Василь Симоненко "ЦАР ПЛАКСІЙ ТА ЛОСКОТОН"

     ЦАРЕВЕ СІМЕЙСТВО 

    Там, де гори і долини, 

   Де гуляє вітровій, — 

   Там цвіте краса-країна 

   З дивним ім'ям Сльозолий. 

   І колись в країні тій 

   Був па троні цар Плаксій, 

   Голова його мов бочка, 

   Очі — ніби кавуни. 

   В Плаксія було три дочки 

   І плаксивих три сини. 

   Старша звалася Нудота, 

   Середульшенька — Вай-Вай, 

   Третя донечка — Плакота, 

   Всі сльозливі через край. 

   А цареві три сини 

   Так і звались — Плаксуни. 

   Отака була сім'я 

   У царя у Плаксія. 

   Цілі дні вони сиділи, 

   Голосили, та сопіли, 

   Та стогнали, та ревли, 

   Сльози відрами лили. 

   Цар Плаксій велів сердито: 

   "Хай із ними день при дні 

   Плачуть всі в країні діти, 

   Бо сміятись і радіти 

   У моєму царстві — ні! 

   Хто всміхнеться — в часі тім 

   Я того негайно з'їм!" 

   Ще була у Плаксія 

   Грізна гвардія своя: 

   В ній служили молодці 

   Забіяки-сльозівці. 

   Хто сміявсь — вони хапали 

   І нагайками шмагали, 

   Так що в царстві тому скрізь 

   Вистачало плачу й сліз. 

   Цар любив, як плачуть діти, 

   Бо любив їх сльози пити. 

   Отакий був цар Плаксій 

   Україні Сльозолий. 

    

     ДЯДЬКО ЛОСКОТОН

   Але в тому диво-царстві, 

   Зневажаючи закон, 

   Жив у мандрах і митарстві 

   Добрий дядько Лоскотон. 

   Він приходив кожний вечір — 

   Хай чи дощ іде, чи сніг — 

   До голодної малечі 

   І усім приносив сміх. 

   Мав він вдачу теплу й щиру, 

   Ще й лукавинку в очах. 

   І була накидка сіра 

   В Лоскотана на плечах. 

   Лоскотливі мав він вуса 

   І м'якенькі, наче пух. 

   І м'яке волосся русе 

   Розсипалося до вух. 

   Він як прийде, залоскоче, 

   То сміється, хто й не хоче. 

   Тільки де він появлявся, 

   Зразу плач там припинявся, 

   І приходив до усіх 

   Голосний та щирий сміх. 

   Не любили Лоскотона 

   Цар Плаксій і Плаксуни, 

   Видавали заборони 

   Проти лоскоту вони. 

   І за дядьком Лоскотоном 

   Із нагайками в руках 

   Охоронці злих законів 

   Полювали по хатах. 

   Але дядько Лоскотон 

   Не боявся цих заслон: 

   Він ходив по всій країні 

   І носив з собою сміх 

   В розмальованій торбині, 

   В пальцях лагідних своїх. 

    

     АРЕШТ ЛОСКОТОНА 

   Розізливсь тоді Плаксій — 

   Цар країни Сльозолий. 

   Гнівно він гукнув із трону: 

   “Гей, ледачі сльозівці! 

   Хто впіймає Лоскотона, 

   Буде муж моїй дочці! 

   Хто його посадить в льох — 

   Вибирай одну із трьох! 

   Бо уже цей Лоскотон 

   Скоро нам розвалить трон: 

   Що тоді ми будем пити, 

   Як не будуть плакать діти!" 

   І завзяті сльозівці 

   Понеслись у всі кінці, 

   Щоб скарати по закону 

   Баламута Лоскотона. 

   Довго скрізь його шукали, 

   У всі шпари заглядали, 

   Перерили всі двори, 

   Обходили всі бори, 

   Час потратили дарма: 

   Лоскотона скрізь нема, 

   Бо його завжди і всюди 

   Од ловців ховали люди. 

   Опівночі Лоскотон, 

   Коли всіх колише сон, 

   Йшов собі в бідняцькі хати 

   Їхніх діток розважати. 

   Був тоді у Плаксія 

   Лютий посіпака, 

   Віроломний, як змія, 

   Капітан Макака. 

   Так хотілося йому 

   Царським зятем стати, 

   Що ні разу в ту зиму 

   Не лягав і спати. 

   Все ходив, усе він слухав 

   І нарешті все рознюхав. 

   На світанку Лоскотон, 

   Насмішивши діток, 

   У міцний поринув сон 

   Між кленових віток. 

   А лукавий капітан 

   Підікрався змієм 

   Й Лоскотонові аркан 

   Зашморгнув на шиї. 

   Руки вивернув назад, 

   Міцно спутав ноги 

   І мерщій у Плаксоград 

   Рушив у дорогу... 

       

    ВЕСІЛЛЯ В ПАЛАЦІ 

   Лоскотона посадили 

   За вузенькі грати, 

   А в палаці порішили: 

   — Час весілля грати...— 

   Гей, зійшлися царенята 

   І придворна свита 

   Наречених шанувати, 

   Сльози діток пити. 

   До вінця веде жених 

   Висохлу Нудоту, 

   Та дивитися на них 

   Зовсім неохота. 

   Хоч Макака був бридкий, 

   А вона ще гірша, 

   Їм поет один гладкий 

   Присвятив ще й вірша. 

   Стільки там було хвальби, 

   Так скрасив їх вроду — 

   Навіть жаби від ганьби 

   Булькнули у воду! 

   Але цар ходив, пишався, 

   Він із зятем цілувався, 

   Похвалявся: "Ну, тепер 

   Лоскотон, вважай, умер! 

   Недоступним став для всіх 

   Голосний та щирий сміх. 

   Тож від радості стрибайте! 

   Тож від радості ридайте! 

   Ми тепер встановим скрізь 

   Віковічне царство сліз!" 

   Так розхвастався Плаксій — 

   Цар країни Сльозолий. 

       

   ЗВІЛЬНЕННЯ ЛОСКОТОНА 

   Та поки гуло весілля, 

   То п'яниці вартові 

   Напились якогось зілля 

   Та й поснули у траві. 

   А вночі йшли до в'язниці 

   Батраки й робітники, 

   Щоб звільнити із темниці 

   Лоскотона на віки. 

   Рознесли всі перепони, 

   Гнули грати, мов прути: 

   — Гей, веселий Лоскотоне, 

   Це прийшли твої брати! 

   Йди до нас, веселий брате, 

   В нашу здружену сім'ю! 

   Підем разом догравати 

   Ми весілля Плаксію... 

    

   ПРОДОВЖЕННЯ ВЕСІЛЛЯ 

   У палаці кожен скаче 

   Та від щастя гірко плаче, 

   Ллються сльози, як ріка, — 

   Бачте, радість в них така! 

          ***

   Раптом цар упав на трон: 

   — Ой, рятуйте — Лоскотом! — 

   Всі відразу «ох!» та «ах!», 

   Жах у кожного в очах. 

   А веселий Лоскотон 

   До царя стрибнув на трон 

   І сказав йому якраз: 

   — Насмієшся ти хоч раз!.. — 

   Став царя він лоскотати, 

   І Плаксій став реготати. 

   Так сміявсь — аж заливався, 

   Аж від реготу качався, 

   Кулаками очі тер — 

   Потім лопнув і помер. 

           ***       

   Ой, була ж тоді потіха — 

   Цар Плаксій помер од сміху! 

   З ним придворні одубіли, 

   Бо сміятися не вміли. 

   А цареві три сини, 

   Три завзяті Плаксуни, 

   Так сміялись-реготали, 

   Що штани з них поспадали — 

   Тож всі троє без штанів 

   До чужих втекли країв. 

          ***

   Три царівни теж навтьоки 

   У чотири бігли боки. 

   Кровопивці-сльозівці 

   Стали п'явками в ріці, 

   А Макака-забіяка 

   З'їв себе із переляку. 

   Так веселий Лоскотон 

   Розвалив поганський трон. 

   Сам же він живе й понині, 

   Дітям носить щирий сміх 

   В розмальованій торбині, 

   В пальцях лагідних своїх. 

   Схочеш сам піти в цей край, 

   То маршрут запам'ятай: 

   Треба йти спочатку прямо. 

   Потім вправо завернуть, 

   А тоді поміж дубами 

   Поведе наліво путь. 

   Після цього вже помалу 

   Чимчикуй куди попало: 

   Як од втоми не впадеш — 

   В цю країну попадеш. 

      




Переглядів: 1788
7.07.2016 -

Категорія: ЧИТАТИ (Українська література) » 5 клас (укр.літ)

Коментарії до Василь Симоненко "ЦАР ПЛАКСІЙ ТА ЛОСКОТОН":

Відповідь
22 грудня 2016 07:50
Цікаво
 
Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера