Жадібність ніколи не приведе до добра.

    Жив на півночі Індії один багатий ювелір. І ось одного разу вирішив він поїхати торгувати  до інших країн.

    Довго їздив він з міста в місто і нарешті прибув на Малабарське побережжя, де і зупинився на нічліг у будинку однієї жінки. А у дворі цього будинку стояла дерев'яна статуя, на чолі в якої виблискував розкішний діамант. Побачив ювелір цей діамант, і дуже він йому сподобався. Вирішив ювелір украсти коштовний камінь. Не знав він про те, що статуя ця приводилася в рух за допомогою осо­бливого пристосування.

   І ось, коли настала ніч, пробрався ювелір у двір, підійшов до статуї і простягнув руку,  щоб узяти коштовний камінь. Але щойно ювелір доторкнувся до каменя, як руки статуї  міцно обхопили злодія, та так, що він завив від болю.

    Почула господиня будинку його крик, вийшла у двір і, побачивши, що статуя тримає  ювеліра, сказала йому:

 — Ти дуже недобре вчинив, вирішивши обікрасти бідну жін­ку! Доведеться тобі тепер відда­ти всі коштовності, які в тебе є, інакше статуя не відпустить тебе.

    Робити було нічого. Віддав ювелір усі свої коштовності жінці.

    Відтоді став багач жебраком і живе лише тим, що ходить по будинках і просить милостиню.