НАЗВАНИЙ БАТЬКО (українська народна казка)

    Залишилися три брати сиротами. І нема ні хазяйства, ні хати. Пішли вони найматись. Ідуть та й думають: «Якби ж натрапити на доброго хазяїна!»
     Аж іде дід, старий-старий, борода біла, і питає:
— Куди це ви, дітки, йдете? А вони кажуть:
— Найматися.
— Хіба у вас свого хазяйства нема? — запитує дідусь.
— Нема, — кажуть. — Якби до доброго чоловіка в найми потрапити, то ми б йому по правді робили, слухались і за рідного батька мали б.
    Дід і каже:
— Добре! Коли так, то будьте ви мені сини, а я вам — батько. Слухайтеся мене, то я навчу вас, як жити, як з правдою не розминатися.
    Згодилися брати та й пішли за дідом. І дід-батько всім їм допоміг розжитися добром та одружитися з хорошими дівчатами. А тоді попрощавсь і наостанок сказав:
— Глядіть, тільки ж правди не забувайте!

    Минув час, розбагатіли ще більше старший та середульший брати. А дід-батько повернувся подивитись, як його сини живуть та чи з правдою не розминаються. Приходить до найстаршого, наче старець убогий, кланяється.
— Якби ваша ласка подати мені милостиню! Той його не впізнав і каже:
— Ге, не такий ти вже й старий! Схочеш, то заробиш, — і милостині не дав.
    Пішов той дід. Відійшов трохи, оглянувся назад на маєток і на те добро — так усе воно й запалало.
    Пішов він далі, до середульшого брата. Приходить, а в того і млин, і ставок, і хазяйство гарне. От дід уклонився низенько та й каже йому:
— Дай, чоловіче добрий, хоч трошки борошна: я вбогий чоловік, крихти в роті сьогодні не мав.
— Шкода, — каже той, — я ще й собі не намолов. Багато вас тут таких тиняється.
    Пішов дід. Відійшов трохи, оглянувся — так і охопило той млин полум'ям.
    Приходить дід до найменшого брата. А той живе вбого: хатка невелика, зате чистенька.
— Дайте, — каже дід, — хоч шматочок хліба!
     А той чоловік йому:
— Ідіть, дідусю, в хату — там вас моя жінка нагодує.
    Приходить дід у хату. Там його і нагодували, і дали чистий одяг. А як дідусь одягався, жінка глянула: аж у нього на грудях така рана страшна!.. От і питає:
— Дідусю, з чого це у вас рана така на грудях?
— А це, — каже, — така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде.
— Ото лихо! — скрикнула жінка. — І нема на неї ніяких ліків?
— Є, — відповів дід, — та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може. Як хазяїн сам підпалить свою хату, та все його добро згорить, а тоді взяти попелу та й засипати мені на рану, то рана так і загоїться. Та хіба ж є такий чоловік?
Прикликала жінка чоловіка. Замислився він. Довго думав, а тоді до жінки:
— А як, жінко, гадаєш?
— Та так, — каже жінка, — ми хату ще наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде.
— Ну, коли так, — каже чоловік, — то винось дітей з хати.
    Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату — жалко свого добра! А людини — ще жалкіше! Узяв та й підпалив. Так ураз хата полум'ям і взялася — де й ділася. А замість неї відразу постала інша хата, така гарна та пишна. А дід стоїть та тільки всміхається.
— Бачу, — каже, — сину, що з вас трьох лише ти не розминувся з правдою. Живи щасливо!
    Тут упізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, — аж його вже нема. То вони й дітям про нього розповіли і по правді жити вчили. З людьми ділитися, віддячувати добром, убогих не цуратися, старших шанувати.

 




Переглядів: 61
21.07.2021 -

Категорія: казка народна

Коментарії до НАЗВАНИЙ БАТЬКО (українська народна казка):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера