У полі, неподалік озера, у маленькій хатинці жили Попеляста Миша та Мишеня.

    Попеляста Миша завжди поспішала: їй чомусь бракувало часу. І сьогодні зранку вона по­глянула на годинник і зойкнула:

— Знову запізнююсь!

    Поцілувала Мишенятко й побігла. Мишеня залишилося саме. Сиділо воно на лавці, диви­лося на годинник і думало: як би допомогти мамі, щоб у неї на все вистачало часу? Раптом у нього промайнула думка: треба зупинити годинник. Зупиниться годинник — і час не йтиме. От і добре!

    Мишеня зупинило годинник і, задоволене своєю вигадкою, побігло до Хом'яка.

— Ходімо гуляти. Ранок сьогодні буде довгий, — я час зупинив.

— Як? — спитав Хом'ячок.

— Та так — зупинив, та й годі. Тепер його досхочу: і на роботу, і на відпочинок — на все вистачить. Ходімо!

— Коли так, то можна, — сказав Хом'ячок.

    Вони гуляли в полі, гралися, скільки хотіли. Тоді пішли до озера, скупалися та й полягали грітися на сонечку. Лежали, грілися й поснули.

     А коли Мишеня прибігло до хатинки, то побачило, що мати вже вдома й готує обід. Мише­ня подивилося на годинник, а він — ані руш! Але ж коли вже надійшла пора обідати, то це означає, що час таки не гаявся?

— Як же так? — Мишеня, нічого не розуміючи, поглянуло на маму. — Я зупиняв, зупиняв час, а він не зупиняється.

    Попеляста Миша всміхнулася:

— Який же ти ще малесенький, адже ти зупинив годинник, а не час. Час ніхто й ніколи зупинити не може. Запам'ятай це, мій любий.