Одного разу після довгої мандрівки по лісу ведмідь заліз у свій барліг і міцно заснув. А коли прокинувся, то побачив, що по його лапі повзе павучок.

— Що це ти собі надумав? По мені, могутньому та сильному, лазити?! — роздратовано пробурмотів вед­мідь. Ухопив малого павучка і хотів був його вбити.

— Даруйте, дядечку, я більше не буду, — почав благати павучок ведмедя. — Відпустіть, я Вам ще у пригоді стану!

— Чим же ти можеш мені послужити? — здивував­ся старий ведмідь. — Який із тебе помічник?

    Але все-таки пожалів маленького і відпустив.

    Через деякий час у ліс прийшли мисливці. Натра­пили вони на сліди ведмедя і почали за ним ганятись. Бідний ведмідь не знав куди подітися, щоб урятува­тися від мисливців.   Раптом побачив під величезною скелею яму і скочив туди.

    Павучок це побачив і одразу про все здогадався. Він поліз до тієї ями і швидко обснував її густою па­вутиною. Потім став чекати, що буде далі. Аж тут біжать мисливці. Прибігли і стали неподалік від скелі.

— А може, наш бурмило сидить у тій ямі під скелею? — сказав один із мисливців.

— Туди він не міг залізти, — озвався другий мис­ливець. — Хіба ти не бачиш — там повно павутиння. Якби ведмідь заліз туди, то павутиння порвав би. Хіба не так?

— Це правда! — погодилися всі мисливці. Постоя­ли, покрутилися та й пішли далі на пошуки.

    А клишоногий сидить собі тихенько у тій ямі і від страху ні живий, ні мертвий¹. Так злякався, бідолаха, що не смів навіть поворухнутися. І сидів там довго-довго. За деякий час вирішив повертатися додому. Став вилазити з ями і очам своїм не вірить — яма  поснована густим павутинням, а павучок гойдається на ньому і сміється.

— Бачите, дядьку, — озвався він до ведмедя, — якби не моє павутиння, то вас уже не було б на світі. Ви мене тоді пожаліли, то і я вас пожалів. Як кажуть: «Старе добро не забувається!»

— Щиро тобі дякую, павуче, що ти врятував ме­не від смерті, — відповів зі сльозами на очах старий ведмідь.

    Відтоді ведмідь ставився до павучка з великою по­вагою і вдячністю.

_{1. Ні живий, ні мертвий — дуже наляканий.}