Жив колись Змій. Він їв людей і не давав їм проходу. І врятував людей од цього Змія один коваль. Збудував він недалеко від змієвого лігва собі кузню та й задумав, як би звести того зі світу, звісно, щоб він людей не нівечив. От Змієві, як той коваль кує в кузні, досадно, що іде від коваля стук. Прилітає Змій до кузні, а вона зачинена за­лізними дверима.

— Гей, ковалю, що ти тут ляпаєш, не даєш мені спати? Я тебе з'їм!..

— Що ж, то твоя воля. Дозволь тільки мені востаннє помолитись!

— Молись!

    От коваль за молот та давай скоріше робити гвіздка.

— Чом же ти не молишся, а знову ляпаєш? — гукає Змій.

— Та я молячись, — каже коваль, — ляпаю по ковадлу.

— Ну, швидше, а то в мене вже слина з рота тече. Зараз!

    От зробив коваль гвіздка.

— Вже, я готовий. Як же, питає, ти мене їсти­меш? Ось у стінах є дірки (звісно, пробують свердла), так ти висолопи сюди язик, я сяду на нього, а ти і проковтнеш мене.

    Погодився Змій. Висолопив у дірку язика, а коваль за гвіздка — та й прибив зміїв язик до стіни. Змій сюди-ту­ди не одірветься. А коваль за вуздечку — та й загнуздав Змія. Запріг його у соху¹ та й проорав, виорав поле і Змія, звісно, заморив. Люди зраділи та й собі давай корчувати ліс на поле.

1. Соха — землеробське знаряддя для орання землі.