Я ВСЕ ЛЮБЛЮ…

Я все люблю в своїм краю:

криницю, звідки воду п'ю,

та повні гомону ліси,

та дзвони срібної роси.

Я все люблю в своїм краю:

ось під веселкою стою,

ось дощ веселий напоїв

тужавий колос рідних нив.

Я все люблю в своїм краю:

найбільше — матінку свою,

ласкаву, радісну, єдину...

Люблю, як сонце, Батьківщину.

НА МОРІ, НА ВОЗІ

Водою та бродом,

та все перевозом —

я їхав по морю

драбинчастим возом.

Вперед подивився,

назад оглянувся,

а вже — серед моря,

коли — і незчувся.

Сухий весь по вуха,

а риба — в кишені,

а віз — під водою,

а раки — у жмені.

УЧИСЯ, ДРУГОКЛАСНИКУ

Учися, другокласнику!

Відкрий науки світ.

Хай буде мрійним, радісним

в науку твій політ.

Сміливим будь відмінником,

та честю дорожи.

Шануй батьків та вчителя

і з книгою дружи.

Будь добрим, праці відданим

та старших поважай.

Навчися мови рідної,

люби свій рідний край!

БІЛІ ЧЕРЕВИЧКИ У ЗИМИ

Укрив дерева білими крильми

морозець колючий, мов шипшина.

Білі черевички у зими,

біла-біла в неї кожушина.

Білі сани, білогриві коні,

білі рукавички пухові.

Білі щоки, а вуста червоні,

мов розквітлі маки польові.

РОМАШКОВЕ СОНЦЕ

Біла ромашко, як ти цвітеш!

Крапельку сонця в собі несеш.

З травня до осені всюди білієш,

краплею сонця ти землю грієш.

З медом від тебе летить бджола.

Дівчинка в коси тебе заплела.

А ти — на луках, а ти — на полях —

цвітеш на городах у наших краях.

Дарунок неба, дарунок землі —

цвітеш у людей на святковім столі.

Цвітуть і не гаснуть ромашкові квіти,

бо сонце люблять дорослі і діти.

ДЖЕРЕЛО

За пагорком в долині,

Як вийти за село,

В живій криниці б'ється

Прозоре джерело.

І хлібороби в спеку

До нього часто йдуть.

А джерело радіє,

Що з нього воду п'ють.     

ВЕСЕЛКА НА ДОЛОНІ

Веселка на небі, як на долоні,

а ген під нею пасуться коні

на синім лузі, в співучім гаї,

де ходять хмари у небокраї.

Цвіте веселка, мов світ, барвиста,

і кожна барва, мов промінь, чиста.

Вишнева, синя чи малинова,

і що не колір — то цвіт, обнова.

ДОЩ ІЗ КРАПЛІ ПОЧИНАЄТЬСЯ

Все — із доброго чи злого —

починається з малого.

Листя виросте з листочка,

з нитки витчеться сорочка.

З насіння чи бруньки — гілка,

з гілки — дудочка-сопілка.

Хліб — з маленької зернини,

дощ — із чистої краплини.

Навіть річечка-ріка

починається з струмка.

День турботою почнеться,

все довкола усміхнеться.

Проганяй мерщій дрімоту —

і рукам давай роботу.

І роби невтомно, вміло,

хоч мале, та добре діло.

ВЕСЕЛИЙ ДЗВІНОК

Вересень. Стежка до школи.

Дзвонить веселий дзвінок.

І через луг, через поле

Сонце спішить на урок.

Промінь лягає на трави,

Лукам навіє тепла.

Осінь стрічки золотаві

В коси дерев заплела.

Пахне прив'яленим цвітом —

З гаю, з городу, з двора.

Ми попрощалися з літом,

Ось і до школи пора.

Сміх навкруги розсипає

Дружна учнівська сім'я.

Нас біля школи стрічає

Вчителька рідна моя.

Наче весела родина,

Знову заходимо в клас.

Знаєм, що це Батьківщина

Школу відкрила для нас.

ОКСАНЧИНА РАДІСТЬ

В зоосад мала Оксанка

Зранку з мамою пішла,

Після того цілий вечір

Розхвильована була.

Тигра бачила і лева,

Крокодила і слона.

Скільки звірів є на світі —

Просто диво-дивина.

А коли зустріла паву,

То аж скрикнула мала:

— Мамо, мамо, подивіться —

Як он курка розцвіла.

ХТО ТАМ ЇДЕ

(Веселинка)

Хто там,

Хто іде,

Хто кого

Куди веде?

Ні стежинок,

Ні доріг...

Хто стоїть,

А хто вже ліг.

Кому сумно,

Кому смішки.

Хто на крилах,

А хто пішки.

Наші їдуть,

Ваші йдуть,

Наші ваших

Підвезуть.

СОН ТИМКА-ДИВАКА

(Заплутанка)

Як не знав та й забув,

Де Тимко сьогодні був:

Чи у школі,

Чи у полі,

Чи, заснувши у квасолі,

Не ходив,

Не робив,

Рук своїх не натрудив.

Як забув та й не знав,

Що Тимко сьогодні мав:

Чи ватрушку,

Чи пампушку,

Чи солодку, спілу грушку?

Ой, не мав

І не знав,—

У квасолі задрімав,

Там і сон його тримав.