Есхіл «Прометей прикутий» – літературний аналіз

Про час написання і постановки Есхілом «Прометея прикутого» нічого не відомо. Можливо, що трагедія теж входила в трилогію «Прометея», так як є уривки з «Звільненого Прометея» і «Прометея – носія вогню». Довести, однак, з повною очевидністю існування трилогії про Прометея і тим більше судити про послідовність трагедій з ім’ям Прометея неможливо. Але що дійшов до нас «Прометей прикутий» був тією єдиною трагедією про міфологічному титана Прометея, яка дійшла до нового і новітнього часу, образи якої назавжди залишилися в пам’яті культурного людства.

Сюжет «Прометея прикутого»

Есхіл описує у своїй трагедії, як Прометея, двоюрідного брата царя богів Зевса, приковують до скелі, на краю тодішнього культурного світу, в Скіфії, за те, що Прометей виступив на захист людей, коли Зевс, який заволодів світом, обділив їх і прирік на звірине існування. Прометей у Есхіла гордий і непохитний. Він не видає жодного звуку під час цієї сцени і тільки після видалення своїх катів скаржиться всій природі на несправедливість Зевса. Трагедія Есхіла складається з сцен, що зображують відвідування Прометея спочатку дочками Океану, океанід, що виражають глибоке співчуття йому, потім і самим Океаном, що пропонують примиритися з Зевсом, – Прометей цю пропозицію гордо відкидає. Далі в Есхіла слідують довгі промови Прометея про свої благодіяння людям і сцена з Іо, колишньої коханої Зевса, яку його ревнива дружина Гера перетворила на корову, що переслідується гостро жалячих її оводом. Знавісніла Іо біжить невідомо куди, наштовхується на скелю Прометея і вислуховує від нього пророцтва як про свою власну долю, так і про майбутнє звільнення самого Прометея одним з великих її нащадків, Гераклом. Нарешті, останнє явище: Гермес, погрожуючи новими карами Зевса, вимагає від Прометея, як від мудрого провидця, розкрити для Зевса важливу для нього таємницю. Про існування цієї таємниці Зевс знав, але зміст її йому було невідомо. Прометей і тут гордо відкидає всяке можливе спілкування з Зевсом і сварить Гермеса. За це його осягає нова кара Зевса: серед грому і блискавки, бурі, смерчів і землетруси Прометей разом зі своєю скелею падає в підземний світ.

Історична основа і ідейний зміст «Прометея прикутого»

Історичною основою для есхіловской «Прометея прикутого» могла послужити тільки еволюція первісного суспільства, перехід від звіриного стану людини до цивілізації. Трагедія хоче переконати читача і глядача насамперед у необхідності боротьби з усякою тиранією і деспотією на захист слабкого і пригніченого людини. Ця боротьба, за Есхілу, можлива завдяки цивілізації, а цивілізація можлива завдяки постійному прогресу. Блага цивілізації перераховуються в Есхіла дуже докладно. Це насамперед теоретичні науки: арифметика, граматика, астрономія, потім техніка і взагалі практика: будівельне мистецтво, гірнича справа, кораблеводіння, використання тварин, медицина. Нарешті, це – мантика (тлумачення сновидінь і прикмет, птіцегаданіе і ворожіння по нутрощах тварин).

У «Прометея прикутого» Есхіл демонструє силу людини і в більш широкому сенсі слова.

Він малює образ борця, морального переможця в умовах фізичного страждання. Дух людини не можна нічим зломити, ніякими стражданнями і погрозами, якщо він озброєний глибокої ідейністю і залізною волею.

Жанр «Прометея прикутого»

«Прометей прикутий» Есхіла, на відміну від інших його трагедій, вражає стислістю і незначним вмістом хорових партій. Це позбавляє його того широкого і грандіозного ораторного жанру, який притаманний іншим трагедій Есхіла. У ній немає ораторії, бо хор тут зовсім не грає ніякої ролі. Драматургія «прикувати Прометея» теж дуже слабка (тільки монологи і діалоги). Залишається єдиний жанр, чудово представлений в трагедії, – це жанр декламації.

