Жив собі на білому світі один веселий майстер, який заробляв на життя тим, що ліпив нові та лагодив старі горщики. Звали його Горщиков'яз. Везе, було, він на про­даж у місто товар і наспівує:

— Гарні горщики продаю, горщики в'яжу! Купуйте! Почув те цар. Сподобалося володареві, що перед ним хоча й бідна, проте весела людина.

— Чому ти такий радісний? — запитує правитель чо­ловіка.

— Як мені бути сумним, якщо я ніякого лиха не знаю?

— Чи знаєш ти, яка є біда, всім бідам біда? — поставив володар дивне запитання.

— Так, — мовив на те селянин, — звичайно, знаю.

— Добре, тільки нікому не розповідай, — сказав му­дрий повелитель, — я хочу, щоб мої міністри відповіли.

    Скликав цар трьох поважних міністрів і питає:

— Скажіть, яка є біда, всім бідам біда? Якщо відпові­сте, то залишитеся на посаді, а якщо ні — підете геть.

    Дав на роздуми три дні. Пішли міністри шукати му­дреців, одначе даремно.

    Зібралися пихаті багатії в палац у призначений час.

— Ну що, відгадали? — поцікавився повелитель. І тут з вулиці долинуло:

— Горщики продаю! Горщики в'яжу! Чудовий посуд! Царю, накажіть, аби не кричали під вікнами, — сказав один міністр, — це заважає!

— Нехай майстер співає, якщо він ніякої біди не знає! — мовив мудрий правитель.

    Тут підвівся один із царських міністрів і цікавиться:

— Чи не відгадає він загадку?

— Запитайте, — дозволив володар, — усе можливо.

    Наступного дня найстаріший чиновник відшукав весе­лого Горщиков'яза.

— Чоловіче, відгадай загадку: яка є біда, всім бідам біда?

— Заплати сто золотих! — відповів на те селянин.

    Відрахував чиновник сто монет. А Горщиков'яз і каже:

— Немає найгіршої біди для людини, як злі сусіди! Во­ни про тебе що хоч вигадають і всім розкажуть.

    Пішов підданий до правителя з відгадкою. Дорогою зу­стрів другого міністра.

— Ну що, відгадав Горщиков'яз? — запитав той.

— Так, за сто золотих.

— Я ніколи не дам такі гроші за відгадку, — закричав чоловік. — Надто дорого!

    Та хоч і злий він був на селянина, проте міністром хо­тілося залишитися. Довелося йти до кмітливого майстра.

— Скажи мені, — звернувся до простого чоловіка, — яка є біда, всім бідам біда?

— Плати сто золотих.

— Чи не забагато?

— Ні, — мовив чоловік.

    Заплатив міністр гроші.

— Немає більшого лиха, ніж сварлива дружина! Що б не зробив, їй усе не так. Важко такій жінці догодити.

    Прийшов до розумного Горщиков'яза і третій міністр.

— Гей, чоловіче, яка є біда, всім бідам біда? — запитав.

— Плати сто золотих — відповім, — мовив селянин.

— Чи не бачиш, що я царський міністр? Мені повинні безкоштовно відповідати!

— Бідній людині я б відповів, а тобі, пане, не скажу. Адже маєш чим заплатити.

    Розлютився чиновник не на жарт і пішов ні з чим. На­ступного дня він знову до селянина. Та відповіді не дістав, шкода було віддавати великі гроші.

    Третього дня Горщиков'яз сказав жадібному панові:

— Бачу я, що ти дуже хочеш чути відповідь. Гаразд, я без грошей скажу, тільки ось що зроби: вези мене на візку на царський двір.

    Довелося міністрові запрягтися й везти кмітливого Горщиков'яза. А той сидить на візку й весело вигукує:

— Горщики! Кому горщики?

   Почув його правитель і вийшов. Бачить: тягне третій міністр візок, на якому повно горщиків і майстер сидить.

— Хто тебе везе? — запитує володар Горщиков'яза.

— Нерозумна голова! Найгірше за цю біду не знай­деш, — відповів чоловік, — адже з нерозумною головою дуже важко на світі жити.

— Бути тобі, Горщиков'язе, міністром. А цей відтепер ліпитиме горщики! — оголосив вирок мудрий правитель.