Певно, багато хто з нас бачив цю ікону: Божа Мати з малим Ісусом, а перед нею, на камені, — слідочок босої ноги. Це Почаївська Божа Мати. Оповідає ікона про велике диво, що сталося в Україні.

     Було це в XVІІ столітті. Турки з татарами, палячи й грабуючи села, облягли Почаївський монастир на Волині. "Чи оборо­нимось?" — хвилювалися ченці. Стіни міцні і зброя надійна. Але у крем'яній горі, на якій стояв монастир, не пробивалося жодного джерельця. "Без води не вистояти… " — журилися обложені.

     І тоді з неба явилася Божа Мати. Де ступила на камінь, там лишився її слідочок, а з нього потекла пречиста, цілюща вода...

    Диво побачили й напасники, Небо розверзлося, і проти них рушило небесне воїнство, стріляючи не стрілами, а вогняними блискавицями. Чкурнула геть перелякана орда.

    А по живлющу воду люди відтоді йдуть і йдуть до Почаєва звірою у зцілення, з надією, йдуть, щоб поклонитися Божому диву. І по всій Україні співають про нього пісню:

Ой зійшла зоря вечоровая,

над Почаєвом стала.

Виступає турецькеє військо,

як та чорна хмара...

     Почаївська гора "здавна світлістю чудес многих осяяна".

     Багато сумних і радісних подій прошуміло над монастирем. Ту діяла одна з найперших друкарень, звідси поширювалися релігійні повчання, переклади релігійних творінь. Він був оплотом правосла­вної віри, великим культурним осередком на Волині. Почаївську лавру (лавра — це великий монастир, підпорядкований найвищій церковній владі) малював Тарас Шевченко.    Почаївська лавра — українська святиня, історична пам'ятка нашого народу.