Вільям Шекспір Ромео і Джульєтта Дія 1-3 Переклад Ірини Стешенко

Зміст

Дійові особи

Пролог

Дія перша

Дія друга

Дія третя

Дія четверта

Дія п'ята

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

Ескал,   князь Веронський.

Паріс,   молодий дворянин, родич князя.

Монтеккі і Капулетті, глави двох ворогуючих родин.

Старий,   дядько Капулетті.

Ромео,   син Монтеккі.

Меркуціо,   родич князя і друг Ромео.

Бенволіо,   небіж Монтеккі і друг Ромео

Тібальт,   небіж синьори Капулетті.

Брат Лоренцо,   чернець-францисканець.

Брат Джованні,   чернець того ж ордену.

Балтазар,   слуга Ромео.

Самсон, Грегорі, слуги Капулетті.

П'єтро,   слуга Джульєттиної мамки.

Абрам,   слуга Монтеккі.

Аптекар.

Троє музикантів.

Паж Паріса.

Паж Меркуціо.

Стражник.

Синьйора Монтеккі,   дружина Монтеккі.

Синьйора Капулетті,   дружина Капулетті.

Джульєтта,   дочка Капулетті.

Мамка Джульєтти.

Веронські городяни, родичі обох родин, маски, носії смолоскипів, пажі, сторожа, вартові та слуги.

Хор.

 

ПРОЛОГ

Верона. Входить Хор.

Хор               Однаково шляхетні дві сім'ї

                   В Вероні пишній, де проходить дія,

                   Збували в ворожнечі дні свої.

                   Аж враз кривава скоїлась подія.

                   Коханців двоє щирих,запальних

                   Ворожі ті утроби породили;

                   Нещастя сталося у сім'ях тих,-

                   Вони одвічні звади припинили.

                   Життя коротке і сумну любов,

                   Трагічну смерть, що потрясла родини,

                   Як змила ту ненависть чиста кров,

                   Ми вам покажемо  за дві години.

                   Даруйте нам недоліки пера,

                   Всі хиби виправить старанна гра.

(Виходить)

 

ДІЯ ПЕРША

СЦЕНА  1

Верона. Міський майдан. Входять С а м с о н     та    Г р е г о р і, слуги      Капулетті, з мечами і щитами.

Самсон          Грегорі, даю слово, ми не допустимо,  щоб нас

                  паскудили та бруднили.

 

Грегорі          Авжеж, бо ми ж таки не вуглярі.

 

Самсон          Я хочу сказати: як розлютуєшся, то й хапайся 

                  відразу за меч.

 

Грегорі          Поки там  що, гляди, щоб не злетіла, бува, голова з плеч.

 

Самсон         Я рубону швидко, як хто мене зачепить.

 

Грегорі         Та тільки  ж не  швидко тебе це розпече.

 

Самсон         Кожен пес із дому Монтеккі мене дратує.

 

Грегорі         Роздратуватися означає пуститися в рух, а бути

                 хоробрим - означає стояти  твердо на місці; отже, коли тебе роз-

                 дратують, ти рушиш з місця й  накиваєш п'ятами.

 

Самсон        Ого! Як тільки  зачепить мене якийсь пес із того

                 дому, я стоятиму твердо. Я зіпруся  на мур  і захищатимусь  від

                 кожного чоловіка чи дівки з дому Монтеккі.

 

Грегорі        По цьому ж  то й знати,  що ти легкодухий раб:

                легкодухі боягузи туляться до муру.

 

Самсон        То  правда!  Жінки - посудини  слабкі,  через  те

                 їх і припирають до муру. Отож і  я всіх  чоловіків з дому Монтеккі

                 відпихатиму від муру, а всіх дівчат припиратиму до муру.

 

Грегорі         Адже ж сваряться наші господарі, а ми - тільки їхні слуги.

 

Самсон        Дарма.  Я  буду справжній  тиран!  Упоравшися

                з чоловіками, я й до дівчат буду лютий;  я  їм  голови  постинаю.

 

Грегорі       Голови дівчатам?

 

Самсон       Авжеж, голови або щось  інше, розумій як хочеш.

 

Грегорі        Зрозуміє це той, кому дошкулить.

 

Самсон       Я  їм  дошкулятиму  доти, доки мені сили стане

               стояти. Адже ж усім добре відомо, що  я, нівроку, добрий шмат м'яса.

 

Грегорі       Гаразд, що не риби.  Був  би ти рибою, то була б

               з тебе в'ялена  тріска.  Ну, витягай мерщій  свій струмент:  сюди

               йдуть двоє з дому Монтеккі.

 

Входять Абрам та Балтазар, двоє слуг Монтеккі.

Самсон  Зброя моя наголо. Починай сварку, а я підтримаю тебе ззаду.

 

Грегорі  Як?  Повернешся до  мене задом та  й накиваєш п'ятами?

 

Самсон  Не бійся мене.

 

Грегорі  Ще чого! Мені тебе боятись!  Я боюся  за тебе.

 

Самсон  Треба, щоб закон був на  нашому  боці: нехай вони  почнуть.

 

Грегорі  Я  гляну люто, йдучи повз них; нехай приймають

                 це, як собі хочуть.

Самсон  Ні, як посміють! Я  наставлю їм дулю. Ганьба

                їм буде, як таке стерплять.

 

Абрам  Це ви нам наставили дулю,  синьйоре?

 

Самсон  Я просто наставив дулю,  синьйоре.

 

Абрам  Це ви нам наставили дулю, синьйоре?

 

Самсон (до Грегорі) Чи буде закон на нашому боці, якщо я відпо-

                                     вім йому «так»?

 

Грегорі (до Самсона) Ні.

 

Самсон   Ні, синьйоре. Я не вам наставив дулю, синьйоре;

                 я просто наставив дулю, синьйоре.

 

Грегорі   Ви напрошуєтесь на сварку, синьйоре?

 

Абрам   На сварку, синьйоре? Ні, синьйоре.

 

Самсон   Якщо ви бажаєте, синьйоре, я  до ваших послуг.

                 Я служу хазяїнові не гіршому, ніж ваш.

 

Абрам   Та вже ж не кращому.

 

Самсон   Гаразд,синьйоре.

 

Грегорі (до Самсона) Скажи - кращому: сюди  йде небіж мого господаря.

 

Самсон   Авжеж кращому, синьйоре.

 

Абрам   Ви брешете.

Самсон   Виймайте  мечі, якщо  ви мужчини.  Грегорі,  а

                покажи-но їм твій знаменитий удар.

Б'ються. Входить Б е н в о л і о.

Бенволіо   Схаменіться,  дурні! Мечі  сховайте в піхви. Ви

                   самі не тямите, що робите.

(Вибиває мечі в них із рук)

Входить  Т і б а л ь т.

Тібальт   Що! Б'єшся ти серед негідних слуг?

                  Бенволіо, поглянь. Ось смерть твоя.

Бенволіо   Я їх мирив. Сховай меча у піхви

                   Або рубай, щоб їх розборонити.

Тібальт   Меч у руках, а мир на язиці?!

                  Ненавиджу це слово я, мов пекло,

                  Як всіх Монтеккі, як тебе самого.

                  Обороняйся ж, боягузе!

Б'ються. Входять декілька прибічників обох родин і втручаються в сутичку; згодом вбігають кілька городян із киями.

1-й городянин   Гей, алебард, київ! Мерщій! Лупцюй їх!

 

Городяни   Смерть Капулетті! Бий їх! Смерть Монтеккі!

 

Входить Капулетті в халаті, за ним синьйора Капулетті.

Капулетті   Що тут за гамір? Де мій довгий меч?

 

Синьйора  Капулетті   Ні, костур, костур! Нащо вам той меч?

 

Капулетті   Меча, кажу! Іде старий Монтеккі,

                      Мені на глум махає він мечем.

 

Входять Монтеккі й синьйора Монтеккі.

Монтеккі   Ти, підлий Капулетті!

 

Монтеккі (до дружини) Не тримай.

 

Синьйора Мон.   До ворога не підпущу й на крок.

 

Входить князь з почтом.

Князь   Бунтівники ви! Вороги спокою!

             Мечі плямуєте ви кров'ю ближніх.

             Ви чуєте? Спиніться, люди! Звірі!

             Ви згубний пломінь люті й ворожнечі

             Потоком пурпуровим з власних жил

             Гасити ладні раз у раз. Із рук

             Додолу кидайте криваву зброю

             І слухайте, що  скаже  в гніві  князь ваш,-

             Інакше ждуть на вас страшні тортури.

             Утретє вже за слово легковажне

             Ти, Капулетті, й запальний Монтеккі,

             Тривожите ви чварами все місто!

             Утретє сиві жителі Верони,

             Свої пристойні вбрання  поскидавши,

             До рук старих стару хапають зброю,

             Ущент поточену іржею миру,

             Щоб вашу лють іржаву  гамувати.

             Коли ще раз стривожите Верону,

             За спокій ви заплатите життям.

             На цей раз - хай розійдеться весь натовп -

             Ви, Капулетті, йдіть слідом за мною...

             А вас,  Монтеккі, жду я по обіді

             В тім замку, де ми чиним здавна суд,

             Щоб нашу волю вислухать надалі.

             Під страхом  смерті всім велю - розходьтесь.

 

Виходять усі,  крім Монтеккі, синьйори Монтеккі  та Бенволіо.

Монтеккі  Хто знов підняв цю стародавню чвару?

                 Скажіть, небоже, ви були при цьому?

 

Бенволіо   Тут слуги ваші й ваших ворогів

                  Зчепилися, коли я підійшов.

                  Я вихопив меча - рознять хотів їх.

                  Враз налетів на нас Тібальт завзятий

                  З оголеним мечем в руці й почав

                  Зухвало ним  махать над головою,

                  Повітря розтинаючи, а вітер

                  Свистів лише у відповідь йому.

                  Немов глузуючи. Я став до бою.

                  Зібравсь народ. Зчинився бій, та князь

                  З'явився тут  і сварку припинив.

 

Синьйора Мон. Хто бачив сина? Де ж Ромео мій?

                  Як рада я, що він не встряв у бій.

 

Бенволіо   Ще до пори,  коли ранкове сонце

                  У сходу золоте вікно зорить,

                  Пройтись я вийшов, щоб розвіять тугу.

                  І раптом бачу в гаї сикоморів,

                  Що розрослись за мурами на захід,

                  Ваш син гуляє у годину ранню.

                  його догнать хотів я. Він помітив

                  Мене і зник в гущавині лісній.

                  Я по собі це  почуття вже знаю,

                  Коли буваєш зайвим сам собі.

                  І прагнеш від усіх десь заховатись...

                 Тож через те за ним я й не пішов,

                 А обминути вирішив того,

                 Хто сам людей минає в самотині.

 

Монтеккі  Не раз його  там бачать рано-вранці.

                 Росу блискучу множить він сльозами,

                 До хмар небесних  хмари додає

                 Зітхань глибоких. А коли на сході

                  Встає над обрієм веселе сонце

                  І починає піднімать заслону

                  Аврориного ложа,  раз у раз

                  Мій син сумний тікає від проміння

                  І замикається в своїх покоях;

                 Фіранками вигонить денне світло

                 І штучно створює цим темну ніч.

                 Похмурий, чорний сум біду віщує,

                 Як щось його завчасно не врятує.

 

Бенволіо   Скажіть, в чім річ, мій благородний дядьку?

 

Монтеккі   Не знаю: я цього не чув від нього.

 

Бенволіо   Чи ви хоч намагались розпитати?

 

Монтеккі   Не тільки я, але й найкращі друзі.

                  Та в почуттях він сам собі порадник,

                  А чи хороший, не скажу цього.

                  Він мовчазний і потайний безмірно,

                  Так неохоче розкриває серце,

                  Як брунька, що робак її гризе,

                  Коли вона іще не розгорнула

                  В повітрі ніжних пелюстків своїх,

                  Не віддала краси своєї сонцю.

                  Якби знайти причину тій печалі,

                  То швидко ми б і ліки підшукали.

 

Входить  Ромео.

Бенволіо   Ось він іде. Прошу вас, відійдіть.

                  Я розпитаю, все з'ясую вмить.

Монтеккі   Так, розпитай! Ти  зробиш добре діло...

                  Ходім, синьйоро. Ти ж розпитуй сміло.

Монтеккі й синьйора Монтеккі виходять.

 

Бенволіо   Що ж, доброго вам ранку!

 

Ромео        Рано ще?

 

Бенволіо   На вежі вибило всього лиш дев'ять.

 

Ромео       Як довго тягнуться години смутку!

                  Чи то не батько мій пішов звідсіль?

 

Бенволіо   Так, він. Але скажи мені, що саме

                   Розтягує години для Ромео?

 

Ромео   Те, що спроможне вкоротити їх.

 

Бенволіо   Кохання?

 

Ромео        Ні. його відсутність.

 

Бенволіо   Що? Невже любов?

 

Ромео        Любов. Лиш безнадійна.

 

Бенволіо   На жаль, кохання чарівне на вигляд,

                  Насправді ж - деспотичне і жорстоке.

 

Ромео        На жаль, сліпе кохання манівцями

                  Веде примхливо і керує нами.

                  Де ми обідаємо?.. Що тут сталось?..

                  Хоча не говори: я чув усе.

                  Страшна ненависть, та любов  страшніша.

                  З ненависті любов. О гнів кохання!

                  З нічого - все: і розквіт, і буяння.

                 О легкості тягар. Сенс пустоти.

                 Безформний хаос пречудових форм.

                 Свинцевий пух і  полум'я холодне,

                 Цілюща слабість і блискучий дим...

                 Безсонний сон, єство, що не існує.

                 Не маю радості, а все ж люблю я...

                 Ти  не смієшся?

 

Бенволіо  Ні, я швидше плачу.

 

Ромео  Чого, сердечний друже?

 

Бенволіо  А того, 

                 Що серце друга сум опанував.

 

Ромео       Сумні всі ті, хто так, як я, кохав.

                 Мене гнітить моя тяжка печаль,

                 Твоя ж - удвоє збільшує мій  жаль.

                 Ти  співчуття до мене виявляєш,

                 І, мов ножем, мені ти серце краєш.

                 Любов - це дим, що в'ється від  зітхання;

                 В очах коханців - це вогонь бажання.

                 Коли ж закохані в тривозі, в горі -

                 Сльозами можуть затопити  й море.

                 Безумство мудре - ось що є любов.

                 Воно отруює й зціляє кров.

                 Прощай, кузене!

(Йде)

Бенволіо  Стій! І я з тобою.

                 Не розлучайсь так холодно зі  мною.

 

Ромео       Я загубив себе... Мене немає...

                 Це не Ромео, ні, він десь блукає...

 

Бенволіо  Отож скажи мені, кого ти любиш?

 

Ромео       Сказать тобі зітханням?

 

Бенволіо  Не зітханням,

                 Скажи серйозно, хто вона?

 

Ромео       Це означає - хворого питати

                 Про заповіт, що може оживляти

                 Вмирущого...  Кохаю жінку я.

 

Бенволіо  Так я й гадав і влучив просто в око.

 

Ромео       Стрілець меткий! Кохаю я красуню.

 

Бенволіо   Як гарна ціль, то легше в неї  й цілить.

 

Ромео       Ти схибив і на цей раз не поцілив.

                 Бо не страшні їй Купідона стріли.

                 Та дівчина Діаниних звичаїв -

                 За щит собі вона цнотливість має,

                 І не вразить її той лук любовний,

                 Байдужа їй облога красномовна.

                 її не взяти штурмом почуттів,

                 Ні поглядом закоханим без слів,

                 Ні золотом, що спокуша й святих.

                 Вона багата пишною красою...

                 Та бідна тим, що все, коли помре,

                 Незаймане в могилу забере.

 

Бенволіо  Як? Поклялася дівувать довіку?

 

Ромео       На жаль! А втрати через те  великі:

                 її краса від скупості злиняє,-

                 В потомстві ця краса не забуяє.

                 Аж надто мудра, надто чарівна,

                 Всіх райських благ доступиться вона.

                 Клялась вона нікого не кохати,

                 Я ж - мертвий,  хоч живу,  щоб це казати...

 

Бенволіо  Послухай-но, не думай більш про неї.

 

Ромео        Навчи мене, як розучитись думать.

 

Бенволіо   Очам своїм дай волю: помилуйся

                  На інших ти красунь.

 

Ромео        Найкращий засіб

                  Ще раз підкреслити її принади.

                  Та маска, що чоло цілує дамам,

                  Хоч і сама вся чорна, а проте,

                  Здається нам, приховує красу.

                  Той, хто осліп, довіку пам'ятає

                  Коштовний скарб утраченого зору.

                  О, покажи красуню щонайкращу,-

                  Дивившись на красу її, збагну:

                  Звабливість милої найвища в світі.

                  Хоч як навчай, цього я не забуду.

Бенволіо   Стривай. Науку спробую купити.

                  Я все зроблю, аби свій борг сплатити.

Виходять.

 

СЦЕНА 2.

Вулиця. Входять  Капулетті, Паріс і слуга.

Капулетті  Так, нас обох - Монтеккі і мене -

                  Покарано, щоб в злагоді жили.

                  Старим, як ми, здається, це й не важко.

 

Паріс  Обидва ви однаково достойні;

           І дуже жаль, що ваша ворожнеча

           Триває  довго так. Синьйоре мій,

           Яку ж мені ви відповідь дасте?

 

Капулетті  Я повторю вам те, що ви вже чули:

                  Не знає світу донечка моя -

                  Ще й чотирнадцяти нема їй літ.

                  Нехай в красі ще двоє літ зів'яне,

                  І стане  на порі дитя кохане.

 

Паріс  Я матерів щасливих знав молодших...

 

Капулетті  Тому вони і в'януть надто рано!

                  Дітей моїх поглинула могила,

                  її одну  лиш небо зберегло.

                  Ви серце дівчини скоріть, Парісе,

                  Це все, що треба нам,  щоб ми зійшлися.

                  Чого вона собі, я їй бажаю

                  І радо вас обох благословляю.

                 Сьогодні свято у моєму домі;

                 Зберуться рідні, друзі і знайомі,

                 Всі ті, кого люблю я і шаную.

                 Бажаним гостем бути вас прошу я.

                 В цю ніч засвітять зорі нам земні

                 Ясніш за ті, що сяють в вишині.

                 Як втішно юнаку, що сад цвістиме,

                 Що квітень хиряву прогонить зиму,

                 Відчуєте і ви всю втіху свята,

                 І вас почнуть красуні обступати.

                 Дивіться, слухайте, спостерігайте,

                 Найкращій з них свої чуття віддайте.

                 Дочка моя теж буде поміж тими,

                 її краса - ніяка перед ними.

                 Ходім зі мною! Ти ж біжи, шукай,

                 По всій Вероні всіх оповіщай,

                 Хто в списку є.

(Дає слузі папір)

                 Ти мусиш їх прохати

                 До нас на свято нині завітати.

 

Капулетті й Паріс виходять.

Слуга  Всіх оповіщай, хто в списку є! 

            А  хто його знає, що це за список? 

            Що, коли тут написано, щоб швець дбав про свій аршин, 

            а кравець - про свою колодку, 

            а рибалка - про свій пензель, 

            а  маляр - про свій  невід.  

            Всіх  оповіщай,  хто  в  списку є!

            Я повинен знайти всіх  тих, що їх  імена тут записані! 

            А  як мені второпати, які саме імена  тут записані? 

            Я  ніяк не доберу, що тут написав той,  хто  тут писав! 

            Треба знайти  десь  учену людину.

            А, оце до речі!

 

Входять  Бенволіо й Ромео.

Бенволіо  При сонці мерхне сяйво зір поволі;

                 В малій халепі горе - перший лік;

                 В великому не чуть малого болю;

                 Крутіж у голові - верти у другий бік;

                 Якщо ваш зір зустрів нову заразу,

                 Стара хвороба пропаде одразу.

 

Ромео       Для цього теж корисний подорожник...

 

Бенволіо  Для чого?

 

Ромео       Для поламаних кісток.

                 Зламав ти, бідолашний, ногу...

 

Бенволіо  Що? Чи ти не збожеволів, мій Ромео?

 

Ромео       Ні, я не збожеволів, а проте

                 Я зв'язаний міцніш, ніж божевільний...

                 В тюрмі я темній гину, пропадаю

                 Від голоду,- я змучений до краю,

                 Побитий і... Добридень, мій молодче!

 

Слуга   Добридень вам! Ви вмієте читати?

 

Ромео   О так, в моїй біді мою судьбу...

 

Слуга   Цього ви, мабуть, і без  книжок навчились; 

             Але будьте такі ласкаві, скажіть мені, чи вмієте

              ви прочитати те, що тут бачите?

 

Ромео   Так,  якщо знаю літери і мову.

 

Слуга   Ви чесно відповідаєте. Зоставайтесь веселі!

 

Ромео   Стривай же, хлопче, я читати вмію!

(Читає)

              «Синьйор Мартіно та його  дружина  й дочки; 

               граф Ансельмо та його прекрасні сестри; 

               синьйора вдова  Вітрувіо; 

               синьйор Плаченціо та його любі небоги; 

               Меркуціо та його  брат Валентин; 

               мій дядько  Капулетті,  його  дружина  й дочки; 

               моя  чарівна  небога  Розаліна;  Лівія;  

               синьйор Валенціо та його кузен Тібальт; Лючіо

               та весела Гелена». 

               Блискуче товариство!

(Повертає список)

               Куди ж їх запрошують?

Слуга   Нагору.

 

Ромео   Куди?

 

Слуга   На вечерю до нашої господи.

 

Ромео   Чиєї господи?

 

Слуга   Мого господаря.

 

Ромео   Про це спитать я мав тебе раніше.

 

Слуга   Тепер я вам скажу про це й без запитання:  

             Мій господар - знатний  і  багатий синьйор  Капулетті, 

             і якщо  ви не з дому Монтеккі, 

             то ласкаво просимо завітати до нас  на келих вина. 

             Зоставайтеся здорові!

(Виходить)

Бенволіо   На святі цім родиннім в Капулетті

                  Й  твоя кохана Розаліна буде

                  Між чарівних красунь. Ходімо й ми.

                  Побачиш сам; хай око безстороннє

                  Зрівня її з красунями Верони,

                  І лебідь твій обернеться в ворону.

 

Ромео   Якщо блюзнірством погрішу таким,

              Вогнем хай сльози очі випікають.

              Смерть на вогні хай кара  буде їм

              За те, що стали враз єретиками!

              Покіль існує світ, як не крути,

              Під сонцем кращої не вгледиш ти!

 

Бенволіо   Бо з нею поруч-інша не стояла,

                  В  твоїх очах вона сама сіяла.

                  Отож ці кришталеві терези

                  Хай зважать чари іншої краси,

                  Тоді приваби знайдеш дуже мало

                  В перлині, що твій погляд чарувала.

 

Ромео        Ходім, та не на інших задивлятись,-

                  Коханою я буду милуватись!

Виходять.

 

СЦЕНА З.

Кімната в домі Капулетті. Входять синьйора Капулетті й мамка.

Синьйора Капулетті   Поклич  до мене доню. Де вона?

 

Мамка      Моєю цнотою в дванадцять років

                 Клянусь, що я вже кликала її.

                 Ягняточко моє! Моя пташинко!

                 Куди поділася вона? Джульєтто!

 

Входить Джульєтта.

Джульєтга   Що сталось? Хто це кличе?

 

Мамка          Ваша мати.

 

Джульєтта   Я тут. Чого бажаєте, синьйоро?

 

Синьйора Капулетті Та річ у тому... Няню, вийди звідси,

                          Поговорить нам треба сам на сам:

                          Проте стривай!.. Вернися, няню... Так,

                          Згадала я, що слід тобі зостатись

                          Послухати розмову нашу. Адже

                         Ти знаєш змалку нашу любу доню.

 

Мамка   Злічу я  вік її  аж до години.

 

Синьйора Капулетті   Це  ж їй, здається, повних чотирнадцять.

 

Мамка  Я чотирнадцять дам зубів своїх,-

             Дарма,  що маю їх лише чотири,-

             Що їй іще не  повних чотирнадцять.

             До  свята жнив ще скільки залишилось?

 

Синьйора Капулетті   Ще тижнів зо два, може, трохи більше.

 

Мамка   Чи  два, чи й більше - тільки знаю я,

              Що буде чотирнадцять їй на Петра.

              Вона й Сусанна - царство їй  небесне -

              Однолітки. Сусанну бог прибрав:

              До мене надто доброю була.

              Тож я й кажу, що саме в ніч під Петра

              Джульєтті виповниться чотирнадцять.

              Так, далебі! Я добре пам'ятаю:

              Від землетрусу збігло одинадцять,

              В той день я відлучила від грудей

              її, маленьку. Зроду не забуду

              Я дня того - ні дня того, ні року.

              Я полином собі соски натерла

              І сиджу на сонці під голубником.

              Ви в Мантуї тоді були з синьйором.

              Так, так! Я пам'ятаю все докладно!

              Тож я й кажу, як наше немовля

              Гіркий полин з сосків покуштувало

             й відчуло гіркоту,- дитя дурненьке -

             Розсердилось, манюнє, й - геть сосок.

             Аж  враз - торох! Згойднувся голубник.

             Я кинулась тікати.

             Ось саме одинадцять років тому.

             Вона тоді вже зводилась на ніжки.

             Ба, ні!  Ось хрест святий! Вже тупцювала

             І бігала, маленька, перевальцем,

             За день до того ґулю ще набила.

             Муж - упокоїть  хай господь його! -

             Веселий був небіжчик, взяв дитину:

             «Ай-ай! Ти,- каже,- впала на обличчя?

             Порозумнієш - падатимеш навзнак.

             Так? Правда ж, крихітко?» А  це дурнятко -

             Мадонною клянусь! - відразу стихло.

             Утерло слізоньки та й каже: «Так...»

             Ото сміха! Я жарту не забуду,

             Хоч би мені ще жити сотню літ.

             «Так?  Правда ж, крихітко?» - спитався він.

             Воно ж, дурнятко, стихло й каже; «Так...»

 

Синьйора Капулетті   Та годі вже, прошу тебе, замовкни.

 

Мамка    Даруйте, пані... Сміх мене бере,

               Коли згадаю раптом, як дитина

               Утерла слізоньки та й каже: «Так...»

               Аж зирк - а в неї ґуля на чолі

               Не менша, ніж те півняче яєчко.

               Забилась так і плакала так гірко.

               «Ай! - каже  муж.- Ти  впала на обличчя?

               Як виростеш - на спинку будеш падать.

               Так? Правда ж, крихітко?» їй-богу. Враз

               Вона сказала тихо:  «Так»,- і змовкла...

 

Джульєтта   Замовкни й ти, прошу тебе я, няню.

 

Мамка   Ну, добре вже, мовчу, господь з тобою.

              Миліших я не няньчила дітей.

              Якщо діждуся ще твого весілля,

              То вже нічого більше й не бажаю.

 

Синьйора Капулетті   Весілля, так. Поговорить про це

                           Хотіла я. Скажи мені, Джульетто,

                           Чи маєш ти бажання стать до шлюбу?

 

Джульєтта   Про честь таку я ще й не мрію, мамо.

 

Мамка   Про честь! Якби тебе не годувала,

              Сказала б: розум з молоком всмоктала.

 

Синьйора Капулетті То час уже подумати про шлюб.

                          У нас в Вероні є шляхетні дами,

                          Молодші ще за тебе, а вже мами.

                          Та я й сама давно в  твої літа

                           Була вже матір'ю. Отож, коротше,

                           Паріс шляхетний сватає тебе.

 

Мамка    Ох, панночко! Який  то молодик!

               Такого в цілім світі не знайти...

               Ну  й кавалер! Як лялька з воску  лита.

 

Синьйора Капулетті   Найкраща квітка в квітниках Верони.

 

Мамка   Так, квітка й справді. Квітка прехороша.

 

Синьйора Капулетті Що скажеш ти? Чи він тобі до серця?

                         На  святі нині буде він у нас.

                         Читай в лиці Паріса, як у книзі,

                         Принади, писані пером краси;

                         Всі риси ти уважно роздивись -

                         В них ум і чарівна краса злились;

                         Що невиразне в книзі тій спіткаєш,

                         Те в погляді ясному  прочитаєш.

                          Кохання книга гарна і яскрава,

                          Бракує їй тепер лише оправи.

                          Як  рибі справжня глибина, так само

                          Прихованій красі потрібна рама.

                          В очах людей сіяє книги слава,

                          Що золоті слова в ній і  оправа.

                          Розділиш все, що є в його судьбі,

                          Не  зменшишся від цього, далебі.

 

Мамка      Не зменшиться, а зробиться велика:

                 Повнішає жона від чоловіка.

 

Синьйора Капулетті  Як дивишся ти на його любов?

 

Джульєтта  Я  подивлюсь, чи погляд гріє кров...

                    Дивитися дозволю я очам

                    Лиш доти, доки бажано це вам.

Входить слуга.

Слуга  Синьйоро, гості прибули, вечеря на столі; на вас чекають, синьйорину шукають,  мамку в буфетній проклинають, і все шкереберть іде. Я мушу бігти туди прислуговувати. Благаю вас, будьте ласкаві, з'явіться  негайно.

 

Синьйора Капулетті  Уже йдемо! Джульєтто, граф чекає.

 

Мамка  Ходім! Там серце графове тріпоче.

