Трудяща Ластівка край берега літала,

Земельку мокрую збирала,

Щоб хатоньку собі зліпить,

Щоб де було і їй, і діткам жить,

Тихеньку долю веселити,

І бога, і людей хвалити.

Сидів Шуліка на вербі

І так до неї обізвався:

— Дивуюсь я тобі,—

Не раз я придивлявся,

Усе ти між людьми і не боїшся їх,

Пройдисвітів таких,

Не тільки що під стріхою співаєш,

Ще й у вікно літаєш…

От хоч і я — не в тебе вдавсь,

Шулікою на світі звуся,

А лиха від людей набравсь,

І зло бере, а все-таки боюся;

Досадно стане хоч кому:

Тобі привіт, мені — біда велика.—

А та йому:

— Я — Ластівка, а ти Шуліка;

Я людям не чинила зла,

Де не була,

А ти подумай, пане-брате,

Яке життя твоє завзяте:

Ввесь вік курчат і пташечок хапав,

Ні ласки, ні жалю не знав.

Давно-давно мовляють люде:

Що добренько роби, то добре й буде.