Чудесами світу в давнину називали незвичайні людські творіння, що приголомшували своєю красою, розмірами й технічною досконалістю. До почесного переліку ру­котворних чудес увійшли статуя Зевса Олімпійського, храм Артеміди в Ефесі, Ко­лос Родоський, Мавзолей у Галікариасі, Александрійський маяк на острові Фарос, висячі сади Семіраміди та єгипетські піраміди.

Колос Родоський

   Одним з найбагатших міст Давньої Греції був Родос, розташований на однойменному острові. Не раз заздрісні вороги намагалися захопити процвітаючий Родос. Але мужні жителі міста хоробро відбивали всі ворожі напади.

     На честь однієї з великих перемог на Родосі спорудили гігантську бронзову статую бога Сонця Геліоса, якого вважали покровителем острова. Скульптуру назвали Колос Родоський (у перекладі з грецької колос — «велетенська статуя»). Щоб подивитися на цей дивовиж­ний витвір мистецтва, люди часом долали величезні відстані... Однак «життя» бронзо­вого велетня тривало всього 50 років: важка фігура не витримала землетрусу і впала...

Храм Артеміди в Ефесі

   Артеміда — дочка всемогутнього Зевса, одна з найшанованіших богинь у релігії давніх греків. Її вважали покровителькою природи, мисливства, диких та свійських тварин, а та­кож помічницею в родинних справах.

  У V столітті до нашої ери за наказом царя Креза в грецькому місті Ефесі побудували храм на честь Артеміди. Будівництво тривало понад сто років, але результат перевершив усі сподівання: це була велична споруда з білого мармуру, в центрі якої височіла золота статуя гордої богині...

   Цього чуда нам теж не судилося побачи­ти — дотепер збереглися лише залишки руїн того дивовижного храму.

Мавзолей у Галікарнасі

    У давнину люди вірили, що потойбічне жит­тя після смерті проходить так само, як і земне. Тож заможних людей і могутніх правителів ховали з усім скарбом — клали поруч із по­мерлим пишний одяг, коштовності, зброю... Часто разом з правителем ховали і його слуг та улюблених тварин! Вважалося, що після смерті він має залишатися таким же багатим, як і за життя на землі. Щоб умістити всі ба­гатства, які правитель хотів «забрати»із собою в інший світ, будували величезні поховальні споруди — гробниці, або усипальні.

...Один перський цар, на ім'я Мавзол, який правив містом Галікарнасом, наказав побу­дувати для себе і своєї дружини надзвичайно розкішну гробницю. Вона мала нагадувати всьому світові, яким він був багатим і могутнім! І піддані виконали наказ пихатого правите­ля — побудували величезну гробницю, прикрасивши її численними колонами, фігурами левів і, звичайно, статуями царя й цариці. Ви­сота споруди сягала 60 метрів (немов сучасний висотний будинок!). Будівники гробниці назвали її Мавзолеєм — на ім'я царя, якого в ній поховано. Через 18 століть Мавзолей у Галікарнасі був зруйнований землетрусом.

Сади Семіраміди

    У ті прадавні часи Вавилонським царством правив могутній цар Навуходоносор II. Одру­жившись із прекрасною мідійською царівною Семірамідою, він привіз її до столиці своєї держави - міста Вавилона. Запилений і шум­ний Вавилон, розташований на пустельній піщаній рівнині, не сподобався юній цариць Адже вона виросла в мальовничому краї - гористій і зеленій Мідії. Семіраміда затужила за батьківщиною. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав підданим створити справжнє диво — квітучий сад посеред безплідних, випалених сонцем земель...

   І вже скоро поблизу царського палацу з'явилась небувала споруда - великий пагорб у вигляді ступінчастої піраміди. На кожній «сходинці» - терасі - було насипано родю­чий ґрунт і посаджено дивовижні рослини, привезені з усіх кінців світу. Кожен ярус па­горба прикрашали фонтани, вода з яких спа­дала каскадами струменів... Піраміда спира­лася на безліч витончених колон, а здалеку здавалося, що сади просто ширяють у повітрі. Тому їх називали «висячими»...

   Коли Вавилонська держава розпалася, розкішні сади Семіраміди занепали — нікому було доглядати за рослинами... А повені та війни, які не раз зачіпали Вавилон, остаточно стерли це рукотворне диво з лиця землі.

 Александрійський маяк на острові Фарос (Фароський маяк)

    Александрійський (Фароський) маяк розта­шовувався на острові Фарос поблизу давньої столиці Єгипту — міста Александрії.

   Гавань, де знаходилась Александрія, була дуже жвавою, але водночас незручною та не­безпечною. Кораблі, що прямували сюди, ча­сто потрапляли на мілину. Тому вирішено було побудувати маяк, який би вказував мо­реплавцям безпечний шлях до берега. Його будівництво тривало 5 років.

  Нарешті 280 року до нашої ери в александрійській гавані з'явився величезний триповерховий маяк, висота якого сяга­ла 135 метрів. На той час це була найвища споруда у світі! Вежу маяка прикрашали се­миметрова фігура бога морів Посейдона та декілька інших статуй. Одна з фігур завжди вказувала рукою на сонце й опускала її вниз, коли воно заходило; інша відбивала кожну годину вдень і вночі; за третьою можна було дізнатися напрям вітру. Складна система дзер­кал підсилювала світло вогнища, яке постійно горіло на вежі маяка, і дозволяла вести спо­стереження за морем. Та й сам маяк-велетень було видно майже за 80 кілометрів від берега...

   Фароський маяк прослужив дуже довго — до XI століття нашої ери. Але із часом споруда занепала і врешті-решт обвалилися після зем­летрусу.

Статуя Зевса Олімпійського

   Жителі Давньої Греції поклонялися багатьом богам. Кожен з них панував у певній сфері життя: були боги природних явищ, мистецт­ва, домашнього вогнища, кохання та шлюбу, торгівлі, ремесел тощо. Очолював цей «божественний гурт» всемогутній Зевс — цар богів. Давні греки називали його громовержцем — адже вважали, що розгніваний Зевс сипле на землю блискавки й викликає грім, стукаючи золотим скіпетром по небу...

   На честь царя богів греки спорудили в місті Олімпії величезний мармуровий храм, де встановили сімнадцятиметрову статую Зевса. Фігуру бога було виготовлено з дерева; кучері, оливковий вінок і одяг — із чистого золота; обличчя й тіло — зі слонової кістки, а очі — з коштовних каменів...

    На жаль, статую безповоротно втрачено. Ще в перші століття нашої ери вона постраждала від землетрусу, а потім згоріла під час пожежі.

Єгипетські піраміди

    Як не дивно, але найдавніше із семи чудес світу — єгипетські піраміди — збереглося дотепер! Ці гігантські піраміди є гробниця­ми могутніх правителів Давнього Єгипту — фараонів. Разом з тілом фараона до гробниці клали його одяг, символи влади, гроші коштовності й навіть посудини з їжею та пит­вом. Вважалося, що все це знадобиться пра­вителю в загробному житті...

    Гробниці-піраміди зводили надзвичайно ви­сокими — щоб показати всю велич похованих у них правителів. Найвищою з них є піраміда фараона Хеопса. Її початкова висота станови­ла 147 метрів! Усередині споруда нагадувала складний лабіринт — з безліччю тупикових ходів, пасток і фальшивих дверей. Усе це мало завадити порушенню спокою похованого фараона та розграбуванню його багатств.

   Будівництво піраміди Хеопса тривало З0 років. Цікаво, що величезні кам'яні брили вагою по декілька тон підіймали нагору без будь-якої техніки — їх перетягували на коло­дах люди! Усі блоки з'єднували без цементу. При цьому їх так щільно припасовували один до одного, що між ними не можна було просунути навіть голку...