Дзиґарі¹ на вежі були окрасою та необхід­ністю для міста. Всі мешканці звикли звіряти за ними час. Закохані призначали під ними зу­стрічі, освідчувалися в коханні, милувались їхньою вишуканою оправою та стрілками.

    А стрілки були справді гарні: із чудернацько викуваними із заліза викрутасами² і гострими носиками. І так вправно перестрибували з однієї годинникової поділки на іншу! Люди в місті часто казали: «Ох, які гарні ці стрілки! А як правильно показують час!».

— І справді, — думали вони, — ми багато важимо в житті людей: розподіляємо час, упо­рядковуємо їхнє життя. А ще ми такі стрункі, такі вишукані! Ми справжній витвір мистецтва!

    Та одного разу сталася несподіванка — годин­ник на вежі зупинився. І як стрілки не намага­лися перестрибнути на наступну поділку, ніяк не могли. І тут з площі долинуло: «Зіпсувався механізм!».

     А до того часу ніхто й не згадував, що є і коліщатка, й гвинтики, які рухають стрілки з однієї поділки на іншу, саме від їхньої роботи залежить, чи правильно годинник відлічувати­ме секунди, хвилини, години. Прийшов майстер. Оглянувши годинник, він швидко знайшов при­чину: стерлися зубчики двох коліщаток, які допомагали рухати механізм. Та й усі деталі припали порохом³, забруднились.

— Попрацювали ви добре, любі, — звернувся майстер до коліщаток, — служили на совість, а тепер можна й відпочити.

    І він замінив старі, відпрацьовані частини годинника на нові, з міцними блискучими зуб­чиками. Протер і змастив увесь механізм-організм годинника мастилом, щоб легше рухались і довше служили деталі.

     І знову запустив дзиґарі. Коліщатка, зачі­паючись зубчиком за зубчик, заскреготали, потягнули годинникові ланцюги, пружини напружились — і ось нарешті стрілки знову зро­били свій крок уперед: «Тік-так, тік-так». Вони знову точно показували час, відлічували хвилини й години. Опівдні місто почуло: «Бам! Бам!» — це забили куранти. Люди раділи, усміхалися. Багато їх зібралось на площі, і усі дивилися, як знову чітко та гарно рухаються стрілки.

     А стрілкам — ніде правди діти — приємна була така щира увага. Та проте...  Вже інакше ставилися до неї. За той час, поки годинник сто­яв зіпсований, вони зрозуміли, що механізм-організм у нього єдиний. І якщо люди милують­ся виглядом стрілок на хронометрі⁴ — то цим потрібно завдячувати майстрові, що так гарно зумів їх викувати. А якщо вони, стрілки, пра­вильно показують час — то це заслуга всього механізму: коліщаток, ланцюгів, гвинтиків.

     Лише тепер стрілки це зрозуміли — вони вже не були гордими та пихатими, а відчували від­повідальність, що лежить на них. Адже були обличчям дзиґарів, і як вони зможуть показува­ти час, так і люди будуть ставитися до роботи всього годинника.

1. Дзиґарі — годинник.

2. Викрутаси — тут: різні незвичайні форми.

3. Припали порохом — тут: укрилися пилом.

4. Хронометр — механічний годинник.