Хоч місяці й рідні брати, але вдачу мають різну. Весняні — веселі та працьовиті, літні — запальні та гарячі, осінні — тихі й сумовиті. А зимові — леже­боки. Скільки в них того діла: льоду настелити, снігу потрусити, та й по справі. Вони ж похмурі та сердиті. Чи не тому, що нудно без роботи?

    Одного разу зимові місяці й кажуть:

— Чого новий рік починається весною та й весною? (Бо тоді ще роки справді лічили з весни).

— За що весняним місяцям стільки честі? — мов­лять Грудень, Січень і Лютий. — Ми так не хочемо. Хай іншим теж випадає Новорічне свято!

— Та ми що, ми не проти, — відповіли на це Бере­зень, Квітень і Травень. — У нас і без того роботи та й роботи. Сніги розтопити, берези розбудити, роз­крити тисячі квіток. Хай інші рік починають.

— Тільки не ми! — обізвалися Червень, Липень і Серпень. — Бо й нам ніколи. Ми вишні-черешні черво­нимо, жито-пшеницю жнемо, хлібом весь рік годуємо.

— У нас теж чимало справ, — мовили Вересень, Жовтень і Листопад. — Та й не любимо ми пишних і гучних свят, а бажаємо тиші.

— Лишаєтесь ви, зимові брати, — сказали весняні місяці. — Ви й справляйте Новий рік. Ану, де Грудень?

    Озирнулися — нема Грудня, не знати куди подався.

— Як нема старшого брата, за цю справу візьмуся я, — зголосився¹ Січень.

    Ось так і вийшло, що два зимові місяці рік почи­нають, а їхній старший брат завершує. Зате до свята вони чинять цікаві речі! Замість пташок у них щебе­чуть щедрівки, а на ялинках з'являються цукерки.

1. Зголоситися — заявити про своє бажання, згоду щось робити.