ПЕРШИЙ ДЕНЬ

Що за диво сталось в нашім місті?

Йдуть до школи квіти пишнолисті.

Поспішають айстри та нагідки,

тільки квітка хилиться до квітки.

Дріботять жоржини і левкої:

ви юрби не бачили такої.

Поставали біля школи в пари,

зайняли навколо тротуари.

І говорить айстра до жоржини:

— От уже й дзвінок за дві хвилини.

А ромен всміхається красолі:

— Правда ж, добре вчитися у школі? ...

Та хіба сміятись вміють квіти?

Ні питать не вміють, ні ходити.

Не садок розцвівся тут, не грядка —

біля школи хлопчики й дівчатка.

Це вони прийшли сюди з квітками,

бо сьогодні стали школярами.

НАРОДЖЕННЯ

Ніхто не знає і донині,

Коли у пітьмі давніх літ

Струмок в болотяній долині

Уперше вихлюпнув на світ.

І, розливаючи озерце

Навкруг дзвінкого джерела,

Вода, мов кров з живого серця,

Уперше в травах потекла.

Тоді, продерши стежку в хащі,

Серед болотяних кущів,

Підповз помалу велет-ящір

І лапи в воду умочив.

Не знав струмок своєї сили,

Не знав, що десь там, у степах,

Йому вітри мостили схили

І скелі відступали шлях.

Струмок звивався у долині,

Світив на сонці серебром.

Він потече по Україні!

НЕМА СПОЧИНКУ

Біжить, шумить Дніпро старий,

Хлюпоче в далечінь.

I каже сонце раз: — Та стій!

Хоч ніч одну спочинь!

Це ж ти дротами струм женеш

Та носиш вантажі.

А може, ти втомився теж?

По щирості скажи!

І тут Дніпро як зашумить

На весь широкий світ!

— Течу я стільки вже століть,

Не знаю, скільки літ!

Носив я сотні кораблів

Усім вітрам на зло.

А щоб текти я не хотів —

Такого не було!

Коли б я хвилі зупинив,

Сказав би «Стійте!» їм,

То згасли б тисячі вогнів

На березі моїм.

І люди б скрикнули кругом,

Побачивши пітьму:

— Рятуйте! Що таке з Дніпром?

Як помогти йому?

І що ж мені — відпочивать,

Сховавшись в береги?!

Та я почав би висихать

Від сорому й нудьги!

Шепнуло сонце:

— Вибачай, Коли такі діла!

Біжи, старий, та поспішай:

Робота ж немала!

Бурчить Дніпро: — Спочить? Мені?

Про це навік забудь! —

Біжать по всіх світах вогні.

Від нього в дальню путь!