ХОДІМО В ПОЛЕ, СИНУ

Ходім весною в поле, любий сину,

там хліб живе в зелено-свіжих врунах¹.

Пшеничну, житню — будь-яку стеблину

земля леліє², тепла, щедра, юна.

Ходімо влітку в поле, любий сину,

там хліб живе у буйному колоссі.

Тужавіють, повнішають зернини:

краси такої ти не бачив досі.

Ходімо в поле в гожі³ дні та в сльоту⁴

трудитися, мій сину, на землі,

щоб ти пізнав, якої праці й поту

хліб коштує на ниві й на столі.

_{1. Вруни (руни) — молоді густі сходи посівів.}

_{2. Леліяти — оточувати ласкою, піклуванням.}

_{3. Гожий — тут; сонячний.}

_{4. Сльота — хмарна, сира погода з дощем або мокрим сні­гом.}

ОСІННЯ ПОЖЕЖА

Сонно з-за хмари

Дощ визирав,

Сіяв краплини

В лузі між трав.

Раптом побачив:

Діброва горить!

Взявся гасити

Пожежу в ту ж мить.

Море води

На дерева розлив,

Тільки пожежі

Не погасив.

Жовтогарячим,

Червоним вогнем

Дерева палають

Під буйним дощем.

Пожежа в діброві

Аж неба сягла.

А дощик не відав:

То ж осінь прийшла.

МОВА

По-своєму кожна пташина співає,

по-своєму кожен народ розмовляє.

У мене й народу мого українська

є мова чудова, своя, материнська.

По світу її, як святиню, нестиму,

допоки живу, в чистоті берегтиму,

з любов'ю сердечною, вірністю сина.

Ця мова для мене, як мати, єдина.

***

Ми гукаємо Овсія:

— Де подівсь? А він: — В овсі я.

І спитали ми Овсія:

— А овес цей ти посіяв?

Стало соромно Овсію:

— Сам я сіяти не вмію.

НАМАЛЮЮ ВІТЕР

Намалюю вітер тихий, ніжний.

Намалюю дощовий і сніжний

вітер, що здіймає грізні хвилі,

і вітрець між квітами на схилі.

Цей танцює з хмаркою у вальсі.

Той гортає книжку на терасі.

А ось вітер прапорами має,

з музикою по селу гуляє.

Вже малюнків три альбоми маю.

А вітрам нема кінця і краю.