ХОДІМО В ПОЛЕ, СИНУ

Ходім весною в поле, любий сину,

там хліб живе в зелено-свіжих врунах¹.

Пшеничну, житню — будь-яку стеблину

земля леліє², тепла, щедра, юна.

Ходімо влітку в поле, любий сину,

там хліб живе у буйному колоссі.

Тужавіють, повнішають зернини:

краси такої ти не бачив досі.

Ходімо в поле в гожі³ дні та в сльоту⁴

трудитися, мій сину, на землі,

щоб ти пізнав, якої праці й поту

хліб коштує на ниві й на столі.

_{1. Вруни (руни) — молоді густі сходи посівів.}

_{2. Леліяти — оточувати ласкою, піклуванням.}

_{3. Гожий — тут; сонячний.}

_{4. Сльота — хмарна, сира погода з дощем або мокрим сні­гом.}

ОСІННЯ ПОЖЕЖА

Сонно з-за хмари

Дощ визирав,

Сіяв краплини

В лузі між трав.

Раптом побачив:

Діброва горить!

Взявся гасити

Пожежу в ту ж мить.

Море води

На дерева розлив,

Тільки пожежі

Не погасив.

Жовтогарячим,

Червоним вогнем

Дерева палають

Під буйним дощем.

Пожежа в діброві

Аж неба сягла.

А дощик не відав:

То ж осінь прийшла.