План

1. Історія.

2. Факти.

3. Висновок.

1. Історія.

Історія японської мови є дуже спірне питання. Найпоширеніша версія  є про алтайське (пуеське) походження. Японська мова сформувалась у період завоювання Японських островів алтайцями. Вони були вихідцями з азіатського континенту. Тому точну дату зародження японської нації вказати дуже важко. Японці не мали писемності до запровадження китайських ієрогліфів. Ось чому свідчень про історичний  розвиток майже не збереглося у них. Сліди японської народності простежуються з III століття до  нашої ери. Майже усі племена  Японії підкорилися клану Ямато у цей час. Рідкісні китайські джерела містять більш ранні згадки про японців.

З VI століття до нашої ери відбувалося активне впровадження китайської культури. Японські правителі Ямато налагодили дипломатичні відносин  з Китаєм  та давньою корейською державою Пекче. Зокрема, держава Пекче була важливим центром експорту континентальної (китайської) культури в Японію. Державний устрій встановився у Японії. Ремесло, культура, мистецтво, буддизм розвинулися добре. Писемність створили у  цей час. «Кодзікі» та «Ніхон Секі» були перші великі японські літературні твори.

Багато китайських слів появилось у японській мові. До сьогодні китайські слова становлять 40 процентів японських слів.

Деякі проблеми створило впровадження китайської писемності. Вони пов'язані з різницею в наголосі, використанням тонів, морфології і синтаксисі двох мов. З VII століття  китайські ієрогліфи використовуються у форматі японської мови,  морфології та синтаксису. Спочатку існувала азбука Манйогана.  Відібрані китайські ієрогліфи виконували функцію складової азбуки.

Катакана та хірагана були створені згодом. Вони були японські складові абетки. Це була спроба створити японську абетку, аналог алфавіту європейських країн. Буддійський монах створив  прототип сучасної катакани на основі китайських ієрогліфів. У VIII столітті дама з кіотського дворянського роду Хейан створила другу складову азбуку. Вона використовувала її для запису поем, новел і щоденників. На жаль, мало достовірних даних збереглося про винахідників складових японської абетки. Тому деякі історики приписують цей винахід  кани Кукаю.

Дві складові абетки були дещо видозмінені. У такому вигляді вони існують в сучасній японській мові. Японська писемність сформувалась на основі катакани, хірагани і ієрогліфів. Японський епос «Хейке Моногатарі» був написаний у XII столітті.

Усна японська мова ділиться на чотири періоди. Стародавній період  існував до VIII століття до нашої ери включно. Класична японська мова належала пізньому періоду IX — XI століттях. Середній період існував у XIII — XVI століттях. Сучасний період існує з XVII століття до наших днів.

З давнини Багато діалектів  існувала в Японії. В VI столітті головним діалектом був Хейан Ке (Кіото). В XII столітті основним діалектом став діалект Камакури (поблизу сучасного Токіо). З того часу токійський діалект є основним  діалект японської мови.

Португальці та інші європейці приїжджали до Японії в епоху Сенгоку (XVI століття). Вони приносили технології, релігію, тощо. У японській мові з'являються португальські слова. Великий політичний діяч Тойотомі Хідейосі привіз корейський друкарський прес з рухомими літерами. Книгодрукування розвивається у цей період, ось чому грамотність населення дуже зросла. Відмінності між діалектами зникають з часом.

Токугави Іеясу прийшов до влади у 1603 році. Японія стала закритою країною. Влада заборонила християнство і контакт з іноземцями. Проте виняток становили лише голландські купці в Нагасакі.

2. Факти:

Факт №1. «Багатьох звуків нема у японській мові». Вона дуже бідна фонетично. Звичних для нас звуків «л», «ж», «з», «в» немає у японській мові за визначенням. Ось чому ім’я Женя або Олена японці промовлять  зовсім інакше. Слухач почує невпевнені слова «Дженя» і «Ерена».

Факт №2. «Знання англійської мови може допомогти вивчити японську мову». Факт є досить несподіваний. Англійських запозичених слів є дуже багато, особливо у сфері реклами і IT. Оскільки деякі звуки відсутні в японській мові, то вимова спотворюється щодо англійських запозичених слів. Рetto — pet (з англійської «домашній улюбленець»), naifu — knife (з англійської «ніж»), hoteru — hotel (з англійської «готель»), basu — bus (з англійської «автобус»). Слова звучать як барабанний дріб.

Факт №3.  Горді форми є спеціальні слова і граматичні конструкції особливої    ввічливості японців. «Горді форми японської мови — ще одна головоломка для іноземців». У країні є сувора ієрархія в суспільстві.  Японці виражають велику пошану старшому за статусом, віком і положенням в суспільстві діями та мовою. У японській мові слово «пити» існує  в трьох варіантах: «ному» (нейтрально-ввічливий варіант), «ітадаку» (слово використовується до людей нижчого статусу), «мешіагару» (слово використовують до людей вищого рангу в суспільній ієрархії і підкреслює повагу до них).

Факт №4. «Ввічливість японців не знає меж».  Японці можуть називати свого батька «чичи». Коли вони згадують батька свого друга, то вони використовують тільки слово «о то: сан». Там є багато варіантів назв слова родич, адже їхнє бажання бути ввічливим є дуже великим. Вони називають їхню сім’ю «кадзоку», але вони називають сім’ю співрозмовника «гокадзоку», де «го» — приставка ввічливості.

Факт №5. «Японці не малюють, а пишуть Ієрогліфи». Ієрогліфи не є набором  «паличок і завитків». Ієрогліфи є знаками, вони несуть деяку інформацію.  Кожний ієрогліф має свою ключ. Ключ можна відшукати в словнику. Завдяки наявності ієрогліфів з однаковими ключами, їх запам’ятовування дуже  спрощується. Є подібні графічні елементи у парах ієрогліфів 指 拾 і 防 限. Практика є єдиним способом вивчати ієрогліфи.