Поезія (Степан Жупанин)
ХОДІМО В ПОЛЕ, СИНУ
Ходім весною в поле, любий сину,
там хліб живе в зелено-свіжих врунах1.
Пшеничну, житню — будь-яку стеблину
земля леліє2, тепла, щедра, юна.
Ходімо влітку в поле, любий сину,
там хліб живе у буйному колоссі.
Тужавіють, повнішають зернини:
краси такої ти не бачив досі.
Ходімо в поле в гожі3 дні та в сльоту4
трудитися, мій сину, на землі,
щоб ти пізнав, якої праці й поту
хліб коштує на ниві й на столі.
1. Вруни (руни) — молоді густі сходи посівів.
2. Леліяти — оточувати ласкою, піклуванням.
3. Гожий — тут; сонячний.
4. Сльота — хмарна, сира погода з дощем або мокрим снігом.
ОСІННЯ ПОЖЕЖА
Сонно з-за хмари
Дощ визирав,
Сіяв краплини
В лузі між трав.
Раптом побачив:
Діброва горить!
Взявся гасити
Пожежу в ту ж мить.
Море води
На дерева розлив,
Тільки пожежі
Не погасив.
Жовтогарячим,
Червоним вогнем
Дерева палають
Під буйним дощем.
Пожежа в діброві
Аж неба сягла.
А дощик не відав:
То ж осінь прийшла.



Категорія: поезія