Основу культурних надбань кожного народу склада­ють його вірування, звичаї.    

   У слов'янських народів, до яких належать і українці, теж були міфи. В українських давніх оповідях розповідається про тісний зв'язок людини з природою.

     Міфи розповідають про наш земний світ як про чарівне велетенське дерево, у верховітті якого живуть небесні птиці. Нагорі — небесний світ. Земний міститься у стовбурі світового дерева, а в його корінні — підземний світ. У наших з тобою предків дерево світу називалося Прадубом або Ясенем. Тому і нашу Землю ми часто на¬зиваємо Ясен Світ. Спершу вона вкрилася травою і квітами, потім на ній виросли дерева, з'явилися тварини, а найпізніше у світ прийшла людина. «Дерево світу» наші матусі і бабусі вишивають на руш¬никах та сорочках, малюють на писанках.

     Як і інші народи, прадавні слов'яни вірили в те, що світом правлять боги. Більшість із бо­гів творить добро. Також наші предки поклонялись деревам і духам води, вірили в зорі і Долю. Іноземні мандрівники, вітчизняні літописці X-XI століть повідомляють імена найшанованіших і наймогутніших слов'янських богів: Дажбог, Перун, Велес, Мокош. А були ще Стрибог, Род, Лада і Лель, які з часом забулися, зникли із життя людського. Так творцем Усесвіту був Род, богом сонця, достатку — Даж-бог, богом світла і небесного вогню вважався Сварог. Перун був богом блискавок і грому, пробуджував навесні землю до життя і напував її дощами. Велес — покровитель скотарства, а Ярило — божество ро­дючості. Але є і такі, що можуть занапастити. Наприклад, Чорнобог — бог темряви, ночі, зими, холоду.

    Окрім богів, за уявленнями слов'ян, землю населяли ду­хи. Це добрі та злі сили, які могли втручатися в повсякденне життя. Це домовики, лісовики, мавки, русалки, водяники, від­ьми тощо. Люди вірили, що жити з ними треба в мирі, навіть задобрювати подарунками.

     Наші предки — слов'яни — вшановували дерева і духів води, вірили в зорі та Долю.

     З прийняттям нової релігії — християнства — давніх богів забули. І хоча з точки зору сучасної людини віра та наївна і звичаї ті дивні, нехристиянські, відмовитись від них, забути їх неможливо, бо то істо­рія нашого народу, колиска його культури.

• Сварог — бог неба, світла й ковальства. Наші предки вважали, що на людей він дивиться з неба крізь віконечка, а вночі ті віконечка світяться — це зірки.

• Дажбог — бог сонця. Давні люди називали себе дажбожичами — онуками бога сонця. Були переконані, що він дав людям зерно. Зображення сонця відтворювали на вітрильниках і прапорах, вважаючи, що це принесе удачу.

• Перун — бог дощу, блискавки й грому. Уявляли його таким, що їде по небу на вогняній колісниці й молотом розбиває хмари; за спиною тримає сагайдак із стрілами й лук. Узимку Перун лягав спати та замикав небо ключами. Тому взимку немає блискавок і грому. А навесні прилітає зозуля, будить Перуна й віддає ключі від неба, які забирала у Вирій.

• Стрибог — родоначальник усіх вітрів. Його уявляли парубком у білих шароварах, які надувалися від вітру. 

• Сокіл, або Рід, — Першоптах і Першобог світу. Має вплив на долю богів і людей. 

• Білобог — головний бог добра. Один із найдавніших і найголовніших персонажів давньоукраїнської міфології. За повір'ям, творець Землі, Води та Світла; батько Перуна, захисник людей від зла; господар Вирію та повелитель інших богів. Народні легенди зображують Білобога в постійній боротьбі із Чорнобогом (символ протиборства добра і зла). Згідно з повір'ям, він перетворювався на Білого Лебедя.

• Лада — богиня весни.

• Вирій — у міфах це острів у Всесвіті, першоземля богів і світу. Тут росло першодерево світу — прадуб із молодильними яблуками безсмертя. Сюди ж зліталися птахи на зиму.