Характери «Прометея прикутого»

Характери «прикувати Прометея» такі, як і в ранніх трагедіях Есхіла: вони монолітні, статичні, однокрасочних і не відзначені ніякими суперечностями.

Сам Прометей – надлюдина, непохитна особистість, що стоїть вище всяких коливань і протиріч, не йде ні на яке угодовство і примиренство. Те, що з ним відбувається, Прометей розцінює як волю долі (про що заговорює не менш шести разів на трагедії: 105, 375, 511, 514, 516, 1052; про це говорять і Океаниди – 936). В образі Прометея Есхілом представлена та класична гармонія долі і героїчної волі, яка взагалі є величезним і цінним досягненням грецького генія: доля все зумовлює, але це не веде обов’язково до безсилля, до безвілля, до нікчемності; вона може вести і до свободи, до великих подвигів, до потужного героїзму. У таких випадках доля не тільки не суперечить героїчної волі, але, навпаки, її обгрунтовує, звеличує. Такий Ахілл у Гомера, Етеокл в Есхіла («Семеро проти Фів»), але в ще більшій мірі такий Прометей. Тому відсутність звичайної побутової психології у Прометея відшкодовується тут монолітністю потужних діянь героя, поданих хоча статистично, зате піднесено, велично.

Інші герої «прикувати Прометея» характеризуються однією провідною рисою, цілком нерухомою, але менш значною, ніж у основного героя трагедії. Океан – добродушний старий, бажаючий допомогти Прометею і готовий піти на угодовство, що не враховує того, кому він пропонує свої послуги. Іо – фізично і морально страждає жінка, збожеволіла від болю. Гефест і Гермес – механічні виконавці волі Зевса, один – проти своєї волі, інший – бездушний і бездумний, як нерассуждающій прислужник.

Всі ці характери Есхіла – лише загальні схеми, або механічне втілення ідеї або думки.

Розвиток дії в «Прометеї прикутого»

Якщо під дією розуміти перехід від одних станів в інші, їм протилежні, в результаті взаємин дієздатних героїв, то в «Прикованому Прометеї» Есхіла немає ніякої дії, а отже, і розвитку його.

Те, що відбувається між сценами приковування і повалення Прометея, складається виключно з монологів і діалогів, які ні в якій мірі не посувають дію вперед і вже у всякому разі не змінюють його на протилежне. Монологи і діалоги «прикувати Прометея» високохудожні, але вони абсолютно недраматичним.

Єдиним рушійним мотивом може вважатися тільки майбутнє звільнення Прометея Гераклом, яке передбачається самим Прометеєм. Але це тільки прогноз, і притому про дуже віддаленому майбутньому, і ніяких натяків хоча б на найменші ознаки цього звільнення в сьогоденні в трагедії Есхіла немає.

Художній стиль «Прометея прикутого»

Вже одне те, що дійовими особами трагедії є боги і навіть з героїв тут є тільки одна Іо і що ці боги подані в серйозному плані, свідчить про монументальності, яка характерна для усіх трагедій Есхіла. Що ж до іншого основного моменту есхіловской стилю, а саме патетізма, то він тут значно ослаблений великими довготами ідейно-теоретичного і філософського змісту і длиннейшими розмовами, часто теж досить спокійного характеру.

Патетика є насамперед у початковій монодії Прометея, де Титан скаржиться на несправедливість Зевса, у сцені з збожеволілої Іо і, нарешті, в зображенні катастрофи в природі при поваленні Прометея в підземний світ. Однак ця патетика занадто перевантажена раціональним змістом, а саме критикою деспотизму Зевса, і позбавлена тих рис несамовитості, які ми знаходили в інших трагедіях Есхіла.