              По любих днях стрічай солодкі ночі.

Виходять.

 

СЦЕНА  4

Вулиця. Входять  Ромео, Меркуціо, Бенволіо,  з  п'ятьма  чи  шістьма

іншими масками, слуги зі смолоскипами.

Ромео  Чи скажеш для пояснення промову,

             Чи, може, так,  без виправдання ввійдем?

 

Бенволіо  Ні, пишномовність нині вже не в моді.

                 Обійдемося ми й без Купідона

                 З повязкою на лобі та  з чудним

                 Геть поцяткованим  татарським луком,

                 Що, мов опудало, лякає дам.

                 Не треба і пролога  нам при вході,

                 Який проказують лиш під суфлера.

                 Нехай  нас міряють  вони, як хочуть,

                 Ми ж зміряєм підлогу  їхню в танці

                Та й підемо.

 

Ромео      Не можу я скакати.

                Дай смолоскип! Якщо в душі моїй

                Печаль і морок, я нестиму світло.

 

Меркуціо   Ні, любий мій, ти мусиш танцювати.

 

Ромео   О ні! Даруй!.. Ви в бальних черевиках

              І на легкій підошві; а у мене

             Нудьга лежить на серці  й, мов свинець.

             Додолу гне: я рухатись не можу.

 

Меркуціо   Ти ж закохавсь!.. Позич у Купідона

                   Легенькі крила і ширяй на них!

 

Ромео   Мене поранив тяжко він стрілою,-

             Не злину я на крилах тих легких.

             Я зв'язаний, і пут не розірвати.

             Я падаю під тягарем любові.

 

Меркуціо Упавши з тягарем - любов придушиш;

                Ти для істоти ніжної важкий.

 

Ромео  Для ніжної?  Любов жорстока й люта!

            Вона брутальна й коле, як терник!

 

Меркуціо Якщо до тебе так любов жорстока,

                Жорстокий будь і ти до неї сам.

                Коли її, якщо вона колюча,

                Додолу гни, й здолаєш ти любов.

                А дайте-но футляр лице прикрити.

(Одягає маску)

                На маску - маску! Байдуже мені,

                Що здамся я потворним і бридким!

                Хай машкара за мене червоніє.

 

Бенволіо Постукаймо, зайдімо і  відразу

                Роботу дати  мусимо ногам.

 

Ромео   Дай смолоскипа! Жартуни веселі

              Хай топчуть каблуками очерет.

             Я ж пригадаю приказку дідівську;

             Внесу вам світло і дивитись буду.

             Чудова гра, а я уже пропав...

 

Меркуціо Пропала миша!.. Годі,  не сумуй!

                Як ти не маєш сил, ми допоможем,

                Ми витягнем тебе з того багна,

                Ах, вибач, я хотів сказать - з  любові,

                Що в неї аж по вуха ти загруз.

                Ходім! Удень безглуздо палим світло.

 

Ромео  О  ні!

 

Меркуціо Кажу, ми свій вогонь марнуєм:

                Адже ж удень  ми ламп не потребуєм!

                Більш розуму в тверезих цих словах,

                Ніж у п'ятьох всіх наших головах.

 

Ромео   На маскарад ми маємо піти,

             Розумно це?

 

Меркуціо Не сумнівайся ти!

 

Ромео       Я бачив сон.

 

Меркуціо Бува, й мені щось сниться.

 

Ромео        Що саме?

 

Меркуціо Те, що брешуть всі сновидці!

 

Ромео        У наших снах більш правди,  ніж в словах...

 

Меркуціо   Була з тобою королева Меб!

                  То повитуха фей, така маленька,-

                  Не більша, ніж агатовий камінчик

                  У олдермена в персні. Цугом їздить

                  Вона на найдрібніших порошинках

                  В нас по носах, як міцно ми спимо.

                  В її візку з крил коника дашок;

                  В колесах - шпиці із павучих лапок;

                  З тоненьких павутинок - посторонки,

                  А хомути - із місячного сяйва;

                  Маленький батіжечок - з волосинки,

                  А пужално - із кістки цвіркуна;

                  За кучера  - малюсінький комарик

                  В каптані сірому, багато менший,

                  Ніж черв'ячок отой, що часом лазить

                  У дівчини  лінивої по пальцях.

                  її візок - лісний горіх порожній,

                  Що виточив його старенький шашель

                  Чи вивірка - вони  для фей віддавна

                  Майструють колісниці. Пишно так

                  Щоночі лине Меб в своїм візочку:

                  Перетинає мозок у  коханців,

                  І сняться їм лише любовні втіхи;

                  Проскаче в царедворців по колінах,

                  І сняться кожному  із них поклони;

                  По пальцях суддів мчить - їм  сняться гроші;

                  Мчить  по  устах синьйор - цілунки сняться;

                  Та часом ті вуста вона прищами

                  За жадність до цукерок обдарує,

                  Розгнівавшись за неприємний запах;

                  Меб промайне під носом у вельможі,

                  І він  відчує дух нової ласки;

                  Щетинкою під носом полоскоче

                  В священика - приход багатший сниться;

                  А часом мчить у вояка по шиї,

                  І він у сні рубає ворогів,

                  Проломи бачить, штурми і засади,

                  Клинки іспанські, келихи з вином

                  Завглибшки футів п'ять; а то зненацька

                  Забарабанить голосно у вухо,

                  й  здригнеться він, прокинеться з прокльоном,

                  Молитву прочитає й знов засне.

                  Вночі та ж  Меб куйовдить коням гриви,

                  їх заплітає, а волосся людям

                  Збиває в ковтуни: їх розплести -

                  То небезпечно: може статись лихо!

                  Вона ж, відьмачка, душить тих дівчат,

                  Що сплять на спині, і привчає їх

                  Витримувать вагу чоловіків,

                  Як зробляться вони жінками. Ще

                  Ця Меб...

 

Ромео        Мовчи, Меркуціо, облиш!

                  Ти про пусте говориш!

 

Меркуціо   Так, про сни!

                   Адже лінивого ума це діти,

                  Це нашої фантазії плоди.

                  Породжує вона  химерні мрії -

                  Легкі й тонкі так само, як повітря,

                  Мінливіші за вітер, що спочатку

                  Холодні груди півночі торкає,

                  Але, розгнівавшись, враз відлітає,

                  Обличчям повертаючись до півдня,

                  Де зрошують цілющі роси землю.

 

Бенволіо   І  нас той вітер із путі збиває.

                  Скінчивсь бенкет, і  прийдемо ми пізно.

 

Ромео        Боюся, навпаки - занадто рано...

                  Мені передчуття тривожить душу,

                  Немов якась погроза наді мною

                  В сузір'ях висить, і  моя судьба

                  В цю ніч  чудову, на розкішнім святі,

                  Почне негадано свій грізний хід -

                  Життя моє  нікчемне обірве,

                  Яке ще в грудях жевріє, пославши

                  Мені страшну і  передчасну смерть.

                  Та той, хто править кораблем моїм,

                  Хай підніма вітрила! Ну, ходім!

 

Бенволіо  Бий в барабан!

Виходять.

 

СЦЕНА  5

Зала в домі Капулетті. Музиканти чекають. Входять слуги з серветками.

1-й слуга  Де  ж це  Баняк?  Чого він не допомагає  прибирати? 

                  Хоч би поміняв тарілки та почистив посуд.

 

2-й слуга  Коли  вся чиста робота лежить тільки  в  одного

                  чи двох хлопців на  руках, та ще й руки ті немиті,- 

                  то вже нечисте діло.

 

1-й слуга  Геть ці табуретки! Ану, мерщій  відсуньте шафу з посудом! 

                  Та  пильнуйте срібла! 

                   Гей, ти, приховай для мене шматочок марципана і, 

                   якщо любиш мене, скажи  воротареві, 

                   щоб він пропустив сюди Сусанну Гладишку та Неллі. 

                   Ентоні!  Баняк!

 

2-й слуга  Гаразд, буде зроблено.

 

1-й слуга  Вас шукають, вас  гукають, вас вимагають, 

                  На вас чекають  у великій залі.

 

3-й слуга  Та не можемо ж ми бути відразу і  тут, і там.

                  Веселіше,  хлопці.  Рухайтесь  жвавіше.  

                  Хто  найдовше  проживе, той усе забере.

Відходять у глиб сцени.

 

Входять  Капулетті,  синьйора  Капулетті,   Джульєтта,  Тібальт з  іншими  членами родини,  гостями й масками.

Капулетті  Прошу ласкаво! Хто із  дам не має

                  На  ніжках мозолів, танцюйте з нами!

                  Хе-хе, голубоньки! Котра ж синьйора

                  Відмовиться тепер від танців? Ну ж бо!

                  Як хтось з красунь маніжитись почне,

                  Я присягну, що мозолі на ніжках!

                  Що скажете, чи добре вас піймав?

                  Вітаю щиро вас,  мої синьйори.

                  Був час, колись і я ходив у масці

                  І шепотів на ніжне вушко дамі

                  Приємне щось. Минуло, все минуло!

                 Ласкаво прошу вас, заходьте, любі!

                 Ну, грайте ж, музиканти! Місця! Місця!

                 До танцю ж бо дружніше, синьйорини!

Грає музика, гості танцюють.

                 Гей, світла, світла, хлопці! Геть столи!

                 Мерщій вогонь в каміні загасіть,

                 Тут стало надто жарко і без нього.

                 Як вчасно несподівана розвага!

                 Сядь, добрий мій  кузене, відпочинь.

                 Для мене й вас вже танців дні минули...

                 Коли останній раз були ми в масках?

 

Старий Капулетті Та,  мабуть, буде  років з тридцять тому...

 

Капулетті   Е, ні, не так давно, не так давно!

                   Було це на весіллі у Лученцо,

                   На трійцю саме, як були ми в масках,

                   Відтоді збігло літ із двадцять п'ять.

 

Старий Капулетті Ні,  більше, більше. Син його  старіший;

                     Синьйоре мій, йому уже за тридцять.

 

Капулетті   Та де там! Що ви кажете! Він був

                    Тому два роки ще неповнолітній.

 

Ромео (до свого слуги) Хто синьйорина та, що подає

                                   Свою прекрасну руку кавалеру?

 

Слуга   Не знаю я, синьйоре.

 

Ромео   Померкли смолоскипи перед нею!

             І світить вродою  вона своєю

             На  щоках ночі - діамант ясний

             У вусі мавра; скарб цей дорогий

             І для землі, і для життя сія.

             Вона - омріяна любов моя!

             її оточують  прекрасні дами,

             Вона ж між них - голубка між  галками!

             Коли танок закінчать вже, саму

             За ніжну ручку я її візьму,

             І щастя неземне тоді відчую...

             Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?

             О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!

             Не знали ви краси до цеї ночі!

 

Тібальт  По голосу це мусить буть Монтеккі.

               Мою рапіру, хлопче! Як! Цей раб

               Наважився прийти в блазенській масці,

               Щоб глузувати з нашого бенкету?

               Ні, честю роду я клянусь, за сміх

               Убить його, вважаю я, не гріх!

 

Капулетті  Чого це ти бушуєш так, небоже?

 

Тібальт  Таж, дядьку, тут Монтеккі. Тут наш ворог.

               Негідник цей зумів сюди пробратись,-

               Над нашим святом хоче насміятись!

 

Капулетті  Ромео тут?

 

Тібальт     Так, він, негідник, тут.

 

Капулетті  Спокійно, друже. Не чіпай його.

                  Поводиться він ввічливо й шляхетно.

                  Сказати правду, вся Верона славить

                  Його за честь, за виховання добре.

                  За всі скарби Верони я не дам

                  Його в моїй господі зневажати.

                  Тому вгамуйся й не звертай уваги -

                  Так хочу я. Коли мене шануєш,

                  Розвеселись, кинь хмурити чоло,

                  Бо хмуритись на святі непристойно.

 

Тібальт    Пристойно, бо на святі в нас негідник.

                 Його я не стерплю.

 

Капулетті  Терпіть примушу!

                 Ти чув, хлопчиську? Стерпиш! Я сказав!

                 Хто тут господар? Я чи ти? Іди!

                 Не стерпить він! О боже мій! Ну  й ну!

                 Він хоче всіх моїх гостей збентежить!

                 Він козиритися надумав!  Гляньте!

 

Тібальт      Але ж це сором, дядьку!

 

Капулетті  Як це? Як це?

                  Зухвалий ти  хлопчисько! Сором?.. Годі!

                  Гляди, щоб потім ти не жалкував.

                  Відомо, щодо чого... Ти диви!

                  Знайшов коли перечити мені!

                  Так, дітки, так! Чудово! Ти невіглас!

                  Не галасуй, а то... Гей, світла, світла!

                  Приборкаю тебе! Жвавіше, друзі!

 

Тібальт   Мій  дух скорився й  змовк, я  ж не  змовчу.

               Від гніву й сорому я весь тремчу!

               Це вторгнення зухвале стерплю нині,

               Та згодом в жовч обернеться  терпіння!

(Виходить)

 

Ромео (до Джульєтти) Коли торкнувсь рукою недостойно

                                  І осквернив я цей олтар святий,

                                  Уста - два пілігрими - хай пристойно

                                  Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

 

Джульєтта  О пілігриме, в тім гріха немає -

                    З молитвою торкатись рук святих:

                    Такий  привіт нам звичай дозволяє.

                    Стискання рук - то поцілунок їх.

 

Ромео  Але, крім рук, ще дано й губи їм...

 

Джульєтта  Так, для молитви, любий пілігрим...

 

Ромео       О, то дозволь мені, свята, й устами

                 Молитися побожно, як руками!

 

Джульєтта  Нас незворушно слухають святі.

 

Ромео          Не рухайся ж, дай відповідь мольбам!

(Цілує  її)

                   Твої уста очистили мій гріх...

Джульєтта   Взяли твій гріх мої уста з твоїх.

 

Ромео            Мій гріх?.. В твоїх словах я докір чую!

                      Верни ж мій гріх.

(Знову  цілує її)

 

Джульєтта    Мов з книги ти  цілуєш...

 

Мамка             Вас просить ваша мати, синьйорино.

 

Ромео         А хто  у неї мати?

 

Мамка        Що, юначе?

                  Таж господиня в домі цім вона.

                  Така вже добра пані, мудра й чесна,

                  Я викохала донечку її,

                  З якою щойно розмовляли ви.

                  Скажу вам чесно: хто її здобуде -

                   Здобуде той повнісінький  гаман.

 

Ромео        Що? Капулетті?.. Ох! Де ж вороття?..

                  У ворога в руках моє життя!

 

Бенволіо   Ходім, ходім! Жарт видався на славу!

 

Ромео   Ох, я боюсь - кінчається забава.

 

Капулетті   О ні, синьйори! Рано ще, не йдіть!

                   Ось слуги вже розносять частування.

                   Таки йдете? Ну, дякуємо вам!

                   Синьйори благородні, вам спасибі!

                   Гей, смолоскипів! Ну, добраніч вам!

(До старого Капулетті)

                   А ми до ліжка... Чорт! Таки пізненько!..

                   Стомився я...

 

Виходять усі, крім Джульєтти й  мамки.

Джульєтта   Глянь, няню, і скажи, хто той господар?

 

Мамка   Тіберіо старого спадкоємець.

 

Джульєтта   А той, що саме із дверей виходить?

 

Мамка   А той, здається, молодий Петруччо.

 

Джульєтта   А той, за ним, що танцювать не хтів?

 

Мамка   Не знаю я.

 

Джульєтта   Довідайся. Як має він дружину,

                     Не в постіль шлюбну - ляжу в домовину!

 

Мамка   Монтеккі він, і звуть його Ромео;

              Єдиний син того, хто ворог  нам.

 

Джульєтта  Злоба єдина у душі буяла,

                    І зі злоби любов єдина встала!..

                    Не знаючи, зустріла надто рано,

                   Та пізно я дізналась, безталанна!

                   Ох, не на радість ти, любов моя,

                   Бо ворога кохаю ніжно я!

 

Мамка   Що це таке? Що кажеш ти?

 

Джульєтта  Це вірші.

                    Навчив мене їх в танці кавалер...

За сценою гукають: «Джульєтто!»

Мамка   Я зараз, зараз! Ну, ходім, ходім!

               Останній гість вже залишив наш дім.

Виходять.

 

ДІЯ ДРУГА

ПРОЛОГ

Входить хор.

Хор    Кохання давнє впало, смертю зжерте,

          Натомість юний пломінь запалав;

          Ладен за першу він любов померти,

          Та над усе Джульєтту покохав.

          Ромео любить, ця любов взаємна,

          Та певності в собі він не знайде!

          Він ворога блага, вона ж таємно

          Принаду з вудки згубної  краде.

          Як ворог давній, він ввійти не сміє

          З вітанням ніжним до коханки в дім.

          Не має також жодной надії

          Й вона на те, щоб бачитися з ним.

          Час їх з'єднає, сили дасть кохання,

          Й солодкі втіхи зменшать їх страждання.

(Виходить)

 

СЦЕНА І

Верона. Фруктовий сад Капулетті. Входить  Ромео.

Ромео      Куди ж іти, коли  я серцем тут?

                Вернися ж, прах  земний. Знайди свій  центр.

(Перелазить через мур і зникає за ним)

 

Входить  Бенволіо з Меркуціо.

Бенволіо  Кузене, гей! Ромео!

 

Меркуціо  Він розумний:

                 Я присягну, що він давно вже вдома

                 І ліг у постіль.

 

Бенволіо  Ні, побіг сюди

                 І скочив через мур. Поклич його!

 

Меркуціо  Я викличу його закляттям! Гей!

                  Ромео! Чудію наш і безумче!

                  З'явися нам хоч в образі зітхання!

                  Скажи одну лиш риму, й з мене досить;

                  Хоч скрикни:  «Ах!» Зримуй «любов» і «кров».

                  Промов Венері-кумоньці словечко

                  Чи подратуй її синка сліпого,

                  Хлопчиська Купідона, що так влучно

                  Пустив стрілу, й  король Кофетуа

                  В жебрачку раптом закохався! Ах!

                  Не чує, не зітхне й не ворухнеться!

                  Помер шаленець, та збуджу закляттям!

                  Я заклинаю ясними очима

                  Коханої твоєї Розаліни,

                  її чолом, пурпурними устами,

                  І ніжкою, і трепетним стегном,

                  І всім добром, що є в його сусідстві,-

                  З'явися нам ти в образі своїм!

Бенволіо   Розсердиться на  тебе, як почує.

 

Меркуціо   Не думаю.  Розсердив би, коли б

                  До дівчини коханої його

                  Закляттям  іншого закликав духа

                  І там, щоб залишив я їх удвох,

                  Оце було б образливо для нього.

                  Моє ж закляття  чесне і невинне.

                  Адже я тільки іменем коханки

                  Його до нас з'явитись заклинаю.

 

Бенволіо   Ходімо! Між деревами сховавсь він

                  І зник у вогкій темряві  нічній.

                  Сліпа  його любов, їй  тьма до серця.

 

Меркуціо   Якби  любов була сліпа і справді,

                   То не могла б тоді влучати в ціль.

                   Сидить він десь під деревом плодовим

                   І мріє, щоб кохана синьйорина,

                  Як стиглий плід, йому упала в руки...

                  О, щоб той плід  від стиглості порепав!

                  Бажаю, щоб  вона... Прощай! От дурень! -

                  Ромео, на добраніч! Я - в перини:

                  Похідне ліжко надто вже холодне.

                  Ходім?

 

Бенволіо   Ходім. Шукать того даремно,

                  Хто не бажає, щоб його знайшли.

Виходять.

 

Входить Ромео.

Ромео    Сміється з шраму той, хто ран не мав.

               Вгорі, край вікна, з'являється Джульєтта.

               Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!

               Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!

               Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом

               Блиск заздрісного місяця убий!

               Він і без того зблід, він занедужав

               Від прикрості, що ти - його служниця,

               А все ж затьмарила його красою.

               Тож не служи ревнивцеві блідому!

               Весталчин одяг, бляклий, зеленавий

               Лише безумці носять. Скинь його!

               Он владарка моя, моє кохання!

               Дізналася б вона, як я люблю!

               Вона заговорила? Ні, мовчить...

               Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.

               Я відповім... Який-бо я зухвалець.

               Ні, не до мене очі ці говорять.

               Дві зірки найяскравіші на небі

               Десь мають  пильні справи і повинні

               На час покинути небесні сфери

               Й очам її своє благання шлють -

               За них тим часом сяяти в блакиті1.

               О, що,  коли  б і справді тії очі

               На небі сяли, зорі ж - на обличчі?

               Обличчя ясні зорі ті затьмило б,

               Як сонечко - ліхтар; та з неба ж очі

               Лили б такі  потоки променисті,

               Що всі пташки співати почали б,

               Подумавши, що то вже сходить сонце!

               На руку ось  схилилась край віконця,

               Притиснувши долоню до щоки...

               Якби мені за рукавичку бути

               І доторкатись до щоки її!

 

Джульєтта  О лишенько!

 

Ромео     Вона заговорила...

               Мій світлий ангеле, мов ясні далі,

               Ти сяєш наді мною серед ночі,

               Як легкокрилий посланець небес

               Перед очима вражених людей,

               Що, голови закинувши, слідкують,

               Як серед хмар лінивих він ширяє

               І по ефіру грудях чистих плава.

 

Джульєтта Ромео! О, навіщо ти Ромео?

                   Зміни своє ім'я, зречися батька;

                   Як  ні, то присягни мені в  коханні,

                   І більше я не буду Капулетті.

 

Ромео (вбік) Послухать - чи  відповісти відразу?

 

Джульєтта Лише твоє ім'я - мій ворог лютий;

                   А ти - це ти, а зовсім не  Монтеккі...

                   Що є Монтеккі?  Таж чи так зовуть

                   Лице і плечі, ноги, груди  й руки

                   Або якусь частину тіла іншу?

                   О, вибери собі нове ім'я!

                   Та  що ім'я?  Назви хоч як троянду,

                   Не зміниться в ній аромат солодкий!

                   Хоч як назви Ромео - він Ромео.

                   Найвища досконалість все  ж при ньому.

                   Хоч би він був і  зовсім безіменний...

                   О, скинь же, скинь своє ім'я, Ромео!

                   Воно ж не є тобою, і  взамін

                   Візьми мене усю!..

 

Ромео         Ловлю на слові!

                   Назви мене коханим, і умить

                   Я вдруге охрещусь і  більш ніколи

                   Не буду зватися Ромео.

 

Джульєтта Хто ти,

                   Що, притаївшись під серпанком ночі,

                   Мою підслухав таїну сердечну?

 

Ромео        Яким ім'ям  назвать себе - не знаю.

                   Своє ім'я ненавиджу я сам!

                   Свята моя, адже ж воно - твій ворог.

                   Я б розірвав його, коли б воно

                   Написане стояло на папері!

 

Джульєтта Мій слух не похопив ще й сотні слів

                   Із уст твоїх, а голос я впізнала:

                   Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

 

Ромео         О ні, свята, знай: що не те й не інше,

                   Якщо вони для тебе осоружні.

 

Джульєтта Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

                   Як міг ти перелізти через  мур?

                   Адже високий він і неприступний.

                   Згадай-но, хто ти: смерть  тебе спіткає,

                   Як з наших хто тебе застане тут.

 

Ромео         Кохання принесло мене на крилах,

                   І не змогли цьому завадить мури;

                   Кохання може все і все здолає,-

                   Твоя рідня мені не перешкода.

 

Джульєтта  Вони тебе уб'ють, коли побачать.

 

Ромео          В очах твоїх страшніша небезпека,

                   Ніж  в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно -

                   Й мені ненависть їхня  не страшна.

 

Джульєтта  О, не хотіла б я нізащо в  світі,

                   Щоб тут вони побачили тебе!..

 

Ромео          Своїм плащем мене прикриє ніч.

                   Та, як не любиш ти,- нехай знаходять...

                   Хай краще смерть від лютої злоби,

                   Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Джульєтта Хто показав тобі сюди дорогу?

 

Ромео         Моя любов! Вона мене навчила,

                   Дала мені  пораду, я ж за  те

                   Позичив їй очей. Я не моряк,

                   Та будь від мене ти хоч так далеко,

                   Як щонайдальший берег океану,

                   Я б зважився такий здобути скарб!

 

Джульєтта  Моє лице ховає маска  ночі,

                   Але на нім пала дівочий стид,

                   Що ти в цю ніч мої слова  підслухав.

                   Хотіла б я пристойність зберегти,

                   Від слів своїх відмовитись хотіла б,

                   Хотіла б я... та годі прикидатись!

                   Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так...»

                   Тобі я вірю, з мене досить слова.

                   О, не клянись! Зламати можеш клятву:

                   Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

                   Сміється сам Юпітер. О Ромео!

                   Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

                   Коли ж вважаєш - переміг мене

                   Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

                   Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.

                   Інакше - ні, нізащо в світі! Ні!

                   Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

                   І, може, легковажною здаюсь...

                   Повір мені, і я вірніша буду,

                   Ніж ті, що хитро удають байдужість.

                   І я б могла байдужою здаватись,

                   Якби зненацька не підслухав ти

                   Любов мою й слова мої сердечні...

                   Пробач  мені, мій любий, і не думай,

                   Що мій  порив палкий - це легковажність;

                   Мою любов відкрила темна ніч.

 

Ромео         Клянусь цим місяцем благословенним,

                   Що сріблом облива верхи дерев...

 

Джульєтта О, не клянися місяцем зрадливим,

                   Який так часто змінює свій вигляд,

                   Щоб не змінилася твоя любов.

 

Ромео         То чим я поклянусь?

 

Джульєтта Не треба зовсім.

                   Або, як  хочеш, поклянись собою -

                   Душі моєї чарівним кумиром,-

                   І я  повірю.

 

Ромео         Серця почуттям...

 

Джульєтта  Ні,  не клянись! Хоч ти - єдина радість,

                   Та не на радість змовини  нічні...

                   Все сталось несподівано занадто -

                   Так швидко, так раптово й необачно,

                   Як  блискавка, що блисне й раптом зникне

                   Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»

                   Добраніч, любий! Теплий подих літа

                   Нехай цю бруньку ніжного кохання

                   Оберне  в пишну квітку запашну,

                   Коли з тобою зійдемося ще раз.

                   Добраніч! Хай у тебе переллється

                   Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

 

Ромео          Без нагороди так мене й покинеш?

 

Джульєтта Якої ж  нагороди хочеш ти?

Ромео         Повинна ти в коханні присягти.

 

Джульєтта Я присяглась раніш, ніж ти просив,

                   Проте я хтіла б клятву ту забрати.

 

Ромео         Забрати клятву? О, навіщо, люба?

 

Джульєтта  Щоб бути щедрою і знов віддати.

                   Таж я того жадаю, що вже маю:

                   Як море, доброта моя безкрая,

                   Як море, дна не має і любов,

                   Що більше їх я віддаю тобі,

                   То більше їх у мене зостається,

                   А їм немає меж...

Мамка кличе за сценою.

                   У домі гамір!

                   Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!

                   Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.

                   Хвилину почекай, я повернусь.

(Виходить)

 

Ромео         О, ніч свята! Благословенна ніч!..

                   Таж ніч тепер... А що, як все це сон?

                   Такий солодкий сон, що я боюсь -

                   Він не обернеться ніколи в дійсність.

 

Знову з'являється  Джульєтта.

Джульєтта Три слова ще, Ромео, й на добраніч!

                   Якщо любов твоя до мене щира

                   І хочеш ти зі мною взяти шлюб,

                   То взавтра сповісти мене про це,

                   І я пришлю по відповідь  когось,

                   Де і коли ти хочеш повінчатись;

                   Тобі до ніг складу я свою долю -

                   З володарем піду хоч на  край світу!

 

Мамка (за сценою) О синьйорино!

 

Джульєтта Я йду! Як ти не будеш з чистим  серцем,

                   Тоді благаю...

 

Мамка (за сценою)  Синьйорино!

 

Джульєтта Зараз!

                   ...Облиш мене і більше не приходь,

                   Зостав мене на самоті з журбою,

                   То взавтра я пришлю.

 

Ромео         Душі спасінням...

 

Джульєтта Сто тисяч раз тобі привіт!

(Виходить)

 

Ромео  В сто тисяч раз без тебе хмурий світ!

                   Так, як школяр від книжки утікає,

                   Так ревно і любов любов шукає;

                   Як гидко їм на школу знов дивитись,

                   Так тяжко їй з любов'ю розлучитись!

(Ступає до виходу)

                   У вікні знову з'являється Джульєтта.

Джульєтта Ромео, стій!.. О, стій! Якби мені

                   Сокольничого голос, щоб назад

                   Змогла я сокола мого вернути!

                   Неволі голос надто слабосилий,

                   А то б я потрясла печеру Ехо,

                   Й повітря б голос більш,  ніж я, захрип.

                   Повторюючи це ім'я невпинно:

                    «Ромео,  де ти? Де ж ти, мій Ромео?!»

 

Ромео         То кличе знов мене моя душа!

                   Бринять, як срібло, голоси коханців

                   І солодко скрашають тишу ночі,-

                   Мов ніжна музика милує вухо!

 

Джульєтта  Ромео!

 

Ромео          Люба!

 

Джульєтта  Милий, завтра вранці

                   Коли прислать до тебе посланця?

 

Ромео          Найкраще о дев'ятій.

 

Джульєтта  Не спізнюсь.

                   Мов двадцять літ чекать  тії години!

                   Забула я, чого тебе вернула...

Ромео         Дозволь зостатись, доки ти згадаєш.

 

Джульєтта Не буду згадувать, щоб ти зостався,

                   Та не забуду, як  з тобою любо!

 

Ромео         Зостанусь я, щоб ти за все забула,

                   Забуду й сам, що є десь інший дім.

 

Джульєтта  Світає... Хтіла б я, щоб ти пішов,

                   Але не далі, аніж птах отой,

                   Який літає на шовковій нитці.

                   Пустунка дівчинка його відпустить,

                   Як бідолашного в кайданах в'язня,

                   й відразу знов назад за нитку тягне.

                   Ревнуючи до волі ту пташину.

 

Ромео          Хотів би птахом бути я твоїм!

Джульєтта  І я, мій любий, теж цього хотіла б,

                   Та ласками замучила б тебе...

                   Прощай, прощай! Тяжкий час резетавання...

                   О, стільки в нім солодкого страждання,

                   Що все прощалася б, хоч і світає!

(Виходить)

Ромео         Тебе хай сон і спокій повиває!

                   Як хтів би  я тим сном спокійним  бути,

                   Щоб тут в  солодких мріях все забути!

                   Тепер до келії отця святого -

                   Почуть пораду хочу я від нього.

(Виходить)

 

СЦЕНА 2

Келія брата Лоренцо. Входить брат  Лоренцоз кошиком.

Брат  Лоренцо.  Всміхається світанок сіроокий -

                   Мережить барвами хмарки високі;

                   Плямиста темрява нічна,  мов п'яна,

                   Тіка з-під огняних коліс Титана.

                   Ще доки погляд сонечка палкий

                   Не розірвав украй туман  нічний,

                   Роси не випив, дня не стрів привітом,-

                   Я кошик свій наповню різним цвітом,

                   Рослинами цілющими  й травою

                   Отруйною і згубною, страшною...

                   Земля - природи мати і могила:

                   В собі хоронить все, що породила.

                   І ми численних бачимо дітей,

                   Що ссуть життя і міць з її грудей.

                   Хоч в матері одної й різні діти,

                   Та кожне з них потрібне все ж на світі.

                   Які ж то сили благодатні й цінні

                   У травах є, у квітах і в камінні!

                   Й мерзенне все, що із. землі встає,

                   Хоч щось корисне все ж землі дає.

                   Проте й в найкращому нема такого,

                   Чого  б не прирівняв ти до лихого:

                   Корисне все - до діла або в строк,

                   Бо з блага, може теж постать порок.

Входить  Ромео.

                   Ось квіточка мала; в стеблі цім самім

                   Трутизна вбивча змішана з бальзамом,-

                   Понюхав лиш - і сили повен вщерть,

                   А на  язик узяв - раптова смерть.

                   Отак добро і зло поміж собою

                   І в людях,  як в траві,  стають до бою;

                   Якщо ж добро не подолає зла,

                   Кінець і для людини, й для стебла.

Ромео   Добридень, отче!

 

Брат Лоренцо. Будь благословен!

                   Хто там віта мене раненько так?

                   О сину мій, то є недобрий знак:

                   Покинуть ложе о такій порі.

                   В турботах спать не годні ми, старі,-

                   Де клопіт сторожем,  немає сну там.

                   Лиш  молодим і горем недіткнутим

                   Солодкий сон схиляється до ложа.

                   Які ж турботи спокій  твій тривожать,

                   Що, рано вставши, вийшов із кімнати?

                   Чи, може, ти і не вкладався спати?

 

Ромео          О, найсолодші це були години...

 

Брат Лоренцо   Прости йому, вседержцю наш єдиний!

                   Ти в  Розаліни був? Там спочив твій?

 

Ромео         У Розаліни- я? Ні, отче мій!

                   Я й це ім'я, й  печаль його забув.

 

Брат Лоренцо   Хвалю, мій сину! Де ж вночі ти був?

 

Ромео         Все розкажу раніш, ніж запитаєш,-

                   Нічого ж бо не відаєш, не знаєш.

                   Бенкетував я з ворогом удвох -

                   Стялись ми враз, і рани в нас обох.

                   Тепер, після смертельної тривоги,

                   Святої просим в тебе допомоги.

                   В моїй душі я зтіоби не ношу,-

                   За себе і за ворога прошу.

 

Брат Лоренцо   Ясніш кажи! Де загадкова мова,

                   Одвіт там -і порада загадкова.

 

Ромео         То слухай же: я присягнув Джульєтті,-

                   Люблю дочку синьйора Капулетті.

                   Вона у мене серце узяла

                   Й мені своє навіки оддала.

                   Ми вирішили, отче, що робити,

                   Та мусиш ти союз наш освятити,

                   Навік з'єднати шлюбом. Де і як

                   Ми стрілися  і покохались так -

                   Про все тобі дорогою скажу.

                   Та тільки про одне тебе прошу,

                   Благаю, отче, повінчай нас нині!

 

Брат Лоренцо   Святий Франціску! Що за дивні зміни!

                   А Розаліна ж? Правда, що в очах

                   У юнаків любов, а не в серцях.

                   її так скоро зрадив ти й забув?

                   Я б не повірив, якби сам  не чув.

                   О матір божа! Сліз гіркий потік

                   Збігав за неї з цих поблідлих щік!

                   Любов розсолом приправляв таким,

                   Щоб та любов розвіялась, як дим?

                   Ще туману твоїх зітхань глибоких

                   Не висушило сонце яснооке!

                   Іще лунає тут твоє стогнання,

                   Я чую ще твої палкі благання!

                   Ось пляма в тебе від минулих злив,-

                   Ще й сліду :на щоці потік не змив!

                   Адже ж то був ти сам, таж:вся причина

                   Нудьги твоєї - тільки Розаліна!

                   Як ти змінивсь!.. Тож слухай, май терпіння:

                   Для жінки гріх малий її  падіння,

                   Якщо так мало сили і в мужчини.

 

Ромео         Ти ж лаяв за любов до Роааліни?

 

Брат Лоренцо  Не за любов,- за дурощі, дитино.

 

Ромео          І радив закопать любов...

 

Брат Лоренцо Мій сину!

                   Я ж не для того радив так, мій  милий,

                   Щоб викопав ти іншу із могили.

 

Ромео         Не докоряй! Від цеї, що кохаю,

                   Я за любов - любов і ласку маю.

                   Не те, що та...

 

Брат  Лоренцо  Бо та вже відгадала,

                   Що тямиш ти в коханні надто мало

                   І визубрив його лиш по верхах,

                   Не вміючи читати й по складах.

                   Ну, юний вітрогоне, у дорогу!

                   Подам тобі для того допомогу,-

                   І через шлюб ваш злоба та родинна

                   У дружбу обернутися повинна.

 

Ромео          Ходім мерщій! Мені уже не ждеться...

Брат Лоренцо  Не гарячкуй! Хто квапиться - спіткнеться!

Виходять.

 

СЦЕНА  З

Вулиця. Входять Бенволіо  й Меркуціо.

Меркуціо    І де того Ромео дідько носить?

                   Він не приходив уночі додому?

Бенволіо    Ні, не приходив; я питав слугу.

 

Меркуціо    Це все через жорстоку Розаліну;

                   Його оте гидке, бліде дівчисько

                   Так мучить, що, мабуть, він ще здуріє.

 

Бенволіо    Тібальт,  старого Капулетті небіж,

                   Йому якусь записку надіслав.

 

Меркуціо  Клянусь життям, то виклик!

 

Бенволіо  Ромео відповість йому.

 

Меркуціо  Кожен,  хто  вміє  писати, може відповісти  на листа.

 

Бенволіо  Ні, я кажу,  що він відповість тому, 

                 хто писав цього листа,  показавши,

                 що коли викликають,  

                 то на виклик викликом відповідають.

 

Меркуціо   Ох,  бідолаха  Ромео! 

                   Він і так  уже  мертвий!

                   Його проткнули  чорні очі того  білолицього  дівчиська;

                   йому прострелено вухо любовною пісенькою; 

                   йому  розтято серце надвоє 

                   стрілою паскудного сліпого хлопчиська. 

                   То де вже йому мірятися силами з Тібальтом?

 

Бенволіо   А що таке цей Тібальт?

 

Меркуціо   Він  вправніший,  аніж  котячий  князь  Тібєрт,

                   можеш мені повірити. 

                   Справжній майстер різних церемоній! 

                   Фехтує,  як  по нотах,- так само, як ти пісеньки співаєш:  

                   Додержує такту, часу й дистанції;  

                   він не дає супротивникові й зітхнути: 

                   раз, два,  а три вже в тебе у грудях. 

                   Він справжній нищитель шовкових ґудзиків. 

                   Дуелянт!  Дуелянт! Дворянин від голови до п'ят, 

                   Знавець перших  і других приводів до дуелі. 

                   Ах, його  безсмертні passado! *

                   А його punto reverso! **  Його hay!..***

 

Бенволіо  А що воно таке?

 

Меркуціо  Чума  б їх подавила, всіх отих блазнів, 

                   цих шепелявих, манірних,  химерних  фантазерів, 

                   цих настройщиків мови на новий лад! 

                    «Присягаюсь Ісусом, добрий клинок! 

                   Вельми високий  мужчина! Вельми чарівна  шлюха!»  

                   Ну, чи не прикро ж  це, синьйоре мій шановний, 

                   що нас  так  обсіли ці  іноземні мухи, 

                   ці гендлярі модами, ці pardonnez-moi ****, 

                   які  так полюбляють нові манери, 

                   що їм уже незручно сидіти на старій лаві? 

                   О,  бодай їх з їхніми bon,bon!*****

 

Входить Ромео.

Бенволіо  Ось і Ромео, ось і  Ромео!

 

Меркуціо  Мов той  в'ялений оселедець без ікри. 

                   О м'ясо, м'ясо, ти ж остаточно обернулось на рибу! 

                   Тепер у нього в голові ті  мелодії,  

                   якими  розпливався Петрарка. 

                   Та тільки  проти його любки  Лаура - кухонна дівка, 

                   хоч, правду кажучи, її коханець краще  її оспівував; 

                   Дідона, на  його думку,- шльондра, 

                   Клеопатра - циганка; 

                   Єлена  та Геро - повійниці і пройди; 

                   Тізба, хоч  і славилася  сірими очима чи ще  там чимось,  

                   а проте далеко їй до його любки! 

                   Синьйоре Ромео, bonjour! ****** 

                   Ось вам французьке привітання  на честь 

                   ваших французьких штанів. 

                   Ну й штуку ти встругнув нам учора.

* Випад! (Іт.)

** Відбій! (Іт.)

*** Торкнув! (Скороч. англ.)

**** Вибачте мені (фр.).

***** Гаразд, гаразд! (Фр.).

****** Добрий день (фр.).

 

Ромео  Доброго ранку! Яку ж це штуку?

 

Меркуціо  Втік од нас! Не розумієш яку?

 

Ромео         Пробач, добрий Мєркуціо,  я мав дуже пильну справу, 

                   а в таких випадках  можна супроти ввічливості погрішити.

 

Меркуціо  Це однаково, що в таких випадках людині 

                   доводиться згинати коліна.

 

Ромео       Тобто бути чемним і вклонятися?

 

Меркуціо  Ти дуже чемно це зрозумів.

 

Ромео        Це найчемніше пояснення.

 

Меркуціо  Адже ж я - цвіт чемності.

 

Ромео        Цвіт - у розумінні «квітка»?

 

Меркуціо  Саме так.

 

Ромео  У мене й на черевиках квіти: як  не рози, то хоч розетки.

 

Меркуціо  Влучно,  влучно!  Жартуй  так і далі,  

                   доки не зчовгаєш черевиків. 

                   Коли відпаде одна підошва, то в другій залишиться 

                   дотеп, хоч і старий, дрантивий.

 

Ромео  О босий  дотепе,  вичерпаний, уже  на одній підошві!

 

Меркуціо  Стань  між нами, добрий Бенволіо: моя дотепність знемагає.

 

Ромео        Батогом  її та  острогами, батогом її та  острогами, 

                 або я гукну, що я тебе обскакав!

 

Меркуціо  Ну, якщо твої  дотепи поженуться, 

                  як на полюванні за  дикими гусьми, я  загинув, 

                  бо в кожному з твоїх  п'яти чуттів більше дикості, 

                  ніж  у мене в усіх разом узятих. 

                  Чи не вважаєш ти й мене за  дикого гусака?

 

Ромео       Та ти ж ніколи нічим іншим і не був.

 

Меркуціо  Я скубну тебе за вухо за цей жарт.

Ромео        Ні, добрий гусаче, не щипайся.

 

Меркуціо  Твій дотеп гірко-солодкий, це надто гострий соус.

 

Ромео        А хіба ж гострий соус  

                   не  хороша приправа до ситого гусака?

 

Меркуціо  О, твоя дотепність розтягається, 

                   мов  лайкова шкіра,- і вздовж,  і вшир; 

                   з одного дюйма можна розтягти її до ліктя.

 

Ромео         Я розтягну її відповідно до слова «гусак», то й

                   вийде з тебе і вздовж і вшир - годований гусак.

 

Меркуціо    Ну  от! Чи ж не краще так жартувати, 

                   ніж раз у раз стогнати від кохання? 

                   Тепер з тобою можна розмовляти, ти знов Ромео: 

                   такий, який є, яким тебе зробили природа й виховання. 

                   А ота слинява любов скидається на нікчемного скомороха, 

                   що, висолопивши язика,  бігає туди й  сюди  і шукає, 

                   в  яку б дірку встромити своє брязкальце.

 

Бенволіо  Ну, годі!

 

Меркуціо  Ти  зупиняєш  мене; своїм  «годі»  гладиш  моє

                   красномовство проти  шерсті.

Бенволіо  Так, інакше воно в тебе надто розростеться.

Меркуціо  Ти  помиляєшся. 

                   Я  хотів скоротити мою  розповідь, 

                   бо пірнув у найглибшу  її глибінь і  саме збирався закінчити.

Ромео         Гляньте, ну й убрання!

 

Входить мамка  і її слуга  П'єтро.

Меркуціо  Вітрило, вітрило!

 

Бенволіо  Двоє, двоє: спідниця й штани.

 

Мамка   П'єтро!

 

П'єтро   Чого зводите?

 

Мамка   Моє віяло, П'єтро!

 

Меркуціо  Добрий П'єтро, зроби ласку,  прикрий їй  обличчя: 

                   її віяло набагато  краще за нього.

 

Мамка   Доброго ранку, синьйори.

 

Меркуціо  Пошли вам боже добрий вечір, прекрасна синьйоро!

 

Мамка   Та хіба ж зараз вечір?

 

Меркуціо  Авжеж,  вечоріє,  запевняю  вас; безсоромна

                   стрілка сонячного годинника показує вже на полудень.

 

Мамка   Йдіть геть! Що ви за людина!

 

Ромео  Людина, синьйоро, що її бог створив собі самому на  шкоду.

 

Мамка   Ій-богу, добре  сказано: собі  самому на  шкоду.

                   Синьйори, чи не скаже хто з вас, де знайти молодого Ромео?

 

Ромео   Я  можу вам сказати,  але молодий Ромео  буде

              старіший  тоді, коли ви його знайдете,  

                   ніж тепер,  коли ви  його шукаєте. 

                   Я наймолодший з усіх, що так зовуться, 

                   хоч, може, й не найгірший.

 

Мамка  Ви хороше говорите.

 

Меркуціо   Хіба ж гірше може бути хорошим? Ніде правди

                   діти, до ладу сказано! Розумно!

 

Мамка  Якщо це ви, синьйоре, 

                   то мені треба побалакати з вами  сам на сам.

 

Бенволіо  Вона хоче запросити його кудись на вечерю.

 

Меркуціо  Звідниця, звідниця, звідниця! Ату її!

 

Ромео  Кого це ти цькуєш?

 

Меркуціо  Не зайця,  синьйоре; а якщо й зайця, 

                   то хіба що з пісного  пирога, який  устиг зачерствіти

                    й запліснявіти раніше, ніж його з'їли.

(Проходячи  повз них, співає)

                   Сивий заєць старий,

                   Сивий заєць старий,     .

                   Він для посту б хіба пригодився.

                   Тільки хто б його їв,

                   Коли він посивів,

                   Перше ніж на рожні опинився.

                   Ромео, скоро додому? Ми йдемо на обід до вашого батька.

Ромео  Я - слідом за вами.

 

Меркуціо  Прощавайте, старезна синьйоро!  Прощавайте!

(Наспівуючи)

                   Синьйоро, синьйоро, синьйоро!..

Меркуціо й Бенволіо виходять.

Мамка        Прощавайте  вже, прощавайте! 

                   Скажіть, будьте ласкаві, синьйоре,  

                   хто  цей  зухвалий  крамарчук, цей шибеник,

                   у якого в голові сидить тільки паскудство?

 

Ромео          Це синьйор, пані, який любить сам себе слухати;

                    він може  наговорити за одну хвилину  стільки,  

                   що не вислухати й за цілий місяць.

 

Мамка         Якщо  він  говоритиме  щось на  мене, 

                   я  йому покажу!  Я його  провчу! 

                   Я з ним упораюсь, хоч би він був дужчий, ніж є.  

                   Та  й не тільки з ним, я й з двадцятьма 

                   такими жевжиками впораюся... 

                   А  якщо сама не подужаю,  

                   то  знайду  собі оборонців.

                   Ах ти ж, шолудивий паскуднику! 

                   Я йому не гуляща дівка! 

                   Я йому не приятелька по чарці! - А ти

(звертається до свого слуги П'етро)

                   стоїш,  роззявивши  рота, і дозволяєш 

                   кожному пройді потішатися наді мною!           .

 

П'єтро        Я ще не бачив, щоб хтось потішався над вами,

                   я вмить вихопив би зброю, будьте певні! 

                   Я видобуваю зброю так проворно, як і будь-хто, 

                   коли де трапляється нагода для хорошої бійки 

                   та коли закон на моєму боці.

 

Мамка        Богом присягаюсь, я й досі ніяк отямитись не можу... 

                   Все в мені аж труситься! Іч, шолудивий пес!  

                   Прошу  вас, синьйоре, одне слово.  

                   Як я  вам сказала, моя молода  синьйорина 

                    звеліла  мені розшукати вас; а що саме маю переповісти  вам,

                   я  поки що помовчу. 

                   Але перш за все дозвольте мені  завважити, 

                   Що коли ви збираєтесь, як то  кажуть,  водити  її за  носа, 

                   то це буде вкрай безчесна  штука, як то кажуть, 

                   бо моя синьйорина ще дуже молоденька. 

                   Отож я  й кажу: якщо вам спаде  раптом на думку

                   погратися з нею, як то кажуть, одурити її, то це буде 

                   дуже гидкий вчинок проти такої шляхетної синьйорини.

 

Ромео         Няню, вітай від мене  твою синьйорину й господиню. 

                   Запевняю тебе...

 

Мамка        Ох,  і добра ж  душа!  Так їй  і скажу. 

                   Господи, господи! Як же  вона зрадіє!

 

Ромео        Та що ж ти  їй скажеш, няню? Ти ж не дослухала мене.

 

Мамка        Я скажу їй, синьйоре, що ви запевняєте,- а це,

                   на моє розуміння,- благородне освідчення.

 

Ромео         Скажи їй, щоб вона за всяку ціну

                   Прийшла на сповідь нині ще надвечір;

                   І там, у келії отця Лоренцо,              

                   Відбудеться і сповідь,  і вінчання.

                   Не сплутаєш? Ось маєш за труди.

Мамка         Нізащо!

 

Ромео          Та бери,  кажу, бери!

 

Мамка          Надвечір! Що ж, гаразд, напевне,  прийде.

 

Ромео          Ти ж, добра няню, жди біля абатства:

                   Туди до тебе прийде й мій слуга

                   І принесе драбину мотузяну.

                   По ній на щоглу мойого блаженства

                   Я піднімуся під покровом ночі.

                   Прошу, не зрадь, то матимеш подяку.

                   Прощай! Вітай від мене синьйорину!

 

Мамка         Спаси вас боже! Слухайте, синьйоре;..    

 

Ромео          Що скажеш, мила няню?

 

Мамка         Ваш слуга,

                   Чи він надійний? Нащо третій нам?

                   Там, кажуть люди, таїни нема«,

                   Де вашу таїну вже двоє знає.

 

Ромео         Надійний він, як  сталь. Ти не турбуйся.

                   Мамка  Дуже  добре, синьйоре. 

                   Моя  синьйорина - найчарівніше  дівчатко... 

                   Боже, боже! Коли  вона  була  ще ось такою

                   малесенькою крихіткою... О!.. 

                   Тут у місті є один шляхетний синьйор, Паріс на  ім'я, 

                   то він був би радий її  підхопити. 

                   А вона ж, моя  голубонька, і  дивитися на нього не хоче; 

                   їй  приємніше на жабу, на справжню жабу дивитись, ніж на нього!..                                                                            

                   Я часом серджу її - кажу, що Паріс хороший жених; 

                   чим їй,  як то кажуть, не до пари? 

                   Та присягаюся вам, вона як почує, так і зблідне, аж

                   пополотніє вся, немов крейдою візьметься.  

                   А  скажіть: розмарин і Ромео починаються з тієї самої літери?

 

Ромео         Так, няню. А що? 

                   Обидва  слова  починаються з літери «Р».

 

Мамка         Ох, жартун!  Та це ж  собаче ім'я!  Р-р-р-р... 

                   Це тільки для собак! 

                   Ні, я знаю, що вони з різних літер починаються.

                   А вона такі ніжні вірші  складає про вас і про розмарин, 

                   що у вас серце з радощів затанцювало б, якби ви почули.

Ромео  Вітай від мене синьйорину.

(Виходить)

 

Мамка  О, тисячу разів. Гей, П'єтро!

П'єтро  Що накажете?

Мамка  П'єтро, візьми  моє віяло та гайда  вперед  хутенько.

Виходять.

 

СЦЕНА 4

Сад Капулетті. Входить Джульєтта.

Джульєтта  Я няню відіслала о дев'ятій,

                   Вона мені  вернутись обіцяла

                   За півгодини. Що, коли його

                   Вона знайти  у місті не змогла?

                   Та ні, не те! О, та вона ж кульгава!

                   Так, так... Лише думки повинні буть

                   Послами у кохання. В десять раз

                   Летять вони скоріше, ніж летить

                   Проміння сонячне, коли зганяє

                   Воно з горбів похмурих тінь нічну.

                   Недарма ж прудкокрилі голуби

                   Везуть любов, та й любий Купідон

                   Швидкі, як буйний вітер, має крила...

                   А сонце вже стоїть над головою!

                   З дев'ятої до півдня - три години.

                   Які ж вони і довгі, і нудні!..

                   А няні все нема...  Якби ж то кров

                   Гарячу мала і кохала палко,

                   Вона б літала, наче м'яч: її

                   До  нього кидали б мої слова,

                   Його ж слова - до мене.

                   Стара людина - ніби справжній мрець:

                   Бліда, тяжка й незрушна, як свинець.

                   О боже, йде!

Входять мамка і П'єтро.

                   О няню дорога!

                   Ну  що, зустріла?  Відішли слугу.

Мамка        Чекай нас коло брами, П'єтро.

П'єтро виходить.

 

Джульєтта  Ну, дорога  моя... Сумна ти, боже!..

                   Хоч би й були твої звістки сумні,

                   Ти весело їх передай; коли ж

                   Ти з добрими прийшла сюди звістками,

                   То музики солодкої не псуй,

                   Не  грай її мені з обличчям кислим.

 

Мамка  Стомилась я... дай трохи відпочину...

                   Ох, кісточки болять! Ну й прогулялась!

 

Джульєтта  Я віддала б тобі мої кістки,

                   Аби скоріш ти новину сказала.

                   Ну, говори  ж! Ну, нянечко, кажи!

 

Мамка  Ісусе! Що за поспіх? Постривай!

                   Чи  ти не можеш трошки потерпіти?

                   Ти  ж  бачиш, що звести не можу дух...

 

Джульєтта  Не  можеш  дух звести? Проте  ж ти зводиш,

                   Щоб повісти, що дух звести не можеш.

                   Адже слова оці багато довші,

                   Ніж звістка та, з якою зволікаєш.

                   То добра звістка чи лиха? Скажи!

                   Лише на це дай відповідь хутчій,-

                   Подробиць я терпляче почекаю.

                   Ну, заспокой мене! Лиха чи добра?

Мамка  Ех, та й  вибрала ж  ти  собі ні те ні се!..  

                   Не знаєш, як треба вибирати чоловіків. Ромео... Ото не бачили!                                                         

                   Правда,  хоч  з обличчя він і кращий за інших чоловіків, 

                   а проте ноги такої, як у нього, ні в кого з чоловіків не знайдеш!.. 

                   А щодо руки, ходи і стану, то хоч про них багато й  не скажеш, 

                   а проте вони вищі за всякі  порівняння. 

                   Не скажу, щоб він  був цвіт чемності,

                   але ручуся  тобі, він лагідний, як ягнятко.  

                   Ну,  йди ж своїм шляхом, дівчатко, та шануй бога! 

                   А що, в нас уже пообідали?

 

Джульєтта  Ні, ні! Таж все це знала я й раніш...

                   А шлюб наш як? Що він сказав  про нього?

 

Мамка        Як голова болить! Ой  голова!

                   Тріщить, неначе хоче розламатись,-

                   На двадцять розривається шматків.

                   А тут ще й спина... Ох, і бідна спина...

                   Красненько дякую, ти  ж безсердечна,-

                   Мене загнала трохи не до смерті!

 

Джульєтта  Пробач, однак я щиро вболіваю,

                   Що ти нездужаєш. Ах, няню люба...

                   О люба, люба  нянечко, скоріше

                   Скажи ж мені,  що передав коханий?

 

Мамка        То слухайте ж: коханий ваш сказав,

                   Як чесний чоловік, шляхетний, добрий...

                   Я присягаю вам... Де ваша  мати?

 

Джульєтта  Де мама?.. Як то де? Звичайно,  вдома;

                   Де ж бути їй?.. Як дивно ти говориш:

                    «Сказав він так, як чесний чоловік,-

                   Де ваша мати?»

 

Мамка        Люба синьйорино!

                   Іще й кипить!  Ну, ну!  Оце якраз

                   Припарка на мої кістки недужі!

                   Тоді сама влаштовуй власні справи!

 

Джульєтта  Та годі вже! Ну, що ж сказав Ромео?

 

Мамка          Чи відпускають нині вас на сповідь?

 

Джульєтта  О так.

 

Мамка        То до отця Лоренцо йдіть:

                   Там в келії чекатиме жених,

                   Щоб нині вже собі за жінку взяти.

                   Ач, кров одразу збіглась до обличчя.

                   Пашить, мов жар,- це від моїх нозин!

                   Ідіть до церкви. В мене інший шлях:

                   Драбину принесу, щоб міг ваш любий,

                   Стемніє ледь, до пташечки своєї

                   Залізти у гніздечко. Вам то радість,

                   Мені ж- важкий тягар. Та прийде час -

                   Вночі тягар нав'ючать і на вас!

                   Я на обід іду. Ви ж поспішайте.

Джульєтта   Спішу до щастя! Нянечко, прощайте!

Виходять.

 

СЦЕНА 5

Келія брата Лоренцо. Входять брат  Лоренцо й Ромео.

Брат Лоренцо    Хай небо шлюб оцей благословить,

                   Щоб потім нас не покарало горем!

 

Ромео   Амінь, амінь! Нехай приходить горе,-

                   Не зможе переважити воно

                   Тієї радості, що за хвилину

                   Переживу я серцем біля неї.

                   З'єднай лиш нам святим обрядом руки,

                   Й  хай прийде згубниця кохання - смерть,

                   Аби я встиг назвать її своєю!

Брат Лоренцо    Бурхливі радощі страшні, мій сину,

                   Бо часто в  них бурхливий і кінець.

                   їх смерть у торжестві, вони ж бо гинуть,

                   Як порох і  вогонь, у поцілунку.

                   І найсолодший мед гидким здається,

                   Бо надто вже солодкий.  Він псує

                   Надмірністю своєю апетит.

                   Люби, та міру знай, і ти найдовше

                   Любитимеш. Хто надто поспішає -

                   Спізняється, як той, що зволікає.

Входить Джульєтта.

                   Ось і вона! Така легка нога

                   По плитах цих ще зроду не ступала.

                   Коханці пройдуться по павутинці,

                   Яка літає літом у повітрі,

                   І не впадуть. Так, суєта легка!

Джульєтта  Добривечір, духовний отче мій!

 

Брат Лоренцо   За нас обох подякує Ромео.

 

Джульєтта  Я і його вітаю, бо інакше

                   Нема за що складать мені подяку.

 

Ромео         Джульєтто люба! Коли в тебе в грудях

                   Від щастя серце б'ється так, як  в мене,

                   І можеш краще виявити радість,

                   Знайди слова, яких мені бракує,

                   І всолоди повітря навкруги

                   Ласкавим подихом своїм, нехай

                   Мелодія чудова слів твоїх

                   Змалює те  блаженство чарівне,

                   Яке ми відчуваєм в цю хвилину.

                   Джульєтта  Любов багата ділом - не словами,-

                   Й пишається собою без прикрас.

                   Той, хто свої скарби злічити може,

                   Той лиш жебрак. Але моя любов

                   Така велика й так зросла безмежно,

                   Що я злічить не можу й половини її скарбів...

 

Брат Лоренцо  Ходім! Святий обряд

                   Благословить вас.  Я ж бо  вас тепер

                   На самоті  нізащо не покину,

                   Аж доки не зіллю вас в плоть єдину.

Виходять.

 

ДІЯ ТРЕТЯ

СЦЕНА  1

Верона. Міський майдан. Входять Меркуціо, Бенволіо,  паж та слуги.

Бенволіо    Ходім звідсіль, прошу тебе, Меркуцьйо!

                   День душний,  і гуляють Капулетті.

                   Як стрінемось - без сварки не минеться,

                   Бо в дні жаркі кипить шалено кров.

 

Меркуціо  Ти  мені  нагадуєш одного  з  тих  молодців, 

                   які, ввійшовши до  таверни, ляскають своєю

                   шпагою по столу й гукають: 

                    «Дай боже, щоб ти мені не була потрібна!» -

                    а після другого келиха штрикають нею в  слугу, 

                   коли  в цьому немає  ніякої  потреби.

 

Бенволіо  Та невже ж я  подібний до такого  молодця?

 

Меркуціо      Ще б пак!  

                   У гніві ти один  з найгарячіших задирак в Італії: 

                   як зачепиш тебе, ти починаєш лютувати, 

                   а як розлютуєшся, чіпляєшся до всіх.

 

Бенволіо  А далі що?

 

Меркуціо    А далі те,  що якби тут було двоє таких, як ти,

                   то скоро  не залишилося б  жодного, 

                   бо вони  один одного вбили б. Ти!.. Ого! 

                   Та ти здатний зчепитися з  чоловіком  за  те, що в нього 

                   в бороді  на одну волосинку більше чи менше, ніж у  тебе; 

                   ти ладен зайти в сварку з чоловіком, 

                   який  лускає горіхи на  тій підставі,

                   що в тебе очі горіхового кольору. 

                   Ну,  чиє ж око, опріч твого, може

                   побачити в цьому  привід до сварки? 

                   Таж у тебе в голові повно сварок, 

                   як у яйці жовтка й білка,  дарма що через 

                   численні колотнечі твоя бита голова  така ж порожня,  

                   як і порожнє вилите яйце.

                   Полаявся ж ти на  вулиці з якимось чоловіком  за те,  

                   що він кашляв  і тим збудив твого собаку, який дрімав на сонці. 

                   Чи не ти вилаяв якогось кравця за  те, 

                   що  той одягнув свій  новий каптан,

                   не дочекавшись великодніх свят?  

                   Хіба  не ти зчепився з  якимось хлопцем  за те, 

                   що той зав'язав нові  черевики  старою стьожкою?

                   І ти ще повчаєш мене не заходити в сварку?

 

Бенволіо     Якби я так любив сваритись, як  ти, то кожен

                   з радістю купив би право на мою спадщину, і чекати 

                   на неї довелося б йому не більше ніж годину з чвертю.  

 

Меркуціо   Як спадщину твою? Чи ти що тямиш?

 

Входять Тібальт та  інші.

Бенволіо   Клянуся моєю головою,  сюди йдуть  Капулетті.

 

Меркуціо   Клянусь моєю п'ятою, мені це байдужісінько.

 

Тібальт       Ідіть за мною! З ними хочу я

                   Поговорить! Добридень вам, синьйори!

                   Одному з вас сказать я маю слово.

 

Меркуціо   Одному  з нас - і  тільки слово?  

                   Додайте до цього слова ще що-небудь; 

                   наприклад, хай це буде слово й удар.

 

Тібальт   Я  готовий,  синьйоре,  якщо  ви дасте  мені до цього привід.

 

Меркуціо   А ви хіба не можете знайти привід самі 

                   без того, щоб вам  його дали?

 

Тібальт   Меркуціо, ти співаєш в один голос із Ромео.

 

Меркуціо   Співаю в один голос! Що таке? 

                   Чи не хочеш ти часом зробити з нас менестрелів? 

                   А якщо ми й справді менестрелі, то стережися, 

                   бо  ти  нічого, крім дисонансів, від нас  не  почуєш!

                   Ось мій смичок. Ви в мене зараз затанцюєте,- 

                   він вас примусить! Сто чортів! Співаю в один голос!

 

Бенволіо   Ми тут говоримо на людній площі.

                   Знайдім затишніше  для себе місце

                   Й образи розберім з холодним серцем

                   Чи розійдімося. Тут очі скрізь!

 

Меркуціо   На те в людей і очі, щоб дивитись.

                   Мене ніхто не зрушить з  місця, ні!

 

Тібальт   Синьйоре, мир! Мені он той послужить.

 

Входить Ромео.

Меркуціо   А що він, ваш слуга? І, може, носить

                   Ліврею вашу!  От коли б на поле

                   Пішли ви й він за вами,- ну, тоді

                   Готовий буде він вам послужити.

 

Тібальт       Ромео, я ненавиджу тебе,

                   Для тебе слова іншого й вітання

                   Не можу я знайти, окрім «невдйнк»)

Ромео         Проте, Тібальте, в мене є причина

                   Любить тебе; вона тобі прощає

                   Образливі слова. Я не негідник.

                   Прощай! Як бачу, ти мене не знаєш.

 

Тібальт       Хлопчисько! Не пробачити ніяк

                   Образ тяжких, що ти мені завдав!

                   Вернися ж і ставай мерщій до бою!

 

Ромео          Ніколи я тебе не ображав

                   І більш тебе люблю, ніж ти гадаєш.

                   Але за віщо - зараз не скажу.

                   А через те, мій добрий  Капулетті,

                   Чиє ім'я шаную так, як власне,

                   Не гарячкуй і з цього вдовольнись.

 

Меркуціо  О ти, покоро, підла і ганебна!

                   Alia stoccata * змиє вмить її.

(Видобуває шпагу)

                   Тібальте! Щуролове! Гей, виходь!

 

Тібальт  Чого тобі від мене треба?

 

Меркуціо  Шановний котячий  владарю,  я хочу  відібрати

                   лише одне життя з ваших дев'ятьох. 

                   А згодом, сподіваюся, ви дозволите мені 

                   витріпати з вас  і решту  вісім.  

                   Чи зволите витягти вашу шпагу за вуха з піхов? 

                   Та швидше, а то моя раніше засвище над вашими вухами.

 

Тібальт (видобуваючи шпагу) До ваших послуг!

 

Ромео  Меркуціо, сховай рапіру в піхви!

 

Меркуціо  Синьйоре, прошу! Де ваше passado?

(Б'ються)

Ромео         Бенволіо, вперед! Виймай рапіру,

                   Ми виб'єм разом зброю в них із рук!

                   О, сором вам, синьйори! Схаменіться!

                   Тібальт! Меркуцьйо! Князь заборонив

                   На вулицях Верони колотнечу!

                   Тібальте, стій! Меркуціо  мій добрий!

                   Тібальт і його спільники виходять.

 

Меркуціо   Я ранений...

                   Чума на ваші два роди! Вмираю.

                   А він утік? І то живий-здоровий?

* Удар-укол (іт.).

 

Бенволіо  Тебе поранено?

 

Меркуціо   Дурниця! Лиш

                   Подряпинка, та досить і того.

                   Де паж мій? Хлопче, клич мерщій хірурга.

Паж виходить.

Ромео  Кріпися, друже, рана неглибока.

 

Меркуціо        Авжеж, вона не така  глибока, як колодязь, 

                   і не така широка, як церковна брама, 

                   проте  й такої досить: вона зробить своє діло. 

                   Приходь до  мене взавтра, і ти побачиш, що я вже

                   буду спокійною людиною. 

                   Далебі, я надто переперчений для  цього світу...  

                   Чума  на  ваші, обидві  родини! А, сто чортів! 

                   Щоб якийсь пес, пацюк, миша, кицька вдряпнула 

                   людину на смерть! Хвалько, негідник, 

                   що  вчився битися за  арифметичною книжкою! 

                   І  якого чорта встряли ви між нас?  

                   Він мене ранив з-під вашої руки.

 

Ромео  Хотів я повернути все на добре.

 

Меркуціо    В  якийсь будинок відведи мене,

                   Бенволіо,  бо я вже зомліваю...

                   Чума, чума на ваші дві родини!

                   Зробили з мене харч для робаків!

                   Загинув я!.. Чума на вас, чума!

Меркуціо й  Бенволіо виходять.

 

Ромео  Найближчий родич князя й друг  мій щирий

                   Прийняв за мене тут смертельну  рану,

                   Бо честь мою заплямував Тібальт!

                   Отой Тібальт,  з яким тому годину

                   Породичався я! О найсолодша!..

                   Моя Джульєтто, це краса твоя

                   Мене таким розніженим зробила,-

                   У  честі  сталь в душі розгартувала.

Входить  Бенволіо.

 

Бенволіо    Ромео!  О  Ромео! Вмер Меркуцьйо!

                   Його безстрашний дух над хмари злинув,

                   З  презирством відвернувшись від землі!

Ромео          О  чорний  день! Це лиш початок бід!

                   За ним кінець зловісний прийде вслід...

 

Входить  Тібальт.

Бенволіо  Сюди Тібальт  скажений поспішає.

 

Ромео         Тібальт живий! Меркуціо - немає!..

                   Лети ж на небо, лагідна покірність!

                   Веди мене, вогненноокий гніві

                   Візьми назад «негідника», Тібальте,,

                   Якого ти в лице мені шпурнув!

                   Меркуціо іще душа витає

                   Невисоко над головами в нас -

                   Чекає на твою, щоб взять з собою.

                   Чи ти, чи я,- котрийсь із нас повинен

                   Рушати з нею в цю останню путь!

 

Тібальт       Хлопчисько! Ти був тут із дайм у парі,

                   То й далі будь  із ним!

 

Ромео         Іще побачим!

Б'ються. Тібальт падає.

 

Бенволіо   Тікай мерщій, Ромео!

                   Збігається народ! Тібальта вбито!

                   Чого ж ти як укопаний стоїш?

                   Тікай: тебе на смерть засудить князь,

                   Якщо захоплять! Утікай скоріше!

Ромео         Я тільки блазень у руках фортуни!..

Бенволіо   Чого ж стоїш? Тікай мерщій, Ромео!

Ромео виходить.

 

Входять городяни і стражники.

1-й стражник   Куди утік отой, що вбив Меркуцьйо?

                   Куди Тібальт, його убивця, втік?

 

Бенволіо   Ось тут Тібальт.

 

1-й стражник Синьйоре, підведись!

                   Ім'ям володаря, іди за нами!

 

Входять князь з почтом,  Монтеккі, Капудетті  з дружинами та інші.

Князь         Хто тут почав оцю мерзенну чвару?

 

Бенволіо   О князю наш!  Слова мої печальні

                   Послухай про обставини фатальні.

                   Тут той лежить, кого убив Ромео

                   За  те, що він убив твого Меркуцьйо.

 

Старий Капулетті   Тібальт! Мій небіж рідний! Братів син!..

                   О князю наш! Пролито кров його!..

                   Якщо ти справедливий, володарю,

                   За нашу кров Монтеккі кров пролий!

                   О небіж, небіж'..

 

Князь          Бенволіо, скажи, хто бій почав?

 

Бенволіо   Тібальт, що від руки Ромео впав.

                   Ромео чемний був, просив подумать,

                   Що привід в них такий пустий для сварки,

                   Загрожував і вашим гнівом теж.

                   Однак це все,- хоча і говорилось

                   Спокійно, ввічливо  й сумирно вельми,

                   Не спромоглось Тібальта вгамувати,

                   Шалена вдача не скорилась; він

                   Зоставсь глухий до мирних слів Ромео

                   й своєї зброї гостру сталь направив

                   Відважному Меркуціо у груди.

                   Той закипів, схопився теж за зброю,

                   І розпочавсь між ними смертний бій.

                   Меркуціо рукою однією

                   Від себе смерть завзято відбивав,

                   А другою він  слав її Тібальту,

                   Який майстерно теж оборонявся.

                    «Спиніться, друзі!» - закричав Ромео

                   І швидше слова смілою рукою

                   Він вибив згубну зброю їм із рук.

                   Та з-під його  руки устиг Тібальт

                   Уже вразить Меркуціо смертельно.

                   Тібальт  утік, а потім повернувся.

                   Вмить помстою Ромео запалав,

                   Бій спалахнув нараз, мов блискавиця!

                   Я ще не встиг вхопитися за зброю,

                   Як на землі лежав уже Тібальт,

                   Поранений на смерть. А наш Ромео,

                   його убивши, звідси вже тікав...

                   Нехай умру, коли я що збрехав!

 

Синьйора Капелутетті Монтеккі родич це - він сфальшував,

                   Із приязні неправду він сказав!

                   В тій чорній справі двадцять душ було,

                   Одного вбито, як до звад дійшло.

                   Владарю, вбивцю мусиш засудити!

                   Тібальт  сконав - Ромео теж не жити!

 

Князь          Тібальта вбито - таж убив він сам!

                   За смерть Меркуцьйо хто заплатить нам?

 

Монтеккі   Ні,  не Ромео  мусить вам платити!

                   Він те зробив, що мав закон вчинити.

                   Убивство друга вимага відплати,-

                   Тібальта мусив смертю він скарати.

 

Князь         За вчинок цей свавільний і злочинний

                   Вмить висланий він буде на чужину.

                   Від ваших чвар, запеклих і проклятих,

                   Доводиться  й мені тепер страждати.

                   Тут пролилася рідна кров  моя,

                   й суворо винних покараю  я.

                   Наразитеся  на тяжку відплату

                   Й мою оплачете  ви кревну втрату.

                   Не слухатиму жодних я прохань,

                   Оглухну я до ваших всіх благань!

                   Облиште їх, затямте заборону:

                   Ромео мусить кинути Верону!

                   А то йому тут згаяна година

                   Остання буде - винуватий згине.

                   Звільнить майдан! І труп мерщій прибрать!

                   Не буду рішенця свого мінять:

                   Прощати вбивцям - це ж усе одно,

                   Що з ними  буть у вбивстві заодно!

Виходять.

 

СЦЕНА  2

Кімната в домі Капулетті. Входить Джульєтта.

Джульєтта  Скоріш, вогнекопиті коні, мчіть

                   До Феба володінь! Якби-то вам .

                   За візника  був  Фаетон, він вас

                   Давно б уже погнав прутом на захід,-

                   Упала б ніч туманна враз на землю.

                   Заступниця кохання, темна ніч...

                   Розкинь над нами, ноче, свій серпанок

                   І від цікавих заховай очей,

                   Щоб міг мене Ромео пригорнути,

                   Підкравшися нечутно і незримо.

                   Адже ж коханцям їх обряд таємний

                   Освітить їх краса. Любов сліпа,

                   І через те їй ніч найбільш пасує...

                   Прийди ж, о ніч, матроно в чорних шатах,

                   Така  поважна й добра, та навчи,

                   Як виграти мені, програвши, гру,

                   Яку ведуть два непорочні серця...

                   Цю дику кров, яка бушує в скронях,

                   Прикрий мені своїм  покровом  чорним.

                   Аж доки ця любов сором'язлива

                   Не перетвориться в мені на смілу

                   І не збагне, що в щирому коханні

                   Любовні вчинки - скромності  повинність.

                   Прийди, о ноче! О, прийди, Ромео,

                   Мій день вночі, прилинь же разом з нею

                   І заіскрись мерщій на крилах  ночі

                   Біліш за сніг на  ворона крилі!

                   Прийди, о ноче, і ласкава, й люба!

                   Ніч чорнобрива,  дай мені Ромео!

                   Коли ж помре він, то візьми його

                   І роздрібни на зірочки маленькі,-

                   Він так тобі осяє небеса,

                   Що закохається весь світ у ніч

                   І перестане поклонятись сонцю.

                   Собі купила я чертог кохання,

                   Та в нього  не ввійшла! Я продалась,

                   Та мною ще не володіють... Ах!..

                   Мені цей день такий  нудний і  довгий,

                   Як ніч малій дитині  перед святом,

                   Що жде й діждатися не  може  дня,

                   Щоб одягти готові вже обновки.

                   Ось няня йде! Несе мені звістки...

                   Входить мамка з мотузяною драбиною.

                   Як  небо, красномовний  той язик,

                   Який мені говорить про Ромео.

                   Ну, няню? Що нового? Що це  в тебе?

                   Ти для Ромео добула драбину?..

 Мамка  Так, так, драбину...

(Кидає її додолу)

 

Джульєтта  Що сталося?.. Чого ламаєш руки?..

Мамка  Жахливий день!  Він вмер, умер, умер!  

                   Пропали ми, пропали, синьйорино!

                   О горе!.. Він загинув, вмер, убитий!..

Джульєтта  Невже ж і  небо може бути заздрим?

Мамка        Не  небо -  ні, але Ромео може...

                   Ромео, о Ромео!  Хто б подумав?

Джульєтта Що ти за дідько, що мене так мучиш?

                   Від цих тортурів заревли б у пеклі!

                   Ромео сам себе убяв? Кажиї

                   Скажи лиш  «так», і це коротке слово

                   Мене скоріше отруїти зможе,

                   Ніж смертоносний погляд василіска.

                   Я вже не я,  якщо ти скажеш «так»,

                   Якщо нараз заплющились ті очі

                   І ти мені відповіси лиш «так»...

                   Убитий - вимов «так», а ні - то «ні»,

                   Ти вирішиш одним коротким звуком:

                   Блаженства сподіватися чи муки!

 

Мамка        На власні очі бачила  я рану -

                   Рятуй господь! - отут, на грудях мужніх...

                   Нещасний труп, нещасний труп  кривавий!

                   Блідий, мов попіл, весь в крові лежав...

                   Кров запеклась... Я глянула - й зомліла!

 

Джульєтта  О серце, розірвись! Вмить розірвись,

                   Банкрут нещасний! Очі - до в'язниці!

                   Закрийтеся  назавжди для свободи!

                   Нікчемний прах, вернися знову в прах,

                   Спочинемо з Ромео у гробах!

 

Мамка        Тібальт, Тібальт! О мій найкращий друг!

                   О ввічливий Тібальт!  Шляхетний, чесний!

                   І дожила ж я до твого сконання!

 

Джульєтта Як? Буря ця лютує з двох боків?

                   Ромео вбито, і помер  Тібальт?

                   Кузен мій любий і коханий муж?!

                   Сурми ж, страшна сурмо, загибель світу!

                   Хто житиме, коли цих двох нема?..

 

Мамка        Тібальт  сконав, Ромео йти в вигнання;

                   Ромео вбив його й іде в вигнання.

 

Джульєтта  Тібальта кров пролив Ромео?! Боже!

 

Мамка  Так, так! Жахливий день! Пролив, пролив!

 

Джульєтта О серце гада, сховане в квітках!

                   То жив дракон в печері тій чудовій?

                   Пекельний виплід з ангельським лицем!

                   Не голуб - ворон! Вовк в овечій шкурі!

                   Огидна суть з божественним чолом!

                   Ти зовсім не такий, як видавався!

                   Пекельний праведник, негідник  чесний!

                   О, що ж тобі робить, природо, в пеклі,

                   Коли ти помістила духа зла

                   В раю живому чарівної вроди?

                   Чи бачив хто коли огидну книгу

                   В такій чудовій, чепурній оправі?

                   Як оселитись міг такий обман

                   В розкішному палаці?

 

Мамка        О, в мужчин

                   Ні совісті, ні правди, ані честі:

                   Нема нічого в них. Всі віроломні!

                   Всі брехуни, облудники й підступні,

                   Де мій слуга? Дай трохи aqua vitae *!

                   Від цих  турбот, від горя, від плачу

                   Постарію я, мабуть, передчасно...

                   Ганьба твому Ромео!

 

Джульєтта Пухирями

                   Нехай язик твій візьметься за це!

                   Не для ганьби родився він на світ.

                   Таж на чолі його  ганьба огидна

                   Сама соромиться  сидіть! Це - трон,

                   Де честь коронуватися повинна,

                   Володарка єдина  на землі.

                   Яка я підла, що його ганьбила!

 

Мамка        То що ж, хвалить того, хто вбив кузена?

 

Джульєтта   Та чи ж мені засуджувать дружину?

                   О бідний муж мій! Хто ж твоє ім'я,

                   Крім мене, приголубить, коли я

                   Твоя жона не більш як три години,

                   Вже так його пошматувати встигла?

                   За що кузена вбив ти, лиходію?

                   Таж лиходій кузен хотів убити

                   Тебе, мою дружину... Гетьте, сльози!

                   Верніться знов назад до джерела!

                   Повинні ви платити дань журбі,

                   Та, помилившись, сплачуєте  щастю.

                   Живий мій муж, хоча його Тібальт

                   Убити хтів. Тібальта вбито, хоч

                   Хотів убить він мужа. Все гаразд!

                   Чого ж  я плачу? Слово я почула...

                   Страшніше ще за наглу смерть Тібальта.

                   Й воно мене убило... Я хотіла б

                   Забути це зловісне слово... Ах!

* Горілки, букв.-води життя {лаг.)

                   Воно гнітить мені так тяжко пам'ять,

                   Як душу грішника гнітить провина:

                    «Тібальт помер, Ромео - йти в вигнання...*

                   І це «вигнання», слово це «вигнання»

                   Убило враз Тібальтів десять тисяч.

                   Тібальта смерть - вже й так доволі  горя.

                   Нехай би вже на цьому і кінець!

                   Коли ж біда сама ходить не любить

                   І тягне низку інших за  собою,

                   О, то чому ж я  після слів отих,

                   Що вмер Тібальт, відразу не почула,

                   Що вмер мій батько, мати чи обоє?

                   Це горе виплакати я могла б.

                   Що вмер Тібальт, сказати і додати:

                    «Ромео йти в вигнання»,- словом цим

                   Убито всіх відразу. Батька й матір,

                   Тібальта, і Ромео, і Джульєтту.

                   Всі, всі загинули відразу. Всі!..

                    «Ромео йти в вигнання» - меж немає,

                   Ні міри, ні  кінця в оцих словах...

                   В них тільки смерть, безкрая смерть і жах...

                   Де батько мій і мати, няню мила?

 

Мамка         Коло убитого ридають тіла.

                   Ходім до них. Я проведу тебе.

 

Джульєтта  Нехай йому слізьми омиють рани,

                   Я ж тільки за вигнанцем плакать стану!

                   Візьми шнури... Одурені, як я...

                   О бідні ж ви!.. Вигнання - смерть моя!

                   До ложа ви мого були  тропою,

                   А я помру, дівуючи, вдовою.

                   Візьму шнури. Ходімо,  няню, й ти!

                   На шлюбне ложе хочу  я лягти;

                   І не коханому Ромео там,

                   А смерті я незайманість віддам.

 

Мамка        Іди в опочивальню! Я знайду

                   Твого Ромео. Знаю, він в Лоренцо.

                   Ти чуєш? Приведу його. Чекай!

                   Вночі тут буде він, твій чоловік.

 

Джульєтта Так, так! І  перстень цей йому віддай.

                   Хай прийде він,- ми простимось  навік!

Виходять.

 

СЦЕНА  З

Келія брата Лоренцо. Входить брат Лоренцо.

Брат Лоренцо  Виходь хутчій, Ромео нещасливий!

                   У тебе закохалася печаль,

                   І одружився ти з  бідою.

 

Входить Ромео.

Ромео        Отче!

                   Що чути там? Який же присуд князя?

                   Яке ж іще страшне, незнане горе

                   Загрожує мені знайомством?

 

Брат Лоренцо Сину!

                   Ти надто вже з негодами здружився!

                   І князеве я рішення приніс.

Ромео         Віддав він справу до страшного суду?

                   Брат Лоренцо    Ні, князь наш не суворий: засудив

                   Тебе він не на смерть, а на вигнання.

Ромео         Вигнання? Зглянься і скажи - на смерть.

                   Лице вигнання грізне і страшне,

                   За смерть страшніше! Не кажи - вигнання...

 

Брат Лоренцо Ти звідси вигнаний лише, з Верони.

                   Вгамуйся. Май терпіння. Світ широкий.

 

Ромео         Нема за мурами Верони світу:

                   Чистилище там, пекло і тортури.

                   Вигнання звідси-це вигнання з світу;

                   Це - смерть, лиш названа фальшивим словом;

                   Сокиру так позолотивши, ти

                   Мені стинаєш голову й смієшся,

                   Милуючись своїм ударом згубним.

 

Брат Лоренцо О смертний гріх! Яка невдячність чорна!

                   За вчинок твій закон  скарав  би смертю,

                   Та князь наш  добрий, зглянувшись на тебе,

                   Закон наш відхилив і обернув

                   Ласкаво на вигнання слово «смерть».

                   Однак це  милість. Ти ж її не бачиш!

 

Ромео         Тортури, а не милість! Небеса

                   Тут, де живе Джульєтта. Кожна кицька

                   І миша, навіть пес - тварина кожна,

                   Дрібна й нікчемна, жити може тут,

                   У цім  раю, дивитися на  неї...

                   Та тільки не Ромео! Муха, й та

                   Утіхи, шани й права більше має:

                   Вона ж торкатись  зовсім вільно може

                   Руки її - Джульєттиного дива.

                   Блаженство раю красти  в неї з уст,

                   Що чисті  і цнотливі, як  весталки,

                   І червоніють з сорому, за гріх

                   Вважаючи свій власний  дотик. О!

                   Ромео ж - ні, не може!  Він - вигнанець!

                   Все можна мухам, а мені - нічого.

                   їм - воля, а мені - лише вигнання!

                   І ти сказав: вигнання - це не смерть?

                   Невже ж  не мав ножа ти, чи отрути,

                   Чи ще якого згубного знаряддя,-

                   Щоб знищити мене, окрім - «вигнання»?

                    «Вигнання»!.. Любий отче, слово це

                   Кричать і виють грішники у пеклі!

                   О, де ж у тебе серце, отче мій?

                   Ти ж мій отець духовний, мій навчитель,

                   Сповідник, друг, порадник мій, і ти -

                   Убив мене, сказавши - «на вигнання»!

 

Брат Лоренцо Безумцю, дай мені сказать хоч слово...

 

Ромео         О, знаю! Знову скажеш  про вигнання!

 

Брат Лоренцо Я проти нього зброю дам тобі:

                   Це філософії цілющий трунок.

                   В нещасті - то солодке  молоко.

                   Воно тебе утішить на вигнанні.

 

Ромео         Ти знов - «вигнання»? Геть до всіх чортів

                   Ту філософію? Якщо вона

                   Ніяк не може сотворить  Джульетти.

                   Чи місто зрушити,  чи скасувати

                   Той присуд князя,- це не допомога

                   Якщо  вона безсила, то мовчи!

 

Брат Лоренцо  О, бачу я, не мають вух  безумці.

 

Ромео         А як же й бути їм, коли очей

                   Немає в мудреців?

 

Брат Лоренцо О сину  мій,

                   Дай зважимо становище твоє.

 

Ромео         Як можеш ти, мій отче, говорити

                   Про те, чого ти серцем не відчув?

                   Коли б ти був ще молодий, як я,

                   й кохав Джульєтту, і годину тому

                   Ти повінчався, потім вбив Тібальта,

                   Любив, як я, й потрапив на вигнання,-

                   Тоді ти міг би говорить про це,

                   Волосся рвать, як я, й на землю падать,

                   Щоб зміряти майбутню домовину!..

Стукіт у двері.

Брат Лоренцо Хтось  стукає... Ромео, заховайсь!

 

Ромео         О ні! Нехай мої гіркі зітхання

                   Мене туманом від людей окриють.

Стукіт.

Брат Лоренцо Ти чуєш? Хто там? Заховайсь, Ромео!

                   Тебе захоплять!.. Почекайте!  Встань же!

Стукіт.

                   Біжи до молитовні! Чую! Боже!

                   Яка упертість! Я іду! Іду!

Стукіт.

                   От нетерплячка!  Звідки ви? Чого вам?

 

Мамка (за сценою) Впустіть мене, я  все вам розкажу.

                   Від синьйорини я, Джульєтти.

 

Брат Лоренцо Прошу!

 

Входить мамка.

Мамка         О отче, отче, розкажіть мені,

                   Де чоловік синьйори? Де Ромео?

 

Брат Лоренцо    Ось, долі він. Сп'янів від власних сліз.

 

Мамка         Ох, і моя синьйора так лежить,

                   Точнісінько так само!

 

Брат Лоренцо О нещасна

                   Спорідненість сердець! Сумна подібність!

 

Мамка        Ось саме так лежить і синьйорина.

                   Ридає й плаче, плаче і ридає.

                   Та встаньте, встаньте ж! Ви ж таки мужчина.

                   Задля Джульєтти, задля неї встаньте.

                   Ну, та й чого впадати так у розпач?

 

Ромео (підводиться) Ох, няню!..

 

Мамка        Синьйоре мій! Лиш смерть - всьому кінець!.

 

Ромео        Ти про Джульєтту говорила? Як їй?

                   Я, мабуть, лиходієм їй здаюсь?

                   Дитинство щастя нашого убив я,

                   Заплямувавши рідною їй кров'ю.

                   О, де моя дружинонька таємна?

                   Скажи, що думає вона тепер

                   Про вщент зруйноване кохання наше?

