…Почалось життя в Києво-Печерському монас­тирі великого літописця землі нашої — преподобного Нестора.

    Розумний і грамотний молодий чернець, який знав грецьку мову, не розставався з книжкою. Він зрозу­мів, що це — його покликання. Книга стала справою життя. Швидко засвоїв багато премудрощів творення книги рукописної.

    А ще пізніше до нього самого стали за порадою звертатись.

— Поясни, отче, як палітурку зшити? — питають його.

— Один аркуш пергаменту до другого укладаємо,— виходить зошит. Зрозуміло?

— Зрозуміло,— відповідають.

— Скріплюємо разом аркуші зошита. Беремо ремінь сиром'ятний і до нього пришиваємо зошит. Зрозуміло?

— Зрозуміло,— відповідають.

— Потім беремо дві дощечки однакові. Одну на по­чаток. Другу — в кінець.      Начебто покришки вийшли, і кріпимо ременем з дошками.

— Так ось відкіля прислів'я «Прочитати книжку від дошки до дошки» пішло,— тихо сказав один чер­нець.

— Про мудрість книжкову багато у народі слів добрих сказано. Щоб книга очі тішила, дошку зовні обтягти можна тканиною або шкірою.

    Доповнили ввічливо учні:

— А можна і в оклад убрати.

— Можна камінням коштовним прикрасити.

— Спинку палітурки можна пласкою чи круглува­тою виконати.

— Та не забути зав'язки і застібки зі шкіри.

     Ділився щиро Нестор своїми знаннями. Тому люби­ли його однолітки і старці. До всього мав діло пере­писувач Нестор. Дивився, як пергамент виготовляли.  Ченці прозивали його «телятина», або «харотья».

     Замочують в розсолі у діжках дубових шкіри телят або ягнят. Як полежать трохи — ну їх руками м'яти.

     Дивиться Нестор, як писці розліновують під ліній­ку пахучі свіжі аркуші.  Вчився сам і інших учив писати, рівно і правильно. Щоб літери виходили чіткі, майже квадратні.

     Карав недбайливих, коли чорнило псували: — Нащо чорнило зіпсував? Я тебе скільки вчив сажі класти?

Червонів інок, відповідав затинаючись:

— Дві жмені, отче.

— А ти скільки поклав?

— Одну.

— Ось і вийшло воно рідким, що на сторінці і пись­ма не видно.

— А ти,— говорив він другому писцю,— відвар чор­нильний не догледів. Кору дубову і вільхову справ­но зібрав, висушив її чудово. А вода в горщику геть википіла. Дров у вогонь поменше накладай. Надалі не помиляйся.

— Молодець,— хвалив третього,— рівний рядок, що твоя стріла. Не забувай чорнило просушувати. Не шкодуй піску дніпрового.

    Молодий послушник, почувши похвалу, обережно поставив на край стола пісочницю. Перевірив для пев­ності, чи надійно тримається покривка з дірочками.

— Пісок зайвий струси,— повчає Нестор.

    Взяв у руки аркуш пергаменту. Прочитав не квап­лячись. Слова, як тоді було заведено, у кожному рядку не розділялись. Тільки абзаци виділялись.    Привернув увагу:

— Вправно виділяєш буквицею рядок новий. Не лю­бити книжкову справу неможливо.

    Цінували в Києві людей освічених. Але письменник Нестор не загордився.

    Зранку до ночі просиджував він у келії монастир­ській. Що сам знав — передавав молодшим…