Одного разу зустрілися в лісі Лось і Лисиця.

— Що нового? — запитує Лисиця.

— Та нічого втішного, — каже Лось. — Учора за мною мисливець гнався, а я своїми довгими ногами все за кущі пе­репинався. Ледве втік. Біда мені з такими ногами цибатими.

— Та й мені зі своїми короткими не солодко. То в траві заплутаюся, то кігтями за папороть зачеплюся. Давай ми з тобою. Лосю, ногами поміняємося.

— Давай! —зрадів Лось.

Так вони й зробили.

    Наступного дня Лисиця побігла в село, щоб півника собі на вечерю вкрасти. Але де там! Хіба можна на цибатих лосиних ногах під двері в курник підлізти! Так і подибала Лисиця назад у ліс голодна. Аж бачить: Лось на її коротких лапах незграбно підстрибує, хоче молоденьку гілочку осики дістати. Тільки ж не вдається небораку дострибнути.

— Нащо я ногами мінявся? — бідкається Лось. — Помру тепер з голоду.

    Почула це Лисиця, зраділа, почала просити Лося знову ногами помінятися.     Відтоді й зосталися в Лося дужі ноги з міцними копитами, а в Лисиці — короткі прудкі лапи з гострими пазурами.