СЛОНЕНЯ (Джозефа Редьярда Кіплінга) літературна казка

    У далекі й давноминулі часи, моє серденько, Слон зовсім не мав хобота. У нього був лише пухкенький і чорненький ніс, завбільшки з добрий черевик. Слон міг ним погойдувати сюди-туди, але не міг нічого підняти чи взяти.

     Та ось народився ще один Слон. І це вже був не такий собі Слон, а маленький Слоник великого Слона чи просто Слоне­ня. Воно було страшенно цікаве, ба навіть невситимо цікаве, і знай докучало всім своїми запитаннями. А жило це Слоне­ня в Африці, і цілу Африку воно заповнило своєю невсити­мою цікавістю.

    Питало Слоненя свою довгоногу тітку Страусиху, чому в неї пір'я росте саме на хвості, і довгонога тітка Страусиха била його за це своїми твердими-твердими кігтями. Питало Слоненя свого довготелесого дядька Жирафа, чому в нього шкіра вся в плямах, і довготелесий дядько Жираф брикав його своїм твердим і міцним копитом. І все ж Слоненя було сповнене своєї невситимої цікавості! Питало воно свою гладку тітку Гіпопотамиху, чому в неї червоні очі, і гладка тітка Гіпопотамиха стусала його своєю широкою-широкою ратицею. Питало воно свого волохатого дядька Павіана, чому дині со­лодкі на смак, і волохатий дядько Павіан давав йому ляпаса своєю волохатою лапою. І все ж таки Слоненя було сповнене своєї невситимої цікавості! Слоненя питало всіх і про все, що тільки бачило, чуло, відчувало, нюхало чи торкало, — і всі дядьки й тітки неодмінно били його. І все ж Слоненя було сповнене своєї невситимої цікавості!

    Одного чудового ранку, саме на весняне свято Рівноден­ня, невситимо цікавому й допитливому Слоненяті спало на думку нове запитання, з яким воно раніше ні до кого не звер­талося:

— А що Крокодил їсть на обід?

     І тут усі відразу голосно й грізно гукнули: «Цить!» — й од­разу ж усі разом дали йому доброго чосу.

    Раптом у колючому кущі «Зажди-трішки» воно побачило маленьку пташину, на ім'я Колоколо. І Слоненя сказало:

— Татко відлупцював мене, і мама відлупцювала мене, і всі мої дядьки й тітки також відлупцювали мене за мою не­вситиму цікавість. І все ж таки я хочу знати, що Крокодил їсть на обід?

    Тоді пташка Колоколо відповіла йому сумним голоском:

— Іди до берегів великої сіро-зеленої мулкої ріки Лімпопо, де ростуть хінні дерева,— там ти дізнаєшся!

    Слоненя взяло із собою сто фунтів бананів (таких дріб­неньких, у червоній шкуринці), сто фунтів цукрової тростини (такої довгої, з рожевою шкіркою), сімнадцять динь (у зеленій порепаній лушпайці). Але ж ти знай і добре-добре запам'ятай, моє серденько, що до цього тижня, дня, години й навіть хвилини це невситимо ці­каве Слоненя ніколи не бачило Крокодила й зовсім не знало, який він із себе. Тож йому аж млосно робилося невситимої цікавості.

     Перший, хто йому зустрівся, був Перистий-Скелястий Удав-Пітон, що обвився навколо скелі.

— Прошу пробачення, — спитало його Слоненя якнайчемніше, — та чи, бува, не траплялося вам бачити в цих невідо­мих мені краях таку істоту, як Крокодил?

— Чи не траплялося мені бачити Крокодила? — перепитав Перистий-Скелястий Удав-Пітон страшним і зневажливим голосом. — А про що ти ще запитаєш?

— Дуже прошу, вибачте мені, — повело далі Слоненя, — та чи не скажете ви, що Крокодил їсть на обід?

    Тоді Перистий-Скелястий Удав-Пітон швидко розкру­тився, сповз із скелі й дав добрячого ляпаса Слоненяті своїм лускатим замашним хвостом.

— От чудасія,— буркнуло Слоненя, — і тато, і мама, і дядь­ко, і тітка, що вже казати про мою другу тітку Гіпопотамиху та другого дядька Павіана, — усі стільки били мене за мою не­вситиму цікавість. А тепер і тут мене побито і чи не за те саме.

    Слоненя дуже ввічливо попрощалося з Перистим-Скелястим Удавом-Пітоном, допомогло йому знов обкрутитись навколо скелі, а саме пішло далі, знову трохи сердите, але ніскілечки не здивоване. Живилося воно динями й губило скрізь лушпайки, бо тоді ще не могло їх підбирати. Так воно йшло-йшло й прийшло аж до самісіньких берегів великої сі­ро-зеленої мулкої ріки Лімпопо, де ростуть хінні дерева, і там наступило зненацька на якусь товсту й велику колоду. Одна­че то була не колода, моє серденько, то був справжнісінький Крокодил, і Крокодил моргнув одним своїм оком — ось так!

— Прошу пробачення, — промовило Слоненя дуже ввіч­ливо й чемно. — Чи не траплялося вам бачити Крокодила в цих незнайомих мені краях?

    Тоді Крокодил моргнув і другим своїм оком — ось так! — і підняв половину свого хвоста з річкового мулу.

    Слоненя дуже ввічливо відступило назад, бо йому не хоті­лося бути побитим ще раз.

— Підійди ближче, маля! — сказав Крокодил.— Чому ти про це питаєш?

— Прошу пробачити мені,— відповіло Слоненя дуже ввічли­во й чемно, — але тато бив мене, і мама теж била, що вже казати про довгоногу тітку Страусиху та довготелесого дядька Жи­рафа, які ще дужче били мене, тільки не так, як гладка тіточка Гіпопотамиха з волохатим дядьком Павіаном. Але найдуж­че вдарив мене нещодавно Перистий-Скелястий Удав-Пітон своїм лускатим замашним хвостом. Отже, коли й ви хочете мене побити, то смію вам сказати, що більше цього не бажаю.

— Підійди ближче, маля, — сказав Крокодил, — бо я і є той, кого ти шукаєш. Я — Крокодил, — і, на доказ того, що він каже правду, Крокодил пустив крокодилячу сльозу.

— То ви і є той, кого я так довго шукав? Тоді скажіть мені, будь ласка, що ви їсте на обід?

— Підійди ближче, маля, — промовив Крокодил, — і я ска­жу тобі тихесенько на вухо.

   Слоненя нахилило голову до смердючої ікластої крокодило­вої пащі, а Крокодил — хап! — та й спіймав його за малесенький ніс, який до того тижня, дня, години й навіть хвилини був справді ж не більший за добрий черевик, тільки набагато корисніший.

— Я гадаю, — сказав Крокодил, і промовив він це крізь зуби: що сьогод-ні по-чну свій о-бід із Сло-не-ня-ти!

   Слоненятко ж, серденько моє, почувши такі слова, дуже розгнівалось і закричало в ніс — ось так:

— Буздіть бе-бене, бе-бені бо-о-олячхе! Тоді Перистий-Скелястий Удав-Пітон сповз із скелі й сказав:

— Послухай-но, юний мій друже, якщо ти зараз же, цієї миті й негайно не потягнеш з усієї сили, скільки її в тебе є, то, на мою думку, твоє знайомство з цим товстошкірим чувалом (так він назвав Крокодила) скінчиться дуже погано.  Він утягне тебе в річку, не встигнеш і писнути!

     Слоненя присіло на свої куценькі задні ноги, а передніми вперлося в землю, і почало тягти. Воно тягло, тягло щосили, аж почав витягуватись його ніс. А Крокодил посунувся глиб­ше у воду і так почав бити хвостом, що спінив геть усю річку, і теж тяг, тяг і тяг.

     А ніс у Слоненяти тим часом розтягувався й ріс. Воно вже сіло на всі чотири опецькуваті ніжки й тягло, тягло, тягло, і ніс його розтягувався дедалі дужче й дужче. А Крокодил знай молотив хвостом, мов величезним веслом, і теж тяг, тяг, тяг, і з кожним ривком ніс Слоненяти робився все довшим і довшим, а Слоненяті стра-ше-е-нно боліло!

    І от Слоненя відчуло, що сунеться в річку, і воно промови­ло в ніс, який тепер витягся на цілих п'ять футів:

— Ой-йой! Я уже не божу!

    Тоді Перистий-Скелястий Удав-Пітон сповз на берег, об­вився подвійним вузлом навколо задніх ніг Слоненяти й ска­зав:

— Ах ти ж дурненький, недосвідчений мандрівниче! Нам слід напружити всі сили, бо коли ми цього не зробимо, то, як я вже бачу, ота вкрита панциром звірина з хвостом-пропелером (так, моє серденько, він назвав Крокодила) вкоротить твій юний вік.

    Так завжди висловлювався Перистий-Скелястий Удав-Пітон. І взявся він тягти Слоненя, а Слоненя йому допомагати. І Крокодил також тяг. Але Перистий-Скелястий Удав-Пітон і Слоненя тягли дужче, і Крокодил, нарешті, випустив ніс Сло­неняти й так шубовснув у воду, що луна покотилась по всій ріці Лімпопо — од її верхів'я аж до синього моря.

    Тоді воно глянуло на свій ніс і почало його пестити, загор­тати у свіже бананове листя, опускати у велику сіро-зелену мулку річку Лімпопо, щоб хоч трохи його остудити.

— Навіщо ти це робиш? — спитав Перистий-Скелястий Удав-Пітон.

— Даруйте, — відповіло Слоненя, — але мій ніс утратив усякий фасон, і я чекаю, коли він покоротшає.

    Три дні сиділо Слоненя біля річки, чекаючи, коли ж його ніс покоротшає. Але ніс і не думав коротшати, а саме Слоне­ня від того, що весь час дивилося тільки на ніс, стало трохи косооким. Тепер ти розумієш, моє серденько, що Крокодил розтяг Слоненяті носа й зробив із нього справжній хобот, точнісінько такий, який є нині в кожного слона?

    Третього дня надвечір прилетіла муха й дуже боляче вку­сила Слоненя в плече. Та Слоненя, перш ніж воно саме щось збагнуло, підняло хобот і самісіньким його кінчиком убило ту муху на місці.

— Ось тобі перша користь! — сказав Перистий-Скелястий Удав-Пітон. — Ти нізащо не втнув би такого своїм коротким замурзаним носом. А тепер спробуй щось з'їсти.

    І Слоненя, перш ніж саме воно щось збагнуло, простягло хо­бот, вирвало цілий жмут трави, обтрусило її й запхало собі в рот.

— Ось тобі друга користь! — сказав Перистий-Скелястий Удав-Пітон.— Ти нізащо не втнув би такого своїм коротким замурзаним носом. А як, по-твоєму, чи не занадто сьогодні пече сонце?

— Авжеж, ваша правда, — відповіло Слоненя.

    І воно, перш ніж саме щось збагнуло, втягло в хобот мулу з берегів великої сіро-зеленої мулкої ріки Лімпопо і заляпало ним собі голову, і прохолодна болотяна шапка розповзлась аж до самих вух.

— Ось тобі третя користь! — сказав Перистий-Скелястий Удав-Пітон. — Ти нізащо не втнув би такого своїм коротким замурзаним носом. Ну, а що ти тепер думаєш про ляпаси?

— Вибачте мені, — відповіло Слоненя, — але особисто я їх зовсім не хотів би.

— Ну так-от, — сказав Перистий-Скелястий Удав-Пітон, — скоро ти переконаєшся, як чудово можна давати ляпа­си твоїм новим носом.

— Дякую вам, — відповіло Слоненя, — я запам'ятаю ваші слова. А тепер час мені рушати додому, до своїх любих роди­чів, — та й випробувати свій новий ніс.

    І Слоненя пішло через усю Африку, погойдуючи та по­махуючи хоботом. Коли йому хотілося поласувати плодами, воно зривало їх просто з дерева, а не чекало, поки вони самі впадуть на землю, як робило раніше.

    Дорогою Слоненя ще й визбирало всі ті лушпайки з динь, які воно погубило, ідучи на Лімпопо, бо Слоненятко це було охайним і культурним товстошкірим.

     І от, нарешті, одного темного вечора повернулося Слоне­ня до всіх своїх любих родичів, скрутило хобот і сказало:

— Як поживаєте?

    Усі були дуже раді бачити його, і всі разом гукнули:

— А йди-но сюди, ми ще надаємо тобі ляпасів за твою не­вситиму цікавість!

— Пхе! — сказало Слоненя. — Певно, ніхто з вас і не знає, як треба по-справжньому давати ляпаси. А от я знаю й зараз вам покажу.

    По цьому Слоненя розкрутило хобот і так уперіщило ним двох своїх любих братиків, що ті аж ногами вкрилися.

— О, клянемося бананами! — заверещали вони. — Де це ти навчився таких прийомів і що ти зробив із своїм носом?

— Це Крокодил із великої сіро-зеленої мулкої ріки Лімпопо зробив мені такий ніс, — відказало Слоненя. — Я спитав, що він їсть на обід, і він на згадку про нашу зустріч обдарував мене таким хоботком.

— Та й негарний же він у тебе, — зауважив його дядько, волохатий Павіан.

— Хай так, — відповіло Слоненя, — зате мій хобот дуже корисний.

    І воно вхопило волохатого дядька Павіана всього лише за одну його волохату лапу та й пожбурило до шершнів у гніздо.

    У довгоногої тітки Страусихи капосне Слоненя повисмикува­ло все пір'я з хвоста. Довготелесого дядька Жирафа воно спійма­ло за задню ногу й протягло через колючий терновий кущ.

     Гладкій тітці Гіпопотамисі Слоненя дмухнуло й крикну­ло у вухо, коли та по обіді задрімала в болоті. Та нікому не дозволило воно чіпати пташку Колоколо.    Нарешті Слоненя так насолило всім своїм любим родичам, що всі вони наввипередки побігли до берегів великої сіро-зеленої мулкої ріки Лімпопо, де ростуть хінні дерева, щоб і їм Крокодил поро­бив нові носи. А коли вони повернулися додому, то вже ніхто з них не бив Слоненяти, і відтоді, моє серденько, усі слони, яких тобі доведеться бачити, і всі ті, яких тобі не доведеться бачити, мають точнісінько такі самі довгі хоботи, який при­дбало собі невситимо цікаве Слоненя.

     




Переглядів: 288
22.05.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до СЛОНЕНЯ (Джозефа Редьярда Кіплінга) літературна казка:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера