцим яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу».

  От став він якраз над кручею — така круча! — роззявив рот — так тая пасть аж зяє: от би проковтнув! А баран як розженеться, як вчистить у лоб. Він — беркиць у яр... Добре наївся!.. Тоді сів сердега та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений... Чи то видано, щоб живе м'ясо та само у рот ускочило?!»

  Думав, думав... От пішов знов до Бога просить їжі. «Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з голоду». Бог каже: «Такий з тебе їдець! Тобі якби само у рот ускочило... Та вже що з тобою казать: піди, там чоловік на дорозі загубив сало — то й твоє: воно нікуди не втече».

    Послухав. Прийшов на місце — аж лежить сало. Він сів та й дума: «Добре,— каже,— з'їм я його, а воно ж солоне — пити захочеться... Піду спершу нап'юся, а тоді вже...» Пішов. Поки там до річки та од річки, а чоловік оглядиться, що нема сала, повернувся — коли лежить. Узяв тоє сало. Приходить вовк — нема сала. От він сів та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений! Хто ж таки не ївши п'є?»

  Сидів, сидів... Так їсти — аж-аж-аж!.. Йде знову до Бога просити їжі.

— Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то віку не доживу...

— Та й обрид вже ти,— каже,— з тією їжею! Та що вже з тобою казать: піди, там недалечко села пасеться свиня, оту й з'їж!.

   Пішов.

— Здоров, свине!

— Здоров.

— Казав Бог, щоб я тебе з'їв.

— А що ти таке, що ти будеш мене їсти?.

— Вовк! — каже.

— Брешеш — собака!

— Ні,— каже,— вовк!» — «Хіба ж,— каже,— вовкові їсти нічого?

— Нічого,— каже.

— Коли ж нічого, то сідай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство, може й тебе виберуть.

— Чи так, то й так! Вези!

  Сів на свиню. Прибігла в село.

  Вона як закувіка — аж вовк перелякався:

— Чого се ти,— каже,— кричиш?

— Та це ж я,— каже,— скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали на начальство.

   Коли це люди як сунуть з хат — з кочергами, з рогачами, з лопатами... Хто що запопав... У вовка аж дух сперло, так перелякався (непереливки вже йому!), — потихеньку до свині: 

— Скажи — чого це такого народу біжить?

— Та це ж,— каже,— для тебе.

   От народ як зсадив вовка, як почав пірчить — то вже йому й не хочеться: насилу живий вирвався!

   Як дерне — та прямо до Бога.

— Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от віку кінець.

— Піди, там он йде кравець,— нападеш та й поживишся, — каже Бог.

   Ледве потопав. Перестріва на дорозі.

— Здоров, чоловіче!

— Здоров.

— Казав Бог, щоб я тебе з'їв.

— А ти що таке, що станеш мене їсти?

— Вовк! — каже.

— Брешеш — собака!

— Ні,— каже,— їй-богу вовк.

— Та й малий же,— каже,— з біса; ану, я тебе поміряю.

  Та як укрутить у хвіст руку — давай мірять! Міряв його, міряв... Вже тому вовкові й дихать не хочеться, а він усе його міря: «Аршин! І вздовш [і вшир]!» Поти міряв, що аж хвіст у руці зостався... Вовк як чкурне!..

  Та вже годі до Бога, та побіг до вовків: «Вовчики-братики! Таке й таке лихо!» Вони давай гнаться, давай гнаться за тим кравцем. Що тут у світі робити? Бачить — біда! Аж стоїть дерево. Він на те дерево; заліз аж на саму верховину.

  А вовки так те дерево й оступили, так зубами й клацають... Вовк і каже: «Ні,— каже,— брацця — нічого з цього не буде! От як зробим: я стану на землі, а ви усе на мене, усе на мене — один зверх одного; аж поки досягнем скурвого сина...»

  Стали один зверх одного — така драбина! Тоді верхній: «Ану, злізай, скурвий сину, будемо тебе їсти!»

— Аа-а! — каже,— вовчики-братики, помилуйте мене, не їжте!

— Ні,— каже,—не можна; злізай!

— Постойте ж,— каже,— я на сход душі хоч табаки понюхаю.

  Тільки що нюхнув та — ачхи! А спідньому вчулось, що він верхнього міря та каже: аршин! Та як присяде — так усі й покотились... Оттакий ворох!.. А він тоді драла... Вони за ним; піймали і розірвали. А чоловік тоді зліз з дерева. «Спасибі,— каже,— Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру!» Та й пішов собі безпечно додому, та й живе собі з молодицею, та їсть книші з паляницею.

  І я там був, мед-вино пив,— по бороді бігло, а в роті нічого не було.

  От вам казка, мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам — грошей мішок.

 




Переглядів: 273
5.11.2017 -

Категорія: казка народна

Коментарії до БІДНИЙ ВОВК (українська народна казка):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера