Якось одного разу їхав пан з кучером Петром у дале­ку дорогу. їхали вони мовчки, та ця тиша набридла, бо дорога далека. Пан і надумав поговорити. У цей час на дорозі показався заєць. От пан і почав свою розмову із зайця:

— От у мене в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я їх з далекої чу­жини привіз. Одного разу я зібрався на полювання, узяв із собою чоловік з п'ятнадцять загоничів. Вони нагнали на мене зайців, а я їх тільки — пух! та пух! Тоді я набив їх десятків зо три… А одного забив, то тако­го величезного, більшого за барана! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було більше як пів пуда сала. От такі в мене зайці!

    Слухав, слухав Петро, а потім і каже:

— От за цим лісом річка буде, а через неї міст, що під брехунами тріщить і ламається.

    Почув це пан і каже: «Та ти мене слухай, Петро, отож я й кажу, які зайці бувають! Звичайно, в нього пів пуда сала то не було, а так, фунтів із дванадцять.

— Звісно, заєць і є заєць, — каже Петро.

    Їдуть собі далі, а пан знову до Петра:

— А що, Петро, чи скоро вже той місток буде?

— Та скоро вже, пане, скоро, — каже Петро.

— Так от я й кажу, Петро, — продовжує пан, — ма­буть, що на тому зайцеві і дванадцяти фунтів сала не було, так, приблизно, фунтів п'ять-шість, не більше.

— Хай буде й так, — каже Петро, — мені однаково.

    Проїхали ще трохи, а пан не може всидіти на місці та й знову каже:

— Петро, а чи скоро вже той міст буде?

— Так, скоро, пане, ось-ось, тільки з лісочка ви­ їдемо. — Ой, каже пан, — а знаєш, на тому зайцеві і зо­всім сала не було. Ти й сам знаєш, яке на зайцеві сало.

— Та звісно, — каже Петро, — заєць він і є заєць. Виїхали з лісочка, а пан і питає: «А де ж, Петро, той міст, що під брехнею тріщить і ламається?»

— Де-де, пане, — каже Петро, — станув так само, як заяче сало, про яке ви розказували.

    От так і виводять брехунів на чисту воду.