Мандрівний замок Хаула (Джонс Діана) (Скорочено)

МАНДРІВНИЙ ЗАМОК ХАУЛА

(Уривки)

Розділ перший,

у якому Софі розмовляє з капелюшками

У країні Інгарії, де такі речі, як семимильні чоботи і шапки-невидим-ки, існують насправді, народитися найстаршим з трьох дітей — неабияке безталання. Усім відомо, що коли ви, усі троє, вирушите на пошуки щастя, саме тебе першого спіткає невдача, та ще й найдошкульніша.

Софі Хаттер була найстаршою з трьох сестер. Вона навіть не була дитиною бідного лісоруба, що давало би їй бодай якусь надію на успіх. Ні, її батьки були цілком заможними: вони тримали крамничку дамських капелюшків у процвітаючому містечку Маркет-Чіппінг. Щоправда, рідна мати Софі померла, коли тій було два рочки, а її сестричці Летті — лише один.

їхній батько одружився з наймолодшою зі своїх продавщиць, гарненькою блондинкою на ім’я Фанні. Фанні невдовзі народила третю сестру — Марту. Це мало би перетворити Софі та Летті на Бридких Старших Сестер, але насправді всі три дівчинки виросли дуже навіть гарненькими — хоча Летті все-таки називали найвродливішою. Фанні ставилася до всіх трьох дівчаток однаково ніжно й ніколи жодним чином не виділяла Марту.

Містер Хаттер пишався своїми трьома доньками і віддав їх у найкращу в місті школу. Софі була найстараннішою. Вона надзвичайно багато читала — і дуже швидко з’ясувала, якими мізерними є її шанси на цікаве майбутнє. Це було для неї розчаруванням, проте вона залишалася цілком щасливою, доглядала сестричок і готувала Марту до пошуків щасливої долі, коли прийде пора. Оскільки Фанні була постійно зайнята в крамниці, за меншими доглядала саме Софі. (...)

Приблизно тоді ж усі знову заговорили про Відьму Пустирищ. Подейкували, нібито Відьма погрожувала вбити дочку короля і нібито король наказав своєму лейб-магу, чарівникові Саліману, вирушити на Пустирища, аби впоратися з Відьмою. І скидалося на те, що чарівник Саліман не тільки не впорався з Відьмою, а й сам був нею вбитий.

Тому коли через кілька місяців після цього на пагорбах над Маркет-Чіппінгом зненацька з’явився високий чорнезний замок, із чотирьох високих шпилястих веж якого вилітали хмари чорнющого диму, всі були цілком переконані, що це Відьма знову вибралася з Пустирищ і збирається тримати в остраху всю округу, як то вона вже була зробила п’ятдесят років тому. Люди й справді дуже налякалися. Ніхто не виходив на вулицю сам-один, а надто поночі.

А що було ще страшнішим, то це те, що замок не стояв на місці. Іноді він давав про себе знати довгою смугою чорного диму понад зарос-

тями вересу на північному заході, іноді височів над скелями на сході, а іноді спускався з пагорбів і зупинявся серед вересу просто за останньою фермою з північного боку. Часом навіть можна було побачити, як він рухається, випускаючи з веж брудно-чорні клуби диму. Якийсь час усі були впевнені, що замок ось-ось таки спуститься в долину, і мер не раз говорив, що варто було би послати до короля за підмогою.

 

Але замок і далі блукав поміж пагорбами, і якось-то з’ясувалося, що він належить ніякій не Відьмі Пустирищ, а чарівникові Хаулу.

Ну, а Хаул був досить-таки недобрим чарівником. Хоча наразі ніщо не свідчило про те, щоби він хотів покинути пагорби, усі знали, що він для розваги викрадає молодих дівчат і висмоктує з них душі. А дехто казав, ніби він пожирає їхні серця. Він був украй бездушним і безсердечним чарівником, і та дівчина, яка дозволила б йому захопити себе зненацька, опинилася б у страшній небезпеці. Софі, Летті та Марті, як і всім іншим дівчатам у Маркет-Чіппінгу, було наказано нікуди не ходити поодинці, і це їх украй дратувало. Вони дивувалися, до чого б це чарівникові Хаулу мали придатися викрадені ним душі. (...)

Незабаром помер містер Хаттер. Відтак Фанні вирішила, що сестри мусять покинути школу: одна з них буде ученицею в кондитерській, інша поїде навчатися на відьму, а Софі залишиться допомагати з капелюшками. ^

Насправді ж Софі майже не довелося продавати капелюшки. Після того як вона день чи два побула в майстерні, а тоді ще один день провела разом з Фанні в магазині тканин і в торговця шовком, мачуха посадила її прикрашати капелюшки. Софі сиділа в маленькій ніші в задній кімнаті крамниці й пришивала троянди до чепчиків та вуалетки до велюрових капелюшків, оторочувала їх шовком, викладала на крисах букетики з воскових ягід і зроблених зі стрічок квітів. Робота їй вдавалася і загалом подобалася. (...)

У Софі з’явилася звичка надягати кожен тільки-но закінчений капелюшок на болванку, так що це виглядало майже як голова без тіла, а потім для розваги розповідати капелюшку, яке тіло буде колись під ним. Софі трохи лестила капелюшкам, адже покупцям теж доводиться лестити.

«У вас такий загадковий вигляд», — зверталася вона до капелюшка, повністю затягнутого вуаллю з ледь помітними блискітками. Кремовому капелюшку з трояндами під широкими крисами вона казала: «Ви вийдете заміж за справжнього багатія!» А ядучо-зелений солом’яний капелюшок із загнутим зеленим пером запевняла: «Ви виглядаєте юною, немов весняний листочок». Рожевим чепчикам Софі говорила, що вони

чарівні, а модним капелюшкам, прикрашеним оксамитом, — що вони вигадливі. Що ж до чепчика, отороченого печеричними стрічками, то йому Софі сказала: «У тебе золоте серце, і одного разу хтось можновладний це помітить — і закохається в тебе!» Річ у тім, що вона жаліла цей чепчик, надто вже простим і недоладним він виглядав.

Наступного дня в крамницю зайшла Джейн Фер’є і купила його. «А зачіска в неї таки справді дивнувата, — подумала Софі, нишком визирнувши зі своєї ніші. — Вона виглядає так, ніби Джейн накрутила волосся на кочергу».

Софі було трохи шкода Джейн, що вона обрала саме цей чепчик. Але в ті дні, здавалося, усім раптом знадобилися нові капелюшки і чепчики. Чи то далися взнаки комерційні зусилля Фанні, чи то просто настала весна, одначе капелюшна торгівля виразно набирала обертів. (...)

З наближенням Травневого свята наплив покупців настільки зріс, що Софі теж довелося надягти скромну сіру сукню й узяти на себе частину роботи в крамниці. Однак попит був такий, що за обслуговуванням покупців у неї просто не залишалося ні хвилинки на прикрашання капелюшків, тому вечорами вона брала роботу додому й при світлі лампи працювала до пізньої ночі, щоби було що продавати завтра. Особливо жваво розходилися ядучо-зелені капелюшки на кшталт того, який купила собі дружина мера, а також рожеві чепчики. А за тиждень до Травневого свята одна відвідувачка забажала собі чепчика з печеричними стрічками — точнісінько такого, який був на Джейн Фер’є, коли та втекла із графом. (...)

Жвава торгівля приносила мачусі великі гроші, і Софі доводилося працювати дедалі більше. Дівчина засумувала. Вона вже не розмовляла з капелюшками, які відразу втратили свою привабливість.

Одного дня до крамниці завітала незвичайна гостя...

Розділ другий,

у якому Софі змушена вирушити на пошуки щастя

Знадвору долинули скрип коліс та цокіт кінських копит, і в крамниці стало темно: вікно заступила карета. Задзвенів дзвоник, і в двері впливла напрочуд огрядна пані — Софі таких ніколи й не бачила. З плечей клієнтки спадала соболина накидка, а туго обтисле чорне плаття так і виблискувало діамантами. Погляд Софі передусім прикував крислатий капелюх дами — він був оздоблений справжніми страусовими перами, пофарбованими так майстерно, що вони відтінювали рожеві, зелені й блакитні відблиски діамантів, але при цьому залишалися чорними. Отож це був дуже дорогий капелюх. Обличчя дами було продумано прекрасним. Горіховий відтінок волосся дуже молодив її, тільки от... Софі перевела погляд на молодого чоловіка, який увійшов у крамницю слідом за дамою, — і побачила рудуватого юнака, убраного вкрай елегантно, але блідого і явно страшенно стривоженого. Він глянув на Софі з благанням і жахом. Юнак був набагато молодший від дами. Софі аж оторопіла.

— Панна Хаттер? — запитала дама голосом мелодійним, проте владним.

 

— Так, — відповіла Софі.

Вигляд у юнака став іще стриво-женіший. Імовірно, дама була його матір’ю.

— Я чула, ви продаєте просто божественні капелюшки, — проспівала дама. — Покажіть.

Софі ще недостатньо опанувала себе, щоб наважитися на відповідь.

Вона вийшла назустріч клієнтці й почала демонструвати капелюшки. Жоден з них, звичайно, не відповідав розкішному вигляду дами, до того ж молодий чоловік не зводив із Софі погляду, і їй було страшенно ніяково. Чим швидше дама переконається, що тут для неї нічого немає, тим швидше ця пара звідси нарешті піде. Скориставшись порадою Фанні, Софі почала із найневдаліших капелюшків. Дама відразу ж почала відкидати їх один за одним.

— Просто чарівно, — фиркнула дама на адресу рожевого чепчика.

— Травнева троянда, — обізвала вона ядучо-зелену соломку.

А про вуаль із блискітками заявила:

— Як банально. А що ви ще можете запропонувати?

Софі подала їй шикарний чорно-білий капелюшок — єдиний, котрий міг бодай трішки зацікавити таку розкішну даму.

Дама презирливо оглянула капелюшок.

— Такий убір не личитиме геть нікому. Ви даремно забираєте в мене час, панно Хаттер.

— Я роблю це тільки тому, що ви прийшли до мене в крамницю і попросили показати капелюшки, — заперечила Софі. — Бачите, пані, це маленька крамниця в маленькому містечку. Навіщо вам було взагалі... — тут молодий чоловік, що стояв за спиною дами, зойкнув і замахав руками, немовби намагаючись перестерегти Софі, — ...завдавати собі клопоту і заходити сюди? — закінчила Софі, і їй стало цікаво, що ж тепер буде.

— Я завжди завдаю собі клопоту, щоби покарати тих, хто непоштиво поводиться з Відьмою Пустирищ, — жорстко, з металом у голосі, проговорила дама. — Мені чимало доводилося чути про вас, панно Хаттер, і мені не до вподоби ні конкуренція, ні ваші настрої. Я прийшла, щоби зупинити вас. Ось вам! — і вона простягнула руку та махнула нею перед лицем Софі.

— Ви хочете сказати, що ви і є Відьма Пустирищ? — здригнулася Софі. Від жаху і здивування в неї щось сталося з голосом.

— Так, — відповіла дама. — І нехай це навчить вас не лізти в мої справи.

— А хіба я в них лізла? Це якась помилка! — прокректала Софі. (...)

— До речі, ви не зможете нікому розповісти про те, що вас зачарували, — додала вона.

Двері за нею бамкнули, немов похоронний дзвін.

Софі поторкала обличчя... (...) Пальці намацали м’які зморшки. Софі подивилася на руки. Вони теж були всі в зморшках і страшенно кістляві, з роздутими венами на тильному боці та вузлуватими пальцями. Софі підібрала поділ сірої спідниці — й побачила висхлі худі литки і ступні, від яких черевики повипиналися горбами. Ці ноги належали не менш ніж дев’яносторічній бабі, і виглядали надто вже по-справжньому.

Софі кинулася до дзеркала — і з’ясувала, що тепер вона не може не шкутильгати. Обличчя в дзеркалі виявилося цілком спокійним, тому що нічого іншого вона й не сподівалася побачити. На Софі дивилося лице сухорлявої старої, виснажене, коричневувате, обрамлене рідкими пасмами сивого волосся. Софі побачила свої власні очі — жовті, сльозаві, причому вираз цих очей здавався досить-таки трагічним. (...)

Зачарована Софі пішла з дому світ за очі. Після довгої виснажливої подорожі вона вийшла до Мандрівного Замку чарівника Хаула. Так з’явилася надія зняти Відьмине закляття. ^

Через Пустирище зі скреготом і гуркотом на неї сунув Мандрівний Замок чарівника Хаула. З-за його чорних зубчастих мурів у небо били хмари чорного диму. На вигляд Замок був високий, прямовисний, важкий, бридкий — і справді лиховісний.

Софі сперлася на ціпок і почала за ним спостерігати. Вона навіть не дуже злякалася, їй було радше цікаво, як він пересувається. Але головна думка, яка крутилася в цю мить у її голові, була про те, що весь цей дим неодмінно свідчить, що десь за високими чорними стінами Мандрівного Замку палає велике вогнище.

— Ну скажи, а чому б і ні? — запитала вона в ціпка. — Навряд чи чарівникові Хаулу для його колекції аж настільки потрібна моя душа. Він же викрадає тільки молоденьких дівчат!

Вона підняла ціпок і владно помахала ним у бік замку.

— Стій! — закричала вона.

Мандрівний Замок слухняно зупинився — з гуркотом і скреготом — десь за п’ятдесят футів вище по схилу. Софі не без вдячності пошкутильгала до нього. (...)

Розділ третій,

у якому Софі потрапляє в Мандрівний Замок і укладає одну угоду

Софі довелося обійти весь Замок, поки одні з його чотирьох дверей відчинилися. Зрештою дівчина натрапила на помічника Хаула Майкла і той дозволив їй почекати чарівника, ^

(...) З балок стелі звисали всілякі дивні штукенції, хтозна, чи не чаклунські: гірлянди цибулин, пучки трав і зв’язки невідомих висушених корінців. Було в кімнаті й відверто чаклунське приладдя: книги в шкіряних палітурках, вигадливі пляшки, колби й реторти, і навіть старий, побурілий, вищирений людський череп.

А з протилежного боку Софі вгледіла вогнище, у якому ледь помітно палахкотів пломінець. (...)

 

— А чому б це нам не зробити вогонь яскравішим?.. — проговорила вона.

Деренчливий голос пролунав нітрохи не голосніше, ніж потріскування вогнища. Софі здивувалася. Вона думала, що її голос луною прокотиться просторими залами Замку. Зате поруч із нею виявився кошик дров. Софі простягнула руку і кинула у вогонь одне з полін, від чого в комин зметнувся цілий вихор синьо-зелених іскор. Софі підклала у вогнище ще одне поліно і відкинулася в кріслі, не втримавшись, однак, щоб не зиркнути — таки справді дещо нервово — через плече, тому що багряні відблиски полум’я затанцювали на відполірованому до блиску черепі. Кімнатка виявилася зовсім крихітною. У ній не було нікого, крім черепа і Софі.

— Він уже обома ногами в могилі, а я — поки що тільки однією, — потішила себе Софі.

Вона повернулася до вогнища, у якому тепер палахкотіло яскраве синьо-зелене полум’я.

— Мабуть, у дереві була якась сіль, — пробурмотіла Софі.

Вона всілася якомога зручніше, поклавши вузлуваті ноги на коминкові ґрати, примостила голову в куточку крісла і почала сонно розмірковувати, що їй потрібно зробити вранці.

Однак Софі дещо відволікало те, що у вогні їй почало ввижатися чиєсь невиразне обличчя.

— Вузьке блакитне лице, — зашепотіла Софі собі під ніс, — дуже довге й вузьке, з тонким блакитним носом. Оті кучеряві зелені язички зверху — достоту волосся. А що як я не піду, поки не повернеться Хаул? Гадаю, чарівники вміють знімати закляття. Оті багряні вогники внизу — зовсім як рот. Ну й страшнючі в тебе зуби, мій друже. А замість брів у тебе два зелених пучки полум’я...

Що найцікавіше, у всьому вогнищі було тільки два острівці жовтогарячого вогню — якраз під зеленими бровами, нібито очі, а посередині кожного з них яскріли багряні відсвіти. Софі ввижалося, що вони дивляться на неї, як справжні зіниці.

— З іншого боку, — вела далі Софі, дивлячись на жовтогарячі вогники, — щойно закляття буде знято, не встигну я й оком моргнути, як він з’їсть моє серце.

— А ти не хочеш, щоби твоє серце з’їли? — поцікавилося полум’я.

Софі не сумнівалася: з нею заговорило саме полум’я. Софі чудово бачила,

як багряно-синій рот вогненного обличчя рухається в такт словам. Голос у нього був чимось схожий на голос Софі — так само надтріснутий, як і в неї, до того ж у цьому голосі поскрипувало і стугоніло палаюче дерево.

— Звичайно ж, не хочу, — відповіла Софі. — А хто ти?

— Вогненний демон, — пояснив багряний рот.

У його голосі було більше скигління, ніж поскрипування, коли він додав:

— Я прив’язаний до цього вогнища за умовами угоди. Я не можу звідси нікуди зрушити! — тут його голос знову став зухвалим і тріс-кучим. — Ну, а як щодо тебе? Я бачу, що на тебе накладено закляття.

Це остаточно позбавило Софі сонливості.

— То значить, ти це бачиш! — вигукнула вона. — А зняти закляття ти можеш?

Запала тиша — гаряча і палахка, жовтогарячі очі на вогненному обличчі демона оглянули Софі від голови до ніг.

— Сильне закляття, — урешті-решт сказав демон. — Як на мене, це скидається на роботу Відьми Пустирищ.

— Так воно і є, — сказала Софі.

— Але справа не тільки в цьому, — протріщав демон. — Я розрізняю в цьому заклятті два шари. Ну і, як я бачу, ти нікому не можеш про це розповісти. Ну, хіба що тому, хто й так уже про це знає.

Він ще трохи подивився на Софі.

— Мені треба було б дослідити твоє закляття, — сказав він трохи згодом.

— А скільки часу це займе? — запитала Софі.

— Та, мабуть, трохи займе. Або трохи більше, ніж трохи, — відповів демон.

І додав, м’яко і вкрадливо мерехтячи:

— А чи не уклала би ти зі мною угоду? Я зніму з тебе закляття, якщо ти погодишся розірвати угоду, яка мене зв’язує.

Софі насторожено вдивилася у вузьке блакитне обличчя демона. Вигляд у нього, коли він робив цю пропозицію, був явно підступний. У всіх книжках, які Софі доводилося читати, говорилося, наскільки небезпечно укладати будь-які угоди з демоном. До того ж не було ніяких сумнівів у тому, що цей демон надзвичайно злий. Узяти хоча б ці його довжелезні багряні зуби...

— А ти це чесно? Зовсім чесно? — поцікавилася вона.

— Ну, не зовсім, — зізнався демон. — Але хіба тобі хочеться залишатися в такому вигляді до самої смерті? Я думаю, що це закляття скоротило тобі життя років десь так на шістдесят.

Думати про це було огидно, тому досі Софі намагалася уникати цієї думки.

Проте ця думка якраз усе й змінювала.

— А що, твоя угода — вона із чарівником Хаулом, так? — запитала Софі.

— Авжеж, — сказав демон.

У його голосі знову почулося скигління.

— Я прикутий до цього вогнища і не можу відсунутися далі ніж на фут. Я змушений виконувати більшу частину тутешньої магії. Я повинен утримувати Мандрівний Замок, переміщати його і влаштовувати різні спецефекти, щоби відлякувати людей, а також робити все

інше — усе, що тільки забажає Хаул. А Хаул, щоби ти знала, зовсім безсердечний.

Софі не треба було пояснювати, що Хаул безсердечний. З іншого боку, цей демон, швидше за все, нітрохи не кращий. (...)

— То ти згодна укласти угоду?

— Якщо ти погоджуєшся зняти з мене закляття, — відповіла Софі з непереборним відчуттям, що сказала щось абсолютно фатальне.

— Значить, ми домовилисяі — вигукнув демон, і його довгасте обличчя злетіло аж попід комин. — Я зніму з тебе закляття, коли ти розірвеш мою угоду. Обіцяю, тої ж таки миті!

— Ну, то скажи мені, як її розірвати, — зажадала Софі.

Жовтогарячі вогники блимнули на неї, а тоді відвели погляд.

— Не можу. За нашою з ним угодою, ні я, ні чарівник Хаул не маємо права розкрити головну умову цієї угоди.

Софі зрозуміла, що її обвели круг пальця. (...)

— Але якщо мені треба дивитися і слухати, виходить, мені доведеться залишитися тут, у Мандрівному Замку Хаула, — запротестувала вона.

— Усього лише десь на місяць! І не забувай, що мені ж також потрібен час на те, щоби дослідити твоє закляття! — благально промовив демон.

— Ну, але як я зможу пояснити йому, чому я тут? — запитала Софі.

— Щось придумаємо! Хаул у справах зазвичай зовсім безпорадний... Знаєш, — додав демон з лютим сичанням, — він настільки поглинутий самим собою, що майже не помічає того, що робиться довкола нього. Ми зможемо водити його за носа весь час, поки ти залишатимешся тут.

— Ну, добре, — згодилася Софі. — Я залишуся. А ти придумай для мене відмовку.

Вона зручно вмостилася в кріслі, а демон заходився думати. Думав він уголос, бурмочучи з потріскуванням і мерехтінням... (...) Софі міцно заснула, з невиразною підозрою, що саме зараз її зачаровують, а не тільки розважають, але це її не вельми турбувало. Зовсім скоро вона звільниться від закляття...

Щоб звільнитися від чарів, Софі довелося прожити в Замку Хаула набагато довше, ніж вона сподівалася, і розгадати чимало загадок. Дівчина мала подружитися з вогненним демоном, зловити падучу зірку, підслухати спів русалок, відшукати мандрагору... Поміж прибиранням бруднющого Замку, біганиною в семимильних чоботах і візитами до короля Софі намагалася зрозуміти, що тримає демона вогню біля Хаула та як розірвати угоду й повернути молодість.

Під час своєї пригоди дівчина дізналася, що Хаул надзвичайно обдарований чарівник і по суті добра людина. Він сам поширює чутки про свою кровожерливість, аби уникнути зайвої уваги й відповідальності. Вхідні двері Замку насправді виявилися порталом, що відкривався в чотирьох різних місцях. Зрештою Софі усвідомила, що має дар наділяти предмети душею, і з його допомогою позбулася закляття. ^




Переглядів: 7086
20.10.2017 -

Категорія: ЧИТАТИ (Зарубіжна література) » 7 клас (зар.літ)

Коментарії до Мандрівний замок Хаула (Джонс Діана) (Скорочено):

Відповідь
30 червня 2022 19:33
круто мені сподобалося
 
Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера