Жили собі, були собі курочка, мишка та півник. Якось курочка знайшла житнє зернятко. Знайшла його й закудкудакала:

— Ко-ко-ко, ко-ко-ко! Гляньте-но, що я знайшла! Хто віднесе до млина?

— Я — ні, — сказала мишка.

— Я теж ні, — сказав півник.

    Понесла курочка сама зернятко до млина. Мірош­ник¹ змолов його на борошно.

— Хто понесе борошно додому? — спитала ку­рочка.

— Я — ні, — сказала мишка.

— Я теж ні, — сказав півник.

    Понесла курочка сама борошно додому.

— Хто замісить тісто на хліб? — спитала курочка.

— Я — ні, — сказала мишка.

— Я теж ні, — сказав півник.

    Замісила курочка тісто сама.

— Хто затопить піч? — спитала вона.

— Я — ні, — сказала мишка.

— Я теж ні, — сказав півник.

    Тож запалила курочка вогонь у печі сама.

— Хто спече хліб? — запитала вона.

— Я — ні, — сказала мишка.

— Я теж ні, — сказав півник.

    Спекла курочка хліб сама.

— А хто ж їстиме хліб? — запитала курочка, коли вже спекла хліб.

— Я! — сказала мишка.

— Я теж! — сказав півник.

— Ні! — відповіла курочка. Хліб я з'їм сама зі своїми курчатками.

    Так і сталося. Коли хліб добре випікся, курочка зі своїми курчатками зі смаком його з'їли.

    Через тиждень курочка знову знайшла житнє зер­нятко і знову надумала пекти хліб. Тільки-но мишка та півник почули про це — схопили зернятко, шви­денько побігли до млина, змололи його на борошно й хутенько принесли додому.

     Півник замісив тісто на хліб, а мишка допомогла курочці розпалити в печі.

     Спекли курочка, мишка та півник хліб і смачно його з'їли гуртом: курочка з курчатами, мишка та півник.

     Ото був смачний обід!

1. Мірошник — той, хто працює у млині; мельник.