Реферат. Соціологічна структура особистості.

Соціологія - наука про особистість та людське суспільство. 

     Людина, на відміну від усіх інших живих істот, має не тільки біологічні потреби - одяг,  житло, їжа тощо. Вона особа суспільна, тому потребує спілкування з іншими людьми, трудової діяльності, що зумовлене духовним розвитком, національними традиціями, релігією, моральними нормами.

   Особистість — це конкретна людина, яка є представником певного суспільства, певної соціальної групи, займається конкретним видом діяльності, усвідомлює своє ставлення до навколишнього світу і наділена певними індивідуально-психологічними відмінностями. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.
     Соціологія вивчає життя цивілізованої людини у суспільстві та соціальні відносини, зумовлені конкретно-історичним розвитком суспільства. Одним із важливих завдань соціології є дослідження закономірностей та механізмів становлення особистості, бо створює людину природа, а формує - суспільство.

Структурні рівні особистості на ранньому етапі.  

    Німецький філософ і психолог В. Вундт (1832-1920) виділив три рівні структури особистості: відчуття, почуття та емоції, а також зв’язок між волею та усвідомленням власного «Я», який складає третій рівень.

      Американський філософ-прагматик В. Джемс (1842-1910) виділяв органічний рівень, що забезпечує тілесне життя людини, соціальний рівень, забезпечує дії індивіда в суспільстві, духовний рівень – розвиток інтелектуальних, релігійних та моральних устремлінь.

      Цікавими є погляди на структуру особистості визнаного американського соціолога А.Маслоу (1908-1970), який розробив ієрархічну теорію потреб, які розмістив у  висхідному порядку від нижчих (примітивних) до вищих (духовних). Він розрізняв такі потреби : фізіологічні потреби або вітальні (потреби у їжі, диханні, відпочинку, житлі, продовженні роду тощо); екзистенціальні потреби (у фізичній безпеці, здоров’ї, гарантованій зайнятості; мова йде також про впевненість у завтрашньому дні, стабільність умов життєдіяльності, відсутність насильства тощо); соціальні потреби (у спілкуванні, дружбі, прихильності, належності до колективу); престижні потреби (в статусі, визнанні тощо); духовні потреби (у самовираженні через творчість, розкритті здібностей, самореалізації).

    Автор аналітичної теорії особистості К. Юнг (1875-1961), якого вважають одним з найвидатніших мислителів XX ст, дотримувався думки, що люди поділяються на дві категорії: інтровертів та екстравертів. У екстравертній установці виявляється спрямованість інтересу до зовнішнього світу – до людей і предметів. Екстраверт рухливий, балакучий, швидко встановлює відносини і контакти; зовнішні фактори є для нього рушійною силою. В інтровертній установці виявляється спрямованість інтересу до зовнішнього світу – до людей і предметів. Інтроверт, навпаки, занурений у внутрішній світ своїх думок, почуттів та досвіду. Він стриманий, прагне усамітнення, його інтерес сконцентрований на собі самому. Ці дві основні спрямованості, або життєві установки – екстраверсія та інтроверсія – співіснують у людині одночасно, але одна з них стає домінантою.

Соціологічна структура особистості сучасної соціології.

    Потреби та інтереси розглядають як внутрішні спонукальні стимули активності людини, що забезпечує її існування і самозбереження. Потреби відображають об'єктивну залежність людини від зовнішнього світу, соціального середовища. тепер їх ще класифікують на природні та соціальні (створені суспільством). Але об'єктом соціологічних досліджень є не інтереси і відносини окремої особистості, а інтереси і відносини людей, що володіють спільними соціальними характеристиками і живуть у схожих умовах, виконують соціальні дії у конкретних історичних умовах.

    Найпопулярнішою сучасною структурною концепцією є врахування рис особистості, що  розглядається як стійка якість чи схильність людини поводитися певним чином у широкому діапазоні ситуацій. Наприклад, якщо хтось за своєю суттю є боязким, він буде залишатися спокійним і стриманим у багатьох ситуаціях – сидячи на лекції, за обідом у кафе, у гуртожитку, спілкуючись з друзями, тобто поведінка людини відносно стабільна протягом часу і у різноманітних ситуаціях. Риси людини часто лежать в основі поведінки. Але, оскільки люди наділені багатьма рисами, тому розрізняють різні типи особистості - сукупність безлічі різних рис, що створюють самостійну категорію з чітко визначеними межами.

    Соціологія виокремлює такі типи особистості:
— ідеальний — втілює в собі особливості соціального ідеалу певного суспільства;
— нормативний — репрезентує сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку даного суспільства;
— реально існуючий, або модальний — переважаючий тип особистості на певному етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від норма тивного, а тим більше ідеального типів.
     Інша типологія особистості побудована на уявній трикомпонентній структурі: гармонійний, традиційний, технократичний та неадаптований тип.

      Також найважливішими компонентами структури особистості вважають:

• пам'ять — система знань, засвоєних особистістю в процесі її життєдіяльності;

• культура — сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в процесі практичної діяльності;

• діяльність — цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт.

Характерні риси особистості у взаємодії із суспільством.

     Підхід до особистості розглядає стабільні, незмінні аспекти поведінки людини, що виконують роль основних будівельних блоків психіки людини (в цьому значенні вони аналогічні поняттям атом і клітина у природознавстві). Однак структурні концепції соціології гіпотетичні за своєю природою, оскільки вони стосуються того, що неможливо побачити, наприклад, під мікроскопом, як, скажімо, нейрони мозку.

     Якщо розглядати особистість у взаємодії із суспільством, то вона завжди виявляє свої характерні риси: самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, автономність, внутрішню духовну структуру (потреби, інтереси, цінності, мотиви, соціальні норми, переконання, світоглядні принципи, смаки, звички та ін.).