Василь-Костянтин Костянтинович Острозький - князь, багатий магнат, воєвода київський, політичний і культурний діяч.

     Народився 02.02.1526 року в м. Турів (Житковицький р-н Гомельської обл. в Білорусі). Походив з найбагатшого і найвпливовішого князівського роду України (XV — початку XVII століття). Батько Костянтин Іванович Острозький був великим гетьманом литовським.

      Будучи єдиним спадкоємцем, Острозький отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, значні земельні  маєтки в Угорщині та Чехії. Згодом у офіційних документах Острозький почав іменуватися батьковим ім’ям — Костянтин паралельно зі своїм хресним ім’ям Василь.

     Острозький дістав гарну освіту. 

     Спочатку в 1550 р. від князя литовського отримав посаду старости володимирського і маршалка волинського. У тому ж році одружився з Софією Тарновською, дочкою Яна Тарновського, майбутнього великого коронного гетьмана. 

     У 1559 р. Острозький став воєводою київським. Велику увагу приділяв обороні земель від татарських наїздів. Князь власним коштом утримував військо чисельністю 15-20 тис. чоловік, успішно відбивав напади ординців. Проводив енергійну колонізаторську політику в сусідніх землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Значні статки зробили його «некоронованим королем Русі» («останнім руським князем»). 

     Спочатку воєвода був засновником шкіл у Турові та Володимирі-Волинському, Острозької академії.

    Воєводство Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості. За його сприяння в Острозі була зібрана велика бібліотека грецької та західноєвропейської  богословської літератури, передруки античних творів, словники, космографії, граматики тощо. 

      У 1575 р. Острозький для організації друкарні в князівській резиденції запросив друкаря Івана Федорова. Саме тому світ побачив більше 20 видань, а в 1580 році відому «Острозьку Біблію» - перший повний текст Біблії церковнослов’янською мовою. Сьогодні президенти України складають на ній присягу.

       Коли в 1578 р. при академії почала діяти школа, там викладали традиційні на той час точні та гуманітарні дисципліни, й  уперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов’янська мови. Досвід та програма саме Острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами. 

       При Богоявленській замковій церкві, що мала статус кафедрального собору, виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон, написаних в останній чверті XVI ст., вважаються шедеврами православного іконопису.

       У релігійній сфері Острозький ретельно дбав про українське православ’я, був гідним продовжувачем справи свого батька. Місто Острог став одним із двох центрів єпархії Східної Волині. Попри намагання зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та уніатській експансії, воєвода разом з тим цікавився творами католицьких богословів, певний час перебував під впливом протестантизму, загалом вирізнявся релігійною толерантністю. На той час поставало актуальним питання про об’єднання католиків і православних. Щоб тримати усе під контролем, Острозький спочатку виступав на підтримку такого об’єднання. Але, коли в 1594—1596 рр. частина духовенства ініціювала церковну унію без князя, Острозький виступив рішучим її супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору.

     Наприкінці життя Костянтин - Василь був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 міст і містечок і 2 тис. 760 сіл. З ініціативи Острозького окремі міста у його володіннях (Острог, Межиріч-Острозький, Переяслав тощо) одержали магдебурзьке право.

   В останні роки життя старий князь поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни, оселився в Дубенському замку, що досить негативно позначилося на діяльності академії в Острозі. На початку XVII ст. вона поступово занепала.

   Помер 24.02.1608 року в Острозі (Рівненська область). Був похований у крипті місцевого Богоявленського собору.

   Василь-Костянтин Острозький залишив значний слід в українській історії.