Один князь поїхав на лови. Він полював цілий день, а вве­чері став на спочинок разом зі своїм почтом біля підніжжя високої гори. Аж підходить до вогнища старець і каже:

— Недобре місце ти вибрав, князю. Ця гора називаєть­ся горою Лева. У ній є печера, а в тій печері живе вели­чезний лев-людожер. Щоночі він виходить із печери та йде на пошуки поживи. Багато людей загинуло. Зрештою люди пішли із цих місць. А цієї ночі леву не доведеться далеко ходити на лови, якщо ти не втечеш звідси. Рятуй своє життя, князю.

— Мисливець не тікає від дичини, а полює на неї, — спокійно відказав князь.

— Якщо визволиш цей край від людоже­ра, люди повік будуть вдячні тобі, — уклонившись, від­повів старець і пішов.

    Коли настала ніч, князь не ліг спати. З мечем у руках він чатував біля печери. І от наче грім гримнув удалині — це заревів лев, що прокинувся голодний та лютий.

    Коли голова чудовиська з'явилася в отворі печери, князь змахнув мечем і щосили опустив його на могутню шию звіра. Від лев'ячого реву здригнулися гори — і мерт­вий звір упав на землю.

     На честь перемоги князь узяв собі ім'я Лев, а зобра­ження звіра помістив на своєму гербі. На сусідній горі, ще вищій від гори Лева, князь Лев збудував замок.

     Невдовзі біля підніжжя цієї гори почали селитися люди, сподіваючись на захист могутнього князя Лева від воро­гів. Тож місто, що незабаром тут постало, почали нази­вати Львовом.