У лісовому краю жив шакал на ймення Чандарава. Одного разу від лютого голоду він забився у місто. З усіх сторін збіглися голодні пси і, голосно гавкаючи, кинулися на нього. Нещадно покусаний, рятуючи життя, шакал шмигнув у дім маляра, а там ускочив у велику бочку із синьою фарбою. Звідти він виліз геть синій. Пси, що чекали на нього під дверима дому, навіть не впізнали його, і пофарбований шакал спокійно побіг до рідного лісу. 

     Забачивши дивовижного звіра із синьою, як у самого бога Шіви, шиєю, лісові мешканці - леви, тигри, пантери, вовки та і решта - із жахом кинулися тікати. 

     Хто знає, чого сподіватися від цього чудовиська, - приказували вони. - Краще сховатись од нього подалі. 

     Чому ви всі втікаєте? - зупиняв їх Чандарава. - Вам нема чого боятися. Мене сьогодні створив сам Брахман[1]. «Віднині помазаний мною на царство, - сказав він,- ти будеш володарем над усіма звірами». 

- Прав нами, о царю! - визнали його лісові мешканці. 

     Новоспечений «цар» подарував левові посаду головного радника, тигра зробив керуючим палацом, пантері довірив охорону царської скарбниці, а вовка призначив палацовим сторожем. Зі своєю ріднею, шакалами, він навіть не захотів говорити: наказав вигнати геть усіх до одного. 

     Із того часу всі хижаки приносили здобич шакалові, а вже він - своєю царською владою - розподіляв її між своїми підданими. 

     Якось, сидячи на раді, він почув десь далеко тужливе виття шакалів. І тут од великої радості з його очей полилися сльози, він скочив і голосно завив у відповідь. Звірі одразу збагнули, хто перед ними. 

- Як же обдурив нас цей пройдисвіт?! - у гніві вигукували вони. 

- Це ж усього-на-всього жалюгідний шакал! За обман - розірвати негідника! 

     Шакал намагався було втекти, але його наздогнали й роздерли на дрібні шматки. 

1 Брахман - представник вищого суспільного кола в Індії; тут: Бог-творець.