Якось один дідусь пішов у ліс по дрова. На шляху до лісу протікала бурхлива річка. Дідусь ступив на хиткий місток і ненароком випустив сокиру.  Перейшовши річку, дідусь сів на березі і заплакав. Адже в його бідному господарстві була єдина сокира! Тут з річки вийшла Мати води і питає:

— Чого ти плачеш?

— Та ось впустив у річку свою єдину сокиру.

    Тут Мати води дістала із дна річки золоту сокиру, простягла старому і каже:

— Твоя сокира?

— Ні — відповідає дідусь.

    Вона дістала іншу сокиру, на цей раз срібну, й питає:

— Може, це твоя сокира?

— Та ні, — відповідає старий.

    Тоді Мати води показала дідусеві третю сокиру, зовсім просту.

— Твоя?

— Оце моя! — зрадів дідусь.

    За його чесність Мати води віддала дідусеві усі три сокири: золоту, срібну, просту.          Дідусь нарубав дров і повернувся додому. Його багатий сусід побачив у старого золоту і срібну сокиру та й питає:

— Звідки в тебе таке багатство?

    Дідусь усе йому розповів. Тоді багатій швидше вхопив свою сокиру і побіг до води. Вкинув сокиру в річку, а тоді сів на березі і став плакати. Вийшла з річки Мати води й питає:

— Чого ти плачеш?

— Впустив свою сокиру у воду.

Мати води нагнулася і дістала з дна золоту сокиру.

— Це твоя сокира?

— Так-так, моя! — відповідає той. Тут Мати води й каже:

— Ти обманув мене, і не буде тобі ні золотої сокири, ні простої.

    І з цими словами вона щезла.