Поезія (Марія Пригара)

ПРО КНИЖКУ
Книжка скаржилась Мар'яні:
Я у тебе не в пошані.
Звідкіля це на мені
Плями сині та масні?
А за дві сторінки далі –
Різні звірі небувалі –
Сині, жовті та рябі,
Що й не снилися тобі.
Подивися, от сторінка:
Намальована хатинка.
Під хатинкою – маля,
І написано: «Це я!»
Люди кажуть: «Ой, чия ти?
Як тепер тебе читати?
Скільки ми читали книг,
А не бачили таких».
  

ПЕРШИЙ ДЕНЬ

Що за диво сталось в нашім місті?

Йдуть до школи квіти пишнолисті.

Поспішають айстри та нагідки,

тільки квітка хилиться до квітки.

 

Дріботять жоржини і левкої:

ви юрби не бачили такої.

Поставали біля школи в пари,

зайняли навколо тротуари.

 

І говорить айстра до жоржини:

— От уже й дзвінок за дві хвилини.

А ромен всміхається красолі:

— Правда ж, добре вчитися у школі? ...

 

Та хіба сміятись вміють квіти?

Ні питать не вміють, ні ходити.

Не садок розцвівся тут, не грядка —

біля школи хлопчики й дівчатка.

 

Це вони прийшли сюди з квітками,

бо сьогодні стали школярами.

   

НАРОДЖЕННЯ

Ніхто не знає і донині,

Коли у пітьмі давніх літ

Струмок в болотяній долині

Уперше вихлюпнув на світ.

 

І, розливаючи озерце

Навкруг дзвінкого джерела,

Вода, мов кров з живого серця,

Уперше в травах потекла.

 

Тоді, продерши стежку в хащі,

Серед болотяних кущів,

Підповз помалу велет-ящір

І лапи в воду умочив.

 

Не знав струмок своєї сили,

Не знав, що десь там, у степах,

Йому вітри мостили схили

І скелі відступали шлях.

 

Струмок звивався у долині,

Світив на сонці серебром.

Він потече по Україні!

Він буде зватися Дніпром!

НЕМА СПОЧИНКУ

Біжить, шумить Дніпро старий,

Хлюпоче в далечінь.

I каже сонце раз: — Та стій!

Хоч ніч одну спочинь!

Це ж ти дротами струм женеш

Та носиш вантажі.

А може, ти втомився теж?

По щирості скажи!

 

І тут Дніпро як зашумить

На весь широкий світ!

— Течу я стільки вже століть,

Не знаю, скільки літ!

Носив я сотні кораблів

Усім вітрам на зло.

А щоб текти я не хотів —

Такого не було!

Коли б я хвилі зупинив,

Сказав би «Стійте!» їм,

То згасли б тисячі вогнів

На березі моїм.

І люди б скрикнули кругом,

Побачивши пітьму:

— Рятуйте! Що таке з Дніпром?

Як помогти йому?

І що ж мені — відпочивать,

Сховавшись в береги?!

Та я почав би висихать

Від сорому й нудьги!

Шепнуло сонце:

— Вибачай, Коли такі діла!

Біжи, старий, та поспішай:

Робота ж немала!

Бурчить Дніпро: — Спочить? Мені?

Про це навік забудь! —

Біжать по всіх світах вогні.

Від нього в дальню путь!




Переглядів: 502
25.05.2022 -

Категорія: поезія

Коментарії до Поезія (Марія Пригара):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера