Вийшов заєць з нори й подавсь добувати собі кор­му.

   Пробіг з гони місця, дивиться — біжить до його вовк. Заєць пустився тікати без оглядки. Зупинивсь, озирнувсь кругом — нема нікого.

   Заєць тоді почав щипати травку. Не довелося біднязі десять раз щип­нуть трави, дивиться — підкрадається до його лисиця. Заєць знов пустивсь тікати без оглядки. Біг, біг, поки скрився з очей од лисиці.

   Зупинивсь, сів в бур'яні, прищулив вуха й лежить, важко дихає. Не встиг ще га­разд опам'ятатися, чує — в бур'яні щось зашелестіло. Заєць знов кинувсь тікати.

    Вибіг на чисту поляну, озирнувсь кругом — нема нікого. Він тоді з жалю й до­сади почав плакати і причитувати: «Навіщо я такий не­щасний вродився? Всі мене ображають, всіх я боюсь, од всіх тікаю, не маю покою і на одну хвилину. Хоч би одна яка-небудь звірина боялась мене, і то б не так було досадно. Піду я до річки та упоплюся; як так жити, так краще душу свою загубить».

    Побіг заєць до річки топитися; добіг до берега, а там сиділа жаба, злякалась зайця, бульк у воду. Заєць зу­пинивсь: «Е, стій! Є на світі такі, котрі мене бояться, і то живуть, а чого ж мені не жить?».

    Вернувсь заєць додому.