Вільям Шекспір Ромео і Джульєтта Дія 4-5 Переклад Ірини Стешенко

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

СЦЕНА 1

Верона. Келія брата Лоренцо. Входять брат Лоренцо й Паріс.

Брат Лоренцо    В четвер, синьйоре? Надто строк короткий.

 

Паріс              Бажає так мій батько, Капулетті;

                    І не мені спинять його поспішність.

 

Брат Лоренцо   Сказали ви, що думки синьйорини

                   Ви ще не знаєте. Цей шлях кривий

                   Мені не до вподоби.

 

Паріс             За Тібальтом

                   Вона без міри плаче, я й не міг

                   Поговорити з  нею про кохання:

                   В оселі сліз Венера не сміється.

                   Але синьйор, її отець, вбачає

                   Веляку небезпеку в цій журбі

                   І мудро хоче поспішити з шлюбом,

                   Щоб зупинить бурхливу повідь сліз.

                   Самотність тільки збільшує нудьгу;

                   їй стане легше в товаристві мужа.

                   Тож знаєте, чого він  поспіша.

 

Брат Лоренцо (убік) Хотів би я не знать отих причин,

                   Що зараз вам велять цей шлюб загаять!

                   Синьйоре, гляньте! Ось і синьйорина.

 

Входить Джульетта.

Паріс            Щасливий я вітать мою дружину!

 

Джульетта      Так буде, якщо стану за дружину.

 

Паріс            Так мусить буть, коли нас повінчають.

 

Джульетта       Що мусить буть, то буде.

 

Брат Лоренцо   Бог те знає!

 

Паріс             Прийшли ви сповідатись до отця?

 

Джульетта       Я б, відповівши, сповідалась вам.

 

Паріс             Не крийте перед ним любов до мене.

 

Джульетта       Признаюсь вам, що я люблю його.

 

Паріс             Признайтеся, що любите й мене...

 

Джульетта       Якби призналась я, було б цінніше

                   Сказати це без  вас, ніж вам в лице.

 

Паріс             О бідна, як же  ти від сліз змарніла!

 

Джульетта       В тім невелика перемога сліз:

                   Моє лице й до  сліз було негарне.

 

Паріс             Сильніше сліз йому словами шкодиш.

 

Джульетта       Таж істина - не наклеп, мій синьйоре,

                   І говорю я про моє лице.

 

Паріс             Воно моє, а ти  його ганьбиш.

 

Джульетта       Можливо, й так: адже  ж мені воно

                   Більш не належить. Отче мій святий,

                   Чи маєте ви зараз час для мене,

                   Чи, може, до вечерні я зайду?

 

Брат Лоренцо   Я маю час, моя журлива доню.

                   Нам треба залишитись сам на сам;

                   Пробачте нам,  синьйоре мій.

 

Паріс             Крий боже,

                   Щоб благочестю став я на заваді!

                   Джульєтто, я збуджу вас у четвер.

                   Прийміть святий цілунок на прощання.

(Виходить)

 

Джульетта       О, двері зачини!.. І плач зі мною...

                   Ні втіхи, ні надії, ні рятунку!..

 

Брат Лоренцо   Ох, знаю я твою біду, Джульєтто!

                   Що діяти - я ради й сам не дам...

                   Я чув, що мусиш ти в четвер вінчатись

                   І шлюб отой відкласти неможливо.

 

Джульетта       О, не кажи про це, коли не можеш

                   Мені сказать, як обминуть його!

                   Якщо твоя безсила зараз мудрість,

                   То мудрим рішення моє  назви,

                   І мій  кинджал пошле мені рятунок.

                   Бог нам з'єднав серця - мені й Ромео,

                   А ти нам, отче, руки тут з'єднав.

                   Раніше, ніж рукою оцією,

                   Що сам її Ромео ти віддав,

                   Я другий закріплю, новий союз,

                   Раніш ніж встигне зрадити це серце

                   І другому воно себе віддасть,

                   Я знищу їх обох: і руку, й серце!

                   Нехай твій досвід і твої літа

                   Мені  порадять;  а як ні - дивись!

                   Між мною і моїм великим горем

                   Я посередником візьму кинджал.

                   Хай ніж  оцей кривавий нас розсудить -

                   Розв'яже з честю те, чого не  зможуть

                   Ні розум твій, ні досвід  розв'язати.

                   Я прагну смерті... О, відповідай!

                   Якщо нема рятунку, то - прощай!

 

Брат Лорецо    Стій,  дочко! Стій! Я бачу тінь надії.

                   Рішучість одчайдушна тут потрібна.

                   Як той відчай, якому зараз ми

                   Повинні  запобігти. Слухай, дочко:

                   Якщо ти зважилась себе убити,

                   Аби за графа не виходить заміж,

                   То зважся ти лиш на подобу смерті,

                   Щоб сором цей тяжкий тебе  минув,

                   Який штовха гебе в обійми смерті.

                   Якщо ти згодна,- я допоможу.

 

Джульетта       О, краще, ніж виходить  за Паріса,

                   Звели мені стрибнути з тої вежі,

                   Або пошли мене в  вертеп злочинців,

                   Або штовхни мене  в кубло гадюче;

                   Чи до ведмедя хижого прикуй

                   Або вночі замкни мене у склепі,

                   Де торохтять кістки страшних мерців,

                   Де повно жовтих черепів беззубих,

                   Або в могилу свіжу поклади,

                   Мене з мерцем в один закутай саван...

                   Все, все, про що я й слухати не можу,

                   Щоб не тремтіти з жаху,- все зроблю

                   Без страху, без  вагання, щоб Ромео

                   Знайшов в мені дружину незрадливу.

 

Брат Лоренцо   То слухай же, іди тепер додому,

                   Весела будь і згоду дай на шлюб.

                   А взавтра, в середу, влаштуй все так,

                   Щоб уночі самій зостатись в спальні:

                   З тобою няня завтра хай не спить.

                   Візьми оцей фіал. Як ляжеш в постіль,

                   Усю до краплі  випий рідину.

                   І вмить тобі по жилах піде холод,

                   І летаргічний сон тебе скує,

                   Твій пульс замре; ні тіла теплота,

                   Ні дихання слабке - ніщо й ніколи

                   Не викаже, що  ти іще жива;

                   Троянди уст твоїх і  щік зів'януть,

                   Обернуться на попіл неживий;

                   Очей твоїх зачиняться враз вікна

                   Так, ніби їх загородила смерть

                   Від світла ясного життя; зомліє

                   Все тіло в тебе так,  неначе мертве.

                   І ось в такій подобі смерті ти

                   Пролежиш рівно сорок дві години

                   Й прокинешся, як від солодких снів.

                   Коли ж уранці  прийде наречений,

                   Щоб розбудить тебе, ти будеш  мертва.

                   Тоді тебе, як звичай наш велить,

                   В найкращім вбранні, у труні відкритій

                   Перенесуть у старовинний склеп,

                   Де здавна спочивають Капулетті.

                   Тим  часом, доки спати будеш ти,

                   Я сповіщу про все листом Ромео;

                   Він з'явиться сюди, і разом з ним

                   Ми будем ждать пробудження твого,

                   Й до Мантуї Ромео тої ж ночі

                   Тебе з собою візьме. Вихід є.

                   І від ганьби тебе він урятує,

                   Якщо несталість і жіночий страх

                   Не стануть на  заваді смілій справі.

 

Джульєтта       О, дай же, дай! Не говори про страх!

 

Брат Лоренцо   Візьми і  йди. Будь непохитна й дужа

                   У рішенні своїм. Я надішлю

                   До Мантуї ченця з листом негайно

                   Й про все твого Ромео сповіщу.

 

Джульєтта       Любове,  сили дай! У ній - рятунок.

                   Прощай, мій отче!

Виходять.

 

СЦЕНА  2

Кімната в домі Капулетті. Входять Капулетті, синьйора Капулетті, мамка та двоє слуг.

Капулетті         Всіх запроси, хто тут стоїть у списку.

1-й слуга виходить. 

                   Ти кухарів найми десятків зо два.

 

2-й слуга        Я вам поганих не найму, синьйоре;  я випробую

                   їх спочатку: подивлюся, чи облизують вони собі пальці.

 

Капулетті        І що  ж тобі ця проба доведе?

 

2-й слуга        Еге, синьйоре:  поганий той  кухар, 

                   який не облизує собі  пальців. А  через те таких, 

                   які  пальців  собі не облизують, я й не приведу.

 

Капулетті        Іди вже, йди!

2-й слуга виходить.

                   Замало часу... Що, як ми не встигнем?

                   А де дочка? Мабуть, в духівника.

 

Мамка            Авжеж, синьйоре.

 

Капулетті        Він, може, наведе її  на розум:

                   Свавільне і  розбещене дівчисько!

 

Мамка            Вона прийшла зі сповіді весела!

 

Входить Джульєтта.

Капулетті         Ну, що, уперта? Де тинялась ти?

 

Джульетта       Там, де мене покуту скласти вчили,

                   Що не скорилася і гріх вчинила.

                   Святий Лоренцо наказав мені

                   До ніг упасти і просить прощення.

                   Прости, мій тату, я тебе благаю!

                   Віднині я твоїй скоряюсь волі.

 

Капулетті        Послать до графа! Сповістить його.

                   І взавтра рано вузол ми зав'яжем.

 

Джульетта       3 ним стрілась я у келії Лоренцо

                   І була до нього чемна і привітна,

                   Наскільки це пристойність дозволяє.

 

Капулетті        Раз так, то і гаразд. Я радий. Встань.

                   Отак і слід. Я хочу бачить графа.

                   Пошліть мерщій по нього, я ж сказав!

                   Як перед богом, наш отець - святий:

                   Йому недарма дякує все місто.

 

Джульєтта       Ходімо, няню, у мою кімнату:

                   Ви допоможете мені як слід

                   Оздоби вибрать  на ваш смак, пристойні,

                   Якими взавтра я себе прикрашу.

 

Синьйора Капулетті   Не взавтра, а в  четвер, ще маєм час.

 

Капулетті         Ідіть же, йдіть,  бо взавтра ж і до церкви!

Джульєтта і мамка виходять.

 

Синьйора Капулетті Не встигнемо все влаштувать на завтра:

                   Таж скоро ніч!

 

Капулетті        Замовкни! Тсс... Я сам

                   Візьмусь за справу - і ручусь тобі,

                   Що буде все гаразд, моя дружино.

                   Іди ж мерщій Джульєтті поможи

                   Убрання вибрати. А я не ляжу,

                   Не спатиму я нині. Залиши

                   Мене самого. Нині - я хазяйка!

                   Гей, ви! Розбіглися? Ну, добре, я

                   Піду вже й сам  і сповіщу Паріса,

                   Щоб він на ранок лагодивсь, на завтра.

                   І як мені на серці легко стало,

                   Коли отямилось дурне дівча!

Виходять.

 

СЦЕНА З

Кімната Джульєтти. Входять  Джульетта й мамка.

Джульєтта       Так, це найкраще вбрання. А тепер

                   Лиши мене на самоті. Всю ніч

                   Молитися я мушу, люба няню,

                   Щоб небеса до мене усміхнулись,

                   Адже ж ти знаєш, чим я завинила.

 

Входить  синьйора Капулетті.

Синьйора Капулетті Клопочетесь? Чи вам допомогти?

 

Джульетта       О ні, синьйоро. Вибрали ми все,

                   Що треба буде нам до шлюбу взавтра.

                   Будь ласка, залишіть мене саму;

                   А няня хай цю ніч вам допоможе,

                   Бо повні руки маєте турбот,

                   Так спішно все й раптово...

 

Синьйора Капулетті На добраніч!

                   Лягай.  Тобі спочинок необхідний.

Синьйора Капулетті й мамка виходять.

 

Джульєтта        Прощайте! Чи побачимось ми з вами,

                   Те знає бог... Якийсь холодний страх

                   Проймає млосно жили і неначе

                   Морозом сковує гарячу кров...

                   Покличу їх... Мені самій так тоскно!

                   Вернися, няню!  Що  ж їй тут  робити?

                   Зіграть цю сцену мушу я  сама!

                   Сюди фіал!

                   А що, коли цей трунок не  подіє?

                   Таж силою мене звінчають з графом.

                   Ні, ні!.. Ти порятуєш... Ляж отут!..

(Кладе поруч себе кинджал)

                   А що, як дав мені чернець отруту,

                   Щоб вбить мене підступно, боячись

                   Себе збезчестити, коли б  відкрилось,

                   Що він мене з Ромео повінчав?

                   Боюсь, що так... Проте -  не може бути:

                   Бо ж він уславився  святим життям...

                   Ні, я не допущу лихої думки!

                   А що, як я лежатиму в труні

                   І прокинуся у склепі надто рано,

                   Раніше, ніж туди Ромео прийде,

                   Щоб визволить мене? Жахлива мить!

                   Тоді я задихнутись можу в склепі,

                   Якого паща темна і смердюча

                   Так рідко дихає повітрям чистим,

                   І вмерти там, Ромео не діждавшись!

                   Або, якщо я виживу, тоді...

                   Лиш уявить собі: навколо смерть,

                   І темна  ніч, і це жахливе місце -

                   Могильний стародавній склеп, притулок,

                   Де сотні літ складають кістяки

                   Всіх наших предків, де лежить Тібальт

                   І де під саваном вже гнити став...

                   Де, кажуть, привиди мерців блукають

                   Вночі якоїсь певної години...

                   О боже, боже!.. Що, як я прокинусь

                   Занадто  рано?.. Сморід навкруги...

                   Жахливий сморід... і глухе стогнання,

                   Що схоже на стогнання мандрагори,

                   Коли її  висмикують з землі,-

                   Той звук доводить смертних  до безумства...

                   О!.. Що,  як я, прокинувшись  від жаху.

                   Там збожеволію поміж страхіть

                   І кістяками гратися почну

                   Похованих прапращурів моїх,

                   Зірву з кривавого Тібальта саван

                   І, кістку предка раптом ухопивши,

                   Сама собі я череп розіб'ю?..

                   О, гляньте, гляньте! Там  мій брат Тібальт!..

                   То дух його чигає на Ромео,

                   Який його рапірою вразив...

                   О, стій,  Тібальте, стій! Я йду, Ромео!

                   Іду вже, йду... Цей трунок п'ю  за тебе!

(Падає на постіль)

 

СЦЕНА 4

Зала в домі Капулетті. Входять синьйора Капулетті й мамка.

Синьйора Капулетті  Візьми ключі і прянощів додай.

 

Мамка             Айви і фініків  в солодке просять.

 

Входить Капулетті.

Капулетті        Ну, швидше, швидше, швидше!  Другі півні!

                   Вже вибив дзвін на  вежі три години.

                   Голубко Анжеліко, доглядай,

                   Щоб печиво, бува, не підгоріло,

                   Та не шкодуй припасів!

 

Мамка            Годі вже.

                   Ідіть,  ідіть. Горшки - то бабське діло.

                   Лягайте вже! Заслабнете на ранок,

                   Якщо не спатимете цілу ніч.

 

Капулетті        Овва! Доводилось мені частенько

                   Не спать ночей задля речей пустих,

                   А ще  ніколи я не слабував.

 

Синьйора Капулетті О  так, ти був колись гульвіса добрий!

                   Любив ночами полювать мишей.

                   Тепер вже я не спатиму ночей,

                   Для того щоб  ти добре спав ночами!

 

Синьйора Капулетті і мамка виходять.

Капулетті        Ох, ревнощі! Ох, ревнощі!  Стривай.

                   Гей, хлопче, що несеш?

 

Входять троє чи четверо слуг з рожнами, дровами й кошиками.

1-й слуга       Для кухаря,  синьйор, а що - не знаю.

 

Капулетті       Мерщій! Мерщій!

1-й слуга виходить.

                   Гей, слухай,  ти, малий!

                   Дров  принеси  сухих! Спитай у П'єтро,

                   Він знає, де вони.

 

2-й слуга        Я знаю й сам.

                   На плечах маю голову, синьйоре.

                   Сухі ми дрова знайдемо й без П'єтро.

Виходять.

 

Капулетті        Хороша відповідь! Веселий чорт!

                   Ох, ти ж байстря!.. А  й справді, мабуть, маєш

                   На плечах дерев'яну головешку!..

                   Мій боже, вже світає!.. Скоро граф

                   Прибуде з музикантами до нас.

                   Так він сказав.

Музика за сценою.

                   Я чую, він вже близько.

                   Гей, мамко!  Гей, дружино! Де ви там?

Входить  мамка.

                   Біжи  збуди і прибери  Джульєтту.

                   А я піду зустрінути Паріса

                   І тим часом побалакаю. Хутчій!

                   Та не барись! Жених уже прибув.

                   Ну, швидше. Чуєш?

Виходять.

 

СЦЕНА 5

Спальня Джульєтти. Входить мамка.

Мамка            Синьйоро!.. Синьйоро!.. О Джульєтто!..

                   Ягняточко! Як довго бідна спить!

                   Голубонько,  прокинься!.. Наречена!..

                   Ні слова?.. Серденько, ти наперед,

                   Мабуть, поспать за цілий тиждень хочеш?

                   Воно-то й добре, адже граф Паріс

                   Вночі і вдень не дасть тобі спочинку.

                   Ручуся я! Хай бог простить мені

                   За це. Та й міцно ж як вона  заснула!

                   Збудити ж мушу. Встань-бо,  синьйорино!

                   Бо як застане граф тебе в постелі,

                   По-своєму розбудить... Тож гляди!

                   Що? Вже прибралася!.. І знов лягла!..

                   Синьйоро! Гей,  вставай же, синьйорино!

                   О боже милий! Поможіть! Померла!

                   О, нащо я родилася на світ!

                   Дать aqua vitae!.. Ax, синьйор! Синьйоро!

 

Входить синьйора Капулетті.

Синьйора Капулетті   Що тут за гам?

 

Мамка               О, нещасливий день!

 

Синьйора Капулетті   Що сталося?

 

Мамка             О лишенько, погляньте!

 

Синьйора Капулетті Ох боже! Донечко! Життя моє,

                   Прокинься, глянь, бо вмру з тобою разом!

                   Рятуйте!  Поможіть!

 

Входить Капулетті.

Капулетті         Ведіть Джульєтту! Наречений тут.

 

Мамка             Вона умерла! Нежива! О горе!

 

Синьйора Капулетті О боже милий! Вмерла, вмерла, вмерла!

 

Капулетті        Що?.. Дай же глянути... Рятуй нас, боже!

                   Вона холодна! Кров спинилась в жилах,

                   Заклякли всі суглоби!  Вже давно

                   її уста покинуло життя...

                   Убила люта  смерть її раптово,

                   Як  убива мороз дочасний квітку,

                   Найкращу квітку із усіх квіток.

                   Будь проклятий цей час. О горе, горе!

 

Мамка           День нещасливий.

 

Синьйора Капулетті О скорботний час!

 

Капулетті         Смерть, що взяла її, щоб  нарікав я,

                   Язик зв'язала й мову відняла...

 

Входять брат Лоренцо й Паріс із музикантами.

Брат Лоренцо    Готова йти до церкви наречена?

 

Капулетті         Готова йти,  щоб більше не вернутись!

(До Паріса)

                   О сину, знай: напередодні шлюбу

                   З твоєю молодою спала смерть...

                   Глянь, ось лежить вона - розкішна квітка,

                   З якої нагла смерть зірвала цвіт.

                   Мій зять тепера - смерть, а водночас

                   І спадкоємець... Тож і я помру!

                   Життя й добро - я все покину смерті!

 

Паріс             Як довго ранку я цього чекав,

                   І як жахливо він мене стрічає...

 

Синьйора Капулетті Ненависний, проклятий, день страшний!

                   О,  це найтяжчий, найстрашніший день,

                   Якого у одвічнім мандруванні

                   Не бачив на шляху своєму час!

                   Одна, одна дочка моя, єдина,

                   Одна-єдина радість і утіха,

                   І ту жорстока відібрала смерть!

 

Мамка            О горе! День гіркий, гіркий, гіркий!

                   Нещасний, найсумніший день гіркий,

                   Якого я не бачила ніколи!

                   О день, о день, о день! Проклятий день!

                   Чорнішого й на світі не бувалої

                   О день гіркий, о день гіркий!

 

Паріс             Одурений, розлучений, убитий!

                   О люта смерте,  одурила ти!

                   Жорстока смерте, вбила ти мене!

                   Любов моя! Життя!.. О ні!  О ні!

                   Ні, не життя - любов мою убито!..

 

Капулетті        Зневажений, збезчещений, убитий!

                   Пошарпаний і змучений украй!

                   Скорботний часе, ти прийшов сюди

                   Для того, щоб убити наше свято?

                   О доню люба!..  Ні, душа моя,

                   А не дочка! Ти  мертва, мертва! Горе!

                   Дочка моя померла, разом з нею

                   Навік померли радощі мої!..

 

Брат Лоренцо   Соромтесь!  Досить! Сльози і відчай

                   Розпуки не загоять. Вам і небу

                   Належала ця дівчина прекрасна.

                   Тепер же всю її забрало небо.

                   Але для неї краще. Не змогли ви

                   Від смерті вберегти свою частину,

                   А небеса уберегли свою

                   І вічне їй життя подарували.

                   Ви мріяли її піднести в світі,

                   Хотіли до небес її піднять,

                   Чого ж ви плачете, коли її

                   Тепер піднесено над хмари, в небо?

                   О,  не гаразд ви любите дочку,

                   Коли шалієте, що добре їй.

                   Не та щаслива, що в заміжжі довго,

                   А та, що рано вмерла у заміжжі.

                   Утріть же сльози і, як то годиться,

                   їй тіло розмарином уквітчайте,

                   В убрання щонайкраще приберіть

                   І віднесіть її до церкви. Хоч

                   Слабка природа, а, бува, ридає,

                   Тверезий розум в нас перемагає.

 

Капулетгі        Збирались на весіллі ми гуляти,

                   А будем чорний похорон справляти.

                   І музика обернеться на подзвін,

                   На поминки печальні - шлюбна учта,

                   На панахиду - радісні пісні.

                   Вінчальний же вінок укриє трупа,

                   І все обернеться на протилежне!

 

Брат Лоренцо   Ідіть, синьйоре. Ви, синьйоро,- з ним.

                   Ви теж ідіть, Парісе, і готуйтесь

                   Небіжчицю прекрасну провести.

                   Карають небеса за гріх... Бог з вами!

                   Не гнівайте ж їх зайвими сльозами!

Капулетті, синьйора Капулетті, Паріс та брат Лоренцо виходять.

 

1-й музикант    Що ж, заховать дудки і забиратись?

 

Мамка            Ну звісно, люди добрі, заховайте!

                   Ви ж бачите, яке тут сталось лихо...

(Виходить)

 

1-й музикант    Та хоч і лихо, а платити треба.

Входить  П'єтро.

 

П'єтро            Музиканти,   о   музиканти!  

                   Заграйте  «Радість серця», «Радість  серця»!  

                   Якщо  хочете, щоб  я зостався  живий,

                   заграйте  мені «Радість серця»!

 

1-й музикант    Чому «Радість серця»?

 

П'єтро             О музиканти!  Бо  моє серце само грає:  

                    «Ах, серце, ти повне  печалі!..» 

                    О, заграйте ж мені якоїсь веселої, тужливої, щоб потішити мене.

 

1-й музикант     Ніякої  пісні не буде! Не такий  зараз час, не до пісень.

 

П'єтро             Не хочете?

 

1-й музикант    Ні.

 

П'єтро             Ну, то я вам добре заплачу.

 

1-й музикант    Чим же ви нам  заплатите?

 

П'єтро            Не грішми, звичайно;  я  вам своєї  

                   пісеньки заспіваю, дударики-дударі!

 

1-й музикант    Я тобі заспіваю, блюдолизе!

 

П'єтро            Дивись!  Як лизну  тебе  по мі-до-ре ножем,  то

                   вмиєшся червоною  юшкою! Зрозумів?

 

1-й музикант    Стережись, бо зроблю з тебе не фа, а фе.

 

2-й музикант    Будьте ласкаві,  сховайте ваш гострий  кинджал

                   і витягніть ваш гострий розум.

 

П'єтро            Ну, стережіться! Я  витягну мій гострий розум і

                   заріжу вас без ножа. Відповідайте мені, 

                   як то личить розумним людям:

                   Коли пекельні в грудях муки

                   І мрії чарівної жаль,

                   То музики лиш срібні звуки...

                   Чого «срібні звуки»? Чого «музики срібні звуки»? 

                   Що скажете  ви на це, Сімоне Смичок?

 

1-й музикант    Чому, синьйоре? А тому,  мабуть, 

                   що срібло приємно дзвенить.

 

П'єтро            Непогано! Ну, а ви що скажете, Гуго Гудок?

 

2-й музикант    Я скажу:  тому «срібні  звуки»,  

                   що музиканти грають за срібло.

 

П'єтро            Теж непогано!  А що скажете ви, Джемсе Горлань?

 

3-й музикант    Далебі, не  знаю що й сказати.

 

П'єтро             О, прошу ласкаво пробачити мені! 

                   Адже ви тільки співаєте. Ну, то я відповім за вас. 

                    «Музики срібні звуки» тому, 

                   що таким  музикантам, як ви, 

                   рідко платять за музику золотом:

                   То музики лиш срібні звуки

                   Полегшують мою печаль!

(Виходить)

 

1-й музикант    Ото в'їдливий бестія, як чума!

 

2-й музикант    А ну його!  Плюнь на нього, Джеку! 

                   Зайдімо почекаємо, доки повернуться з  похорону, 

                   і зостанемось пообідати.

Виходять.

 

ДІЯ П'ЯТА

СЦЕНА І

Мантуя. Вулиця. Входить Ромео.

Ромео            Як можна вірити облесним снам,

                   То сни мої мені віщують радість:

                   У грудях,  ніби цар на троні - серце.

                   І дух якийсь на крилах ясних дум

                   Весь день мене підносить легко вгору.

                   Приснилася мені моя дружина;

                   Немов умер я, і вона прийшла...

                   О, дивний сон, в якому мертвий мислить!

                   Мене поцілувавши палко в губи,

                   Мені вдихнула враз нове життя,

                   І я ожив,  і був я імператор -

                   Яке ж солодке й справді ти, кохання,

                   Якщо лиш тінь твоя - велике щастя!

Входить Балтазар.

                   Звістки з  Верони! Що там, Балтазаре,

                   Листи привіз ти від ченця святого?

                   Моя дружина й батько мій здорові?

                   Ну, як Джульєтта? Вдруге я питаю.

                   Як добре  їй, лихого буть не може.

 

Балтазар         О, добре їй - лихого буть не може,

                   Джульєтти плоть - в гробниці Капулетті,

                   Душа між ангелів уже витає.

                   Я бачив сам, як в склеп її несли,

                   І поскакав, щоб сповістити  вас.

                   Простіть мені за звістку нещасливу,

                   Я виконав, синьйоре, ваш наказ.

 

Ромео            То он як!.. Зорі, кидаю вам виклик!..

                   Ти знаєш, де живу я. Принеси

                   Мерщій мені паперу та чорнила

                   І коней роздобудь: вночі я їду.

 

Балтазар        Благаю вас, синьйоре, заспокойтесь!

                   У вас палають очі, й ви бліді,-

                   Віщує це нещастя...

 

Ромео            О, мовчи!

                   Це так тобі здалось. Облиш мене,

                   Зроби все так, як я тобі сказав.

                   То від ченця листів мені немає?

 

Балтазар        Немає, мій синьйоре.

 

Ромео            Все одно.

                   Іди мерщій! Найми скоріше коней.

                   Я зараз теж прийду. Не забарюсь.

Балтазар виходить.

                   З тобою  ляжу нині я вночі,

                   Моя Джульєтто! Засіб  лиш знайти...

                   Яке ж ти винахідливе, нещастя,-

                   Порадником стає в одчаї зло!

                   Аптекаря згадав я. Тут  живе він

                   Десь  поблизу. Його недавно бачив;

                   Обірваний, з нахмуреним чолом,

                   Він трави лікарські все  розбирав.

                   Такий худий, такий голодний!.. Мабуть,

                   Жорстокі злидні бідного зсушили.

                   В його халупі  висить черепаха,

                   І алігатор напханий, і шкури

                   Потворних риб. А на полицях в ряд

                   Порожніх скриньок в нього склад нужденний,

                   Горшки зелені з  глини й пляшечки,

                   Насіння плісняве, мотузок рештки,

                   Сухі троянди - весь убогий скарб,

                   Весь жалюгідний мотлох напоказ.

                   Помітивши ті  злидні, я подумав:

                   Коли  б отрути хто здобуть хотів,

                   Хоч в Мантуї за це  й карають смертю,

                   То тут живе такий шахрай злиденний,

                   Що не злякається її продати.

                   Ця думка попередила біду!

                   Так, цей  злидар  продасть мені  отруту...

                   Пригадую, його халупа тут.

                   Таж нині  свято,- замкнено крамницю.

                   Агей,  аптекарю!

 

Входить аптекар.

Аптекар          Чого вам треба?

 

Ромео            А йди сюди. Ти бідний, бачу я.

                   Бери!  Ось маєш, сорок тут дукатів.

                   За них отрути дай мені такої,

                   Щоб враз вона по жилах потекла!

                   І той,  хто жить стомився, мертвий впав,

                   І дух  його вмить вирвався з грудей

                   Так люто і так швидко, наче порох,

                   Що рветься з жерла грізної гармати.

 

Аптекар          Я маю зілля згубного чимало,

                   Та Мантуї закон кара на смерть

                   Усякого, хто продає трутизну.

 

Ромео            Таж змучений ти злиднями украй,

                   Однак боїшся вмерти? Бачу я,

                   Що з  голоду запали в тебе щоки,

                   Нудьга й скорбота дивляться з очей,

                   Тобі зневага й злидні горблять спину.

                   Цей світ - не друг тобі, не друг - закон.

                   Цей світ такого не створив закону,

                   Щоб допоміг тобі розбагатіти;

                   Тож злидні кинь, поруш закон, бери!

 

Аптекар         Погоджуються злидні, а не  я.

 

Ромео            І не тобі плачу я, але злидням.

 

Аптекар          Цей порошок змішайте з рідиною

                   І випийте; хай буде сил у вас .

                   На двадцятьох,- сконаєте за мить.

 

Ромео            Ось золото твоє. Страшна отрута

                   Душі на втіху; в цім мерзеннім світі

                   Воно  убивств жорстоких більше чинить,

                   Ніж ця нікчемна бовтанка твоя,

                   Яку ти так боїшся продавати.

                   Не ти, а  я тобі продав отруту!

                   Купи собі харчів і відгодуйся!

                   Тебе  ж, мій порятунку чарівний,

                   В склеп до Джульєтти я візьму з собою

                   І там лиш скористаюся тобою!

Виходять.

 

СЦЕНА  2

Верона. Келія брата Лореицо. Входить брат  Джованні.

Брат Джованні   О францисканцю! Любий брате мій!

 

Входить брат  Лоренцо.

Брат Лоренцо   Це  брат Джованні? Ти вже повернувся

                   Із Мантуї? Вітаю! Як Ромео?

                   Що він сказав? Чи він до мене пише?

                   Давай мерщій листа.

 

Брат Джованні  З собою в путь

                   Хотів я взяти одного ченця

                   Із францисканців, тільки ж не застав;

                   Відвідував він тут у місті хворих.

                   Коли ж знайшов його, то нас обох

                   Не  випустила варта з карантину,-

                   Замкнула двері і печать наклала,

                   Підозріваючи, що ми були

                   В такому домі, де чума лютує.

                   То я й не міг до Мантуї добитись.

 

Брат Лоренцо    А хто ж  одвіз мого листа Ромео?

 

Брат Джованні  Листа послать не зміг я. Ось цей лист.

                   Я навіть посланця не зміг знайти

                   Для того, щоб тобі назад вернути,

                   Так налякала всіх зараза люта.

 

Брат Лоренцо   Фатальний збіг! Я братством присягаюсь,

                   Той лист - то не дрібничка: зміст його

                   Аж надто був важливий, і затримка

                   Загрожує великою бідою.

                   Іди ж, мій брате, роздобудь мені

                   Залізний лом і принеси його

                   Скоріш до келії.

 

Брат  Джованні  Я зараз,  брате.

(Виходить)

 

Брат Лоренцо   Тепер я мушу сам іти у склеп.

                   За  три години має встать Джульєтта;

                   Вона мені ніколи не пробачить,

                   Що я не встиг Ромео сповістити.

                   Та знову в Мантую я напишу;

                   її ж у келії переховаю,

                   Аж доки сам Ромео не  прибуде.

                   О бідний труп живий в притулку мертвих!

(Виходить)

 

СЦЕНА З

Кладовище. Склеп родини  Капулетті. Входять Паріс та його паж, який несе квіти і смолоскип.

Паріс             Дай, хлопче, смолоскип і відійди.

                   Ні, погаси. Нехай мене не бачать.

                   Ляж там під тисами і, чуйним вухом

                   Припавши до землі, уважно слухай.

                   На кладовищі чутно кожний крок,

                   Земля-бо тут всередині порожня,

                   Покопана могилами й  хистка,

                   Ледь ступить хто - відразу відгукнеться.

                   Як щось почуєш, свисни голосніше,

                   Я знатиму, що хтось іде до склепу.

                   Дай квіти. І роби, як я звелів.

 

Паж (убік)       Як страшно  тут самому серед мертвих!

                   Навколо домовини... Але зважусь.

(Відходить)

 

Паріс             Я шлюбне ложе квітами укрию,

                   Солодка квітко! Постіль із граніту

                   Водою запашною я  омию

                   Або сльозами окроплю ці плити.

                   І  щоночі буду, вражений журбою,

                   Носити квіти й плакать над тобою!

                   Хлопець свище.

                   Знак подає слуга. Там хтось іде.

                   Чия нога ступає тут проклята

                   й  перебива  мені обряд любовний?

                   Із  смолоскипом?  Ніч, сховай мене!

(Ховається)

 

Входять Ромео й Балтазар зі смолоскипом, ломом, заступом тощо.

Ромео            Дай заступа мені й залізний лом.

                   Візьми цього листа і завтра вранці

                   Віддай моєму батькові його.

                   Дай смолоскип. Гляди ж, під страхом смерті,

                   Що б не побачив ти і  що б не чув,

                   До мене не підходь і не  втручайся.

                   В  це ложе смерті хочу я спуститись,

                   Щоб глянуть ще раз на  мою дружину;

                   А  головне - щоб зняти в неї з пальця

                   Коштовний перстень:  перстень той потрібен

                   Мені задля важливої мети.

                   Тепер іди звідсіль. Але гляди,

                   Якщо насмілишся ти повернутись

                   І підглядать, що буду  я  робити,

                   Клянусь, я розірву тебе  на шмаття

                   І члени всі твої розсію тут,

                   На цвинтарі голодному.  Бо  зараз

                   Ця ніч і замір мій - і дикі, й люті.

                   Вони лютіші, ніж голодний  тигр,

                   Вони грізніші, ніж бурхливе,море...

 

Балтазар        Я йду, синьйоре, й турбувать не стану.

 

Ромео            І будеш другом. Ось, візьми собі.

                   Живи!.. Бувай щасливий і прощай!

 

Балтазар (убік) Я  все ж  сховаюся: мене  лякає

                   Цей погляд дикий. Зло він замишляє.

(Відходить)

 

Ромео            Огидна пащо!  Ти, утробо смерті!

                   Пожерла щонайкращий  дар землі!

                   Я  щелепи гнилі твої розкрию.

(Розбиває двері до склепу)

                   І силою новий напхаю корм.

 

Паріс             Як? Тут вигнанець той зарозумілий!

                   Отой Монтеккі, що убив кузена

                   Коханої  моєї?.. Горе це,

                   Як думають, звело її в могилу.

                   Це він прийшов знущатися  з мерців!

                   Схоплю його!

(Виходить наперед)

                   Спинись,  Монтеккі! Стій!

                   Покинь ганебну і гидку  роботу!

                   Невже й по смерті помста ще живе?!

                   Злочинцю підлий, мусиш ти скоритись.

                   Ходім, ти арештований і вмреш.

 

Ромео            Авжеж, умру: того сюди й прийшов я.

                   Юначе добрий мій, о, не дратуй

                   Безумного, який  удався в  розпач.

                   Тікай, тікай звідсіль! Облиш мене...

                   Згадай хоч про померлих... Хай ця думка

                   Про долю їх злякає і тебе.

                   Благаю, не штовхай мене  на гріх

                   Іще новий і не гніви даремно...

                   О, йди собі! Клянуся небом,  я

                   Люблю тебе ще більше, ніж  себе;

                   Таж зброю маю я лиш проти себе...

                   Тікай хутчій!  Живи і пам'ятай:

                   Тебе безумний врятував. Прощай!

 

Паріс             Я зневажаю всі твої закляття

                   Й беру тебе як підлого злочинця!

 

Ромео            Примусить хочеш?.. Хлопче, стережись!

(Б'ються)

 

Паж               О боже! Б'ються! Я покличу варту!

(Виходить)

 

Паріс (падає)    О смерть моя!.. Як милосердий ти,

                   То поклади мене біля Джульетти...

(Вмирає)

 

Ромео            Я обіцяю слово  честі. Гляну

                   Йому в обличчя... Хто це?.. Граф Паріс!

                   Меркуціо то родич!.. Що казав

                   Дорогою слуга мій? Я не слухав,

                   Бо тяжко стиснула скорбота серце...

                   Здається,  він казав, що граф Паріс

                   Мав із Джульєттою ось повінчатись...

                   Чи він казав, чи  це мені приснилось?

                   Чи то, почувши про Джульєтту, я

                   Утратив розум - марити почав?

                   О, дай мені, дай  руку, бо  й тебе

                   Зі мною вписано в скорботну книгу

                   Лихої долі на одній сторінці!

                   Я покладу тебе в могилу  пишну...

                   В могилу? Ні. О ні, юначе вбитий.

                   Таж тут моя  Джульєтта спочиває;

                   її краса страшний, похмурий склеп

                   На променистий  оберта палац.

                   Лежи тут, смерть,- тебе ховає мертвий!

(Кладе Паріса в склеп)

                   Буває часто, люди перед смертю

                   Стають веселі! А в уяві свідків

                   Це «передсмертна блискавка остання».

                   Чи ж це «остання блискавка» й моя?

                   Моя любове! О моя  дружино!

                   Смерть випила твого дихання мед,

                   Та не змогла твоєї вроди взяти.

                   Ти не подолана. Рум'янець твій

                   Ще на устах, на щоках пломеніє,

                   Ще смерті стяг блідий не тріпотить!

                   І ти, Тібальте, в савані кривавім?

                   Що міг би я для тебе більш  зробити,

                   Ніж те, щоб ця ж таки рука, якою

                   Завчасно втято молодість твою,

                   Так само знищила й твого убивцю?

                   Прости мені, кузене! Ох, Джульєтто,

                   Чому і зараз ти така прекрасна?

                   Подумать можна, що безплотна смерть

                   У тебе закохалась, що якийсь

                   Кістяк огидний тут тебе замкнув,

                   У темнім склепі, для утіх любовних!

                   Боюсь за тебе й залишусь тому

                   З тобою тут. Ніколи я не вийду

                   З цього похмурого палацу ночі.

                   Тут, тут зостанусь я із робаками,

                   Служницями твоїми. О, тепер

                   Знайду я тут для себе вічний спокій

                   І скину гніт моїх зловісних зір

                   З замученої й  стомленої плоті!

                   Милуйтесь, очі,- це в останній раз!

                   Ви, руки, пригорніть її востаннє!

                   А ви, уста мої, дихання брамо,

                   Скріпіть навік священним поцілунком

                   Довічну спілку зі скупою смертю!

                   Сюди, мій поводатарю гіркий!

                   Лихий стерничий, одчайдуху лютий,

                   Розбий об скелі мій нещасний човен!

                   За тебе п'ю, моя любов!

(П'є)

                   О чесний Аптекарю!  Швидка  твоя отрута...

                   Отак я з поцілунком умираю!..

(Падає)

 

З другого боку кладовища входить  брат Лоренцо з ліхтарем, ломом і  заступом.

Брат  Лоренцо  Святий Франціску, поможи мені!

                   Вже стільки раз мої старечі ноги

                   Спіткнулись об могили цеї ночі...

                   Хто тут?

 

Балтазар (виходячи наперед) Це друг, який вас добре знає.

 

Брат  Лоренцо  Спаси вас боже! Друже мій, скажіть,

                   Що то за смолоскип, що марно світить

                   Для робаків та черепів безоких?

                   Здається, то у склепі Капулетті...

 

Балтазар        Так, отче пресвятий, і там також

                   Господар мій, ваш друг.

 

Брат  Лоренцо   Який?

 

Балтазар          Ромео.

 

Брат  Лоренцо   Він там давно?

 

Балтазар         Вже, мабуть, з півгодини.

 

Брат  Лоренцо   Ходім зі мною в склеп.

 

Балтазар        Не смію, отче.

                   Господар мій не знає, що я тут.

                   І він мені грозив страшною смертю,

                   Якщо за ним я стежити зостанусь.

 

Брат Лоренцо   То залишайсь. Я сам піду. Боюсь...

                   Боюся, щоб не трапилось нещастя.

 

Балтазар         Коли я тут під тисом спав, мені

                   Приснилось, що господар мій зітнувся

                   З якимсь синьйором і убив його.

 

Брат Лоренцо (підходить до склепу) Ромео! Боже мій! Чия це кров

                   Камінні  східці склепу багрянить?

                   Хто кинув закривавлені ці  шпаги

                   Тут, на порозі вічного спокою?..

(Входить до склепу)

                   Ромео! О, який блідий! Хто ще?..

                   Як? І Паріс?.. Увесь залитий кров'ю?..

                   Яка лиха година спричинилась

                   До цих фатальних і страшних подій?

                   Синьйора ворухнулись!

 

Джульєтта прокидається.

Джульєтта       О мій отче!

                   Пораднику! А де мій чоловік?

                   Я знаю добре, де я маю бути;

                   І ось я тут. А де ж Ромео мій?

Шум за сценою.

 

Брат Лоренцо   Я чую шум. Ходім з цього гнізда

                   Зарази, смерті  і тяжкого сну.

                   Наш замір вища  сила зруйнувала,

                   Не наша. Ми противитись не можем.

                   Ходім! Ходім! Джульєтто, поруч тебе

                   Лежить твій мертвий муж. Паріс також.

                   Тебе у монастир я прилаштую

                   Святих сестер.  Ходім, не зволікай.

                   Нічого не розпитуй. Близько варта.

                   Біжім хутчій. Джульєтто, люба сестро!

                   Шум наближається.

                   Загаємось - ускочимо в біду.

(Виходить)

 

Джульєтта       Іди, мій  отче, сам. Я не піду.

                   Що любий мій  в руці стискає? Склянку,

                   Спорожнену, я  бачу, до останку.

                   І смерть страшна отрута завдала...

                   Який скупий! Все випив!  Не лишив

                   І краплі благодатної для мене,

                   Що помогла б мені піти за ним!

                   Я цілуватиму твої вуста...

                   Ще, може, трішки є на них трутизни,-

                   В підкріпленні  цьому я смерть знайду...

(Цілує його)

                   Твої вуста  ще теплі!..

 

1-й страж (за сценою) Де це, хлопче? Веди нас!

 

Джульєтта        Хтось  іде!.. Мерщій! О щастя:

                   Тут рятівний кинджал!

(Вихоплює кинджал Ромео з піхов)

                   Ось твої піхви!

(Заколює себе)

                   Зостанься в них і дай мені умерти!..

(Падає на труп Ромео і вмирає)

 

Входить сторожа з Парісовим  пажем.

Паж              Це тут було, де смолоскип палає.

 

1-й страж        Кров на землі! Оглянуть кладовище!

                   Кого б ви не знайшли, хапайте всіх!

                   Кілька стражів виходять.

                   Страшна картина! Граф лежить убитий...

                   Джульєтта теж спливає кров'ю... Що?..

                   Вона ще тепла!.. Щойно лиш померла,

                   Хоча два дні, як в склепі  поховали!..

                   До герцога! Покличте Капулетті!

                   Збудіть Монтеккі! Обшукайте цвинтар!

                   Виходять ще кілька стражів.

                   Ми бачимо лише трагічне місце;

                   Трагедії ж кривавої причину

                   Без слідства нам ніяк не розгадати.

 

Повертаються кілька стражів з  Балтазаром.

2-й страж        Ось ми знайшли слугу Ромео, він

                   На кладовищі був.

 

1-й страж        Не відпускати,

                   Аж доки герцог не прибуде сам!

 

Повертаються  інші стражі  з  братом Лоренцо.

3-й страж        Ось тут чернець тремтить, зітхає й плаче;

                   У нього заступ відібрали  ми

                   І лом. А йшов він звідси, з кладовища.

 

1-й страж        Це підозріло... Не пускать ченця!

                   Входить князь з почтом.

 

Князь             Яке нещастя сталось тут зненацька,

                   Що нас так рано підняли з постелі?

 

Входять Капулетті,  синьйора Капулетті та інші.

Капулетті        Що скоїлось? Чого це тут кричать?

 

Синьйора Капулетті Народ по вулицях гука: «Ромео!»

                   А  хто - «Джульєтта!», хто - «Паріс!». Біжать

                   Всі з зойками до нашої гробниці.

 

Князь            Який тут жах так нам тривожить  слух?

 

1-й страж        Володарю,  ось граф  лежить убитий,

                   Ромео мертвий, поруч з ним Джульєтта.

                   Вона була вже мертва, а тепер

                   її убито знов. Вона ше тепла...

 

Князь            Шукайте скрізь негайно і дізнайтесь,

                   Хто б міг вчинити цей жахливий злочин!

 

1-й страж        Слуга Ромео тут, ось і чернець;

                   При них ми захопили і знаряддя,

                   Яким гробницю можна розламати.

 

Капулетті         О небо!. О дружино! Глянь сюди...

                   Таж наша доня вся спливає кров'ю!..

                   Він місцем помилився, цей кинджал!

                   Його оселя ось порожня висить

                   На поясі у мертвого Монтеккі,

                   А згубний ніж стирчить у грудях доньки!

 

Синьйора Капулетті О горе! Жах - мов похоронний дзвін,

                   Мене у домовину кличе він!

 

Входять Монтеккі та інші.

Князь            Підвівся нині рано ти, Монтеккі,

                   Щоб глянути, як рано ліг твій син!

 

Монтеккі         Володарю, моя дружина вмерла...

                   Не винесла вона розлуки з сином

                   І от в могилу від журби зійшла.

                   Яке ж іще чека на мене горе?

 

Князь            Глянь і побачиш сам!..

 

Монтеккі         О ти, нечемо! Ти забув пристойність:

                   Раніш від батька ліг у домовину!

 

Князь             Замкніть уста свої для скарг до часу,

                   Допоки ми подій не з'ясували,-

                   їх джерело, вершину і кінець.

                   Тоді вождем  я стану вашій тузі

                   І вам підпорою до смерті буду.

                   Тим часом підкоріть журбу терпінню:

                   Ведіть сюди осіб всіх підозрілих.

 

Брат Лоренцо   Хоч без  вини, а ніби головний

                   Я в цій кривавій справі винуватець.

                   Все свідчить  проти мене - місце й час.

                   І ось стою тепер я перед вами,

                   Щоб засудить  чи виправдать  себе,-

                   Обвинувач я  свій і оборонець.

 

Князь            Розповідай нам все,  що знаєш ти.

 

Брат Лоренцо   Я коротко, бо дихання моє

                   Коротше, аніж розповідь широка.

                   Ромео, що лежить тут мертвий, був

                   Небіжчиці Джульєтті чоловіком;

                   І вірною дружиною йому

                   Була Джульєтта, що  лежить тут мертва.

                   Я повінчав таємно їх. В той день

                   Убитий був Тібальт, і смерть його

                   Ромео засудила на вигнання.

                   То плакала за ним, не за Тібальтом,

                   Дружина молода, Джульєтта.  Ви ж,

                   Бажаючи розвіяти їй тугу,

                   Хотіли повінчати силоміць

                   З Парісом. І тоді прийшла вона

                   У розпачі і з  поглядом безумним

                   До мене та благати почала,

                   Щоб засіб я знайшов і допоміг

                   Від другого їй шлюбу врятуватись.

                   А ні - то в мене в келії уб'є

                   Сама себе. І я їй випить дав

                   Снодійний трунок. Він подіяв  так,

                   Як я того бажав: вона заснула,

                   А виглядала зовсім наче  мертва.

                   Тим часом я Ромео написав,

                   Щоб він  сюди прибув цієї ночі

                   Й звільнив її з дочасної могили

                   В ту мить, коли минути мав той сон.

                   Та посланця мого, ченця Джованні,

                   Затримав прикрий випадок  нежданий,

                   І вчора він вернув мені листа.

                   Тоді я сам сюди подавсь, до склепу,

                   Щоб вивести її, коли вона

                   Прокинеться  зі сну. Хотів я в  себе,

                   У келії своїй, їй дать притулок,

                   Аж доки зможу сповістить Ромео.

                   Проте, коли до неї я  зайшов

                   За декілька хвилин до того часу,

                   Як мала підвестися, то побачив,

                   Що тут дочасно разом полягли

                   Паріс достойний і Ромео вірний.

                   Вона прокинулась. Її благав я

                   Піти зі мною і скоритись небу;

                   Але нараз почувся гам зокола,

                   І я був змушений покинуть склеп.

                   Вона ж упала в розпач і не хтіла

                   Зі мною йти. І, як гадаю я,

                   Умить сама зняла на себе руки.

                   Це все, що знаю я. А щодо шлюбу -

                   То мамка теж про нього добре знає.

                   Якщо хоч трохи винен я в нещасті,

                   То заберіть моє старе життя

                   За декілька годин раніш до строку

                   І правосуддю в жертву принесіть.

 

Князь            Твоє ми здавна знаєм благочестя.

                   А де слуга Ромео? Що він скаже?

 

Балтазар         Я сповістив господаря свого

                   Про смерть Джульєтти. З Мантуї умить

                   Він верхи  прискакав на кладовище

                   І кинувся сюди, до цього склепу.

                   Листа ж звелів віддати вранці батьку

                   І наказав мені, під страхом смерті,

                   Щоб я  його самого тут лишив.

 

Князь             Подай листа. Я гляну, що він пише.

                   Де графів паж, що викликав сторожу?

                   Скажи,  що тут господар твій робив?

 

Паж              Прийшов сюди він, щоб покласти квіти

                   На свіжу домовину нареченій;

                   Мені ж  звелів він далі відійти.

                   Я виконав наказ. Коли це раптом

                   Ступив до склепу хтось із смолоскипом

                   І двері став ламати. Мій синьйор

                   Враз шпагу вихопив і вмить - на нього,

                   А я побіг, щоб викликать сторожу.

 

Князь            Цей лист підтверджує слова ченця,

                   Шляхи кохання й новину про смерть.

                   Ромео додає, що він купив

                   В убогого аптекаря отруту

                   І прийшов сюди, щоб отруїтись тут

                   І поруч  із Джульєттою лежати.

                   О, де ж вони, ці вороги запеклі?

                   Монтеккі! Капулетті! Подивіться,

                   Який вас бич карає за ненависть:

                   Ваш цвіт любов'ю вбили небеса!

                   А я за те, що зносив ваші чвари,

                   Двох кревних нагло втратив. Кара всім!

 

Капулетті        О брате мій, Монтеккі, дай же руку!

                   Вдовиний спадок це дочки моєї,

                   А більшого не можу я просити.

 

Монтеккі         Але я можу дати більше. 

                   Я їй статую із золота поставлю.

                   Покіль Вероною звемо Верону,

                   Любішого не буде силуета,

                   Аніж в коханні вірної Джульєтти.

 

Капулетті        Ромео статуя не менш багата

                   Із нею поруч буде тут стояти

                   О, бідні юні жертви наших чвар!..

 

Князь            Не визирає сонце з-поза хмар...

                   Похмурий мир приніс світанок вам.

                   Ходім звідсіль. Все треба з'ясувати.

                   Ще доведеться вирішити нам,

                   Кого помилувать, кого скарати...

                   Сумніших оповідей не знайдете,

                   Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

Усі виходять.

 




Переглядів: 2094
5.06.2016 -

Категорія: Підручники » Підручники 8 клас

Коментарії до Вільям Шекспір Ромео і Джульєтта Дія 4-5 Переклад Ірини Стешенко:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера