Ніч. У небі над степом розсипалися зірки і сяє місяць. У степу чумаки стали табором, готують їсти.

— Багато ще їхати? — раптом питає один чумак ота­мана.

— Завтра будемо біля Кам'яного козака, а звідти ру­кою подати до Криму, — відповідає отаман. Усі лягають спати після смачної вечері.

— Дядьку Панасе, а що то за Кам'яний козак? — питає молодий чумак старшого.

— Та то така скеля на могилі, що раніше була коза­ком, — відповідає старий чумак. —    Уранці, коли сходить сонце, вона схожа на козака на коні, який рукою з шаб­лею показує у сторону Криму. Старі люди розповідали ме­ні, що, як ішла орда на Україну, то козаки із Січі вийшли, щоб їх перехопити. Сотник Вертеп поїхав поперед війська, щоб розвідати, та натрапив на велику силу татар і був узятий у полон. Він, коли побачив татар, узяв у руки ще й другу шаблю, крикнув: «Хлопці, до табору!», потім ки­нувся на татар і рубався, як сто чортів. Татари ледве взя­ли його, а головне — він сотню свою врятував.

    Вороги довго його катували, вимагаючи, щоб він про­вів їх до козацького табору. Та сотник лише сміявся з них. «Казали братчики, що буде боляче, а воно, чесне слово, лоскоче», — казав він.

    Тоді підійшов до нього татарський чаклун і сказав: «Цьо­го козака ви муками не примусите, тут чари потрібні».

     Сотника Вертепа підняли з землі зв'язаного і повели. Якийсь татарин підганяв його, штрикаючи в спину шаб­лею: «Іди, іди». Раптом сотник почув збоку іржання коня і, повернувши голову, побачив свого Чорнокрила. Татар­ський чаклун засміявся: «Що, козаче, гарний кінь? Був твій, стане мій!»

     І тут сотник Вертеп, коли татарин знову штрикнув йо­го шаблею: «Іди, іди!», розвернувся назад і об шаблю тата­рина розрізав сирицю¹, якою зв'язали йому спереду руки і так вели. Потім вирвав з рук татарина шаблю і скочив на свого бойового коня. Кінь поніс козака, як вітер.

     «Зупини його, зупини! — крикнув мурза² чаклуно­ві. — Бо він попередить козаків, видасть, де ми!» Чаклун вихопив якусь книгу і щось почав читати.

     Але кінь сотника застоявся і тепер нісся, як вітер. Сотник вже виїхав на могилу, де був козацький вартовий бекет³.

     «Бий у тулумбаси⁴! Татари он там!» — гукнув сотник і показав шаблею туди, звідки приїхав. Аж раптом ударила блискавка, і козак закам'янів разом з конем, показуючи в бік татарського табору. Та чаклун запізнився. Козаки вдарили в тулумбаси і підняли все військо, яке знайшло татар і вирубало до ноги.

    А закам'янілий сотник Вертеп і досі вказує в бік Кри­му. Мовляв, бережіться!

— Ось така історія, — закінчив дядько Панас.

1. Сириця — міцна шкіра, з якої виготовляли ремені.

2. Мурза — найвищий титул знаті в татар (татарський князь).

3. Бекет — військова сторожова споруда.

4. Тулумбас — старовинний ударний музичний ін­струмент.