Але монументально-патетичний стиль «прикувати Прометея» все ж у наявності. Його специфіка полягає в загальній тональності трагедії, яку можна назвати восхвалітельно-риторичної. Вся трагедія Есхіла «Прикутий Прометей» і є не що інше, як восхвалітельно-риторична декламація за адресою єдиного його справжнього героя – Прометея. Тільки таке розуміння художнього стилю даної трагедії і допоможе осмислити всі її длінноти і її недраматичних установку.

Дійсно, оповідання та розмови Прометея про минуле, зокрема про його благодіяння, анітрохи не посуваючи дії вперед, надають образу Прометея незвичайно глибокий зміст, підносять і насичують в ідейному відношенні. Точно так же розмови з Океаном і Гермесом, знову-таки анітрохи не розвиваючи дії, дуже виразно малюють нам стійкість і силу волі Прометея. Сцена з Іо увічнює Прометея як мудреця і провидця, який знає таємниці життя і буття, хоча і не що може скористатися цими таємницями.

Крім пророцтва про своє звільнення прикутий Прометей в трагедії Есхіла ще дуже багато говорить про мандри Іо з довгим перерахуванням географічних пунктів, через які вона пройшла і ще повинна пройти. Прометею тут приписані великі географічні знання, які, безсумнівно, були тоді останнім досягненням науки. Ця розповідь, абсолютно позбавлений всякого драматизму і навіть прямо протилежний йому, тим не менш стилістично дуже важливий як наростаюча змалювання мудрості Прометея.

Хори Есхіла в «Прометеї прикутого» теж недраматичним. Якщо підійти до них з точки зору декламаційному-риторичної, то відразу можна побачити, як вони необхідні для поглиблення загальної монументально-патетичного стилю трагедії. Парод говорить про співчуття Океанид Прометею. Перший стасим розповідає нам, як про Прометея плачуть і північ, і південь, і захід, і схід, і амазонки, і вся Азія, і Колхіда, і скіфи, і Персія, і моря, і навіть Аїд, – хіба цього мало для окреслення особистості основного героя в ставленні до нього всього навколишнього? Другий стасим – про необхідність підпорядкування слабких істот – і третій стасим – про неприпустимість нерівних шлюбів – знову-таки підкреслюють велич справи Прометея, на яке здатний тільки він, але не здатні слабкі і забиті істоти.

Нарешті, геологічна катастрофа в кінці цієї трагедії Есхіла демонструє нам знову-таки потужну волю прикутого Прометея, здатного протистояти рішуче всьому, включаючи всю природу і всіх повелевающих нею богів.

Таким чином, те, що є в Есхіла в «Прикованому Прометеї» розвитком дії, є поступове і неухильне нагнітання трагізму особистості Прометея і поступове декламаційному-риторичне наростання загального монументально-патетичного стилю даної трагедії.

Соціально-політична спрямованість «Прометея прикутого»

Ідеологія «Прометея прикутого», навіть узята у своєму відверненому вигляді, різко відрізняється від інших трагедій Есхіла своїм ставленням до Зевса. В інших трагедіях Есхіла ми знаходимо захоплені гімни Зевсу, богословські міркування про нього і вже у всякому разі незмінне шанування його, якесь прямо біблійне його звеличення. На противагу цьому Зевс «Прометея прикутого» зображено тираном, найжорстокішим деспотом, віроломним зрадником, чи не всемогутнім, хитруном і боягузом. Коли ж ми починаємо вникати в стиль «Прометея прикутого», то виявляється, що це ставлення до Зевсу є тут у Есхіла не просто якоїсь абстрактної теорією і не випадковим сережку до трагедії, але проводиться в самій сміливою, зухвалою і навіть бунтарської формі, з революційним пафосом, з просвітницькою переконаністю і з публіцистичним запалом. Це, безсумнівно, просвітницька трагедія, це – захоплене похвальне слово борцю з тиранією.