У сиву давнину жили по сусідству багатий і бідний. Якось по весні бідняк попрохав багатія позичити насіння ріпи, щоб засіяти своє поле. Багатій загадав сусідові і йому засіяти лан, а для бідняка дав одну-однісіньку насінину.

    Що діяти небораці¹ — вдячно прийняв і це. Правда, зауважив про себе, що багатій глузує з нього. Посіяв ту єдину насінину посеред свого поля. Минув час, і ось проклюнувся паросток, а згодом ріпа затінила все поле. Стало відомо про це диво по всіх усюдах. Докотилася вість і до короля. Він запросив бідняка на розмову й поцікавився, як це ріпа зрос­ла неймовірно великою. Бідний розказав, як він роздобув у сусіда одну-єдину насінину, як посіяв серед поля, як із дріб­ної насінини зросла велетенська ріпа.

    Вислухавши, король звелів біднякові привезти ріпу до замку, а на підмогу дав солдатів. Нарешті ріпу доставили перед королеві очі. Владика спитав бідняка, скільки він хоче за свою ріпу.

— Я не можу визначити їй ціни, хай на це буде ваша воля, — зронив бідар.

    Король не поскупився. За свою працю бідний одержав стільки срібла, скільки важила величезна ріпа. Ще виділив охоронців, які провели селянина до самого дому.

    Так багато грошей бідняк ніколи не мав, от і закортіло йому визначити, скільки їх. Але в нього не було мірки, тож і пішов по неї до сусіда-багатія.

— А навіщо тобі? — ошелешено запитав той.

— Та поміряю своє срібло. Треба ж нарешті знати, скіль­ки маю.

    Багатій не міг повірити словам бідняка, мовляв, що за вигадки. Проте мірку дав, а сам потайці пішов слідом та й принишк за дверима. Бідний таки справді міряв срібло, бо до слуху багатія долинав дзенькіт монет. Ось тоді він не ви­тримав і зайшов до бідняцької оселі.

    Отетерілий багатій побачив, що його сусіда-бідар сидить на підлозі, геть засипаній срібними монетами. Коли багатій почув, що це король так нагородив бідняка за ріпу, він не­терпляче спитав:

— А як би й собі отримати таке багатство?

— Зроби щось незвичайне, діжку наприклад. Якщо вийде рідкісна, то, гадаю, король заплатить сповна. Ось у мене зросла велетенська ріпа, і я розбагатів.

   Повернувшись додому, багатій задумався: чим би здивувати коро­ля? Вирішив зібрати все срібло, що мав, розплавити його і зробити вели­ку гарну срібну діжку. Так і вчинив. Сподіваючись отримати нагороду, повіз він свій виріб до замку.

     «Певно, король заплатить золо­том за мою дивовижну срібну річ. Адже дав біднякові срібла за якусь там ріпу», — мріяв багатій.

     Справді, короля вразив розмір срібної діжки, і він спитав багатія, скільки вона коштує. Той відповів, як йому порадив сусіда:

— Я не можу визначити ціни своєму виробу, та й незруч­но. Хай милостивий король сам скаже, чого вона варта.

    Король подумав і сказав:

— Тобі, багатій людині, гроші не потрібні. От нещодавно від одного бідняка я отримав незвичайний чудовий плід — таку величезну ріпу, якої ніколи не бачив. Я подарую її тобі за цю посудину. Адже ти землероб, спробуєш і сам вирости­ти таку ж.

     Одначе багатій цією порадою не скористався. Усе його багатство пішло на оту велику срібну діжку. Але не показав свого розчарування і подякував королю за подарунок.

     Так через жадібність багатій став украй бідний, а колиш­ній сусід-бідняк, незважаючи ні на що, порається коло своєї землі, купленої за подаровані королем гроші. Живе добре й допомагає незаможним сусідам.

_{1. Неборак — людина, становище якої викликає співчуття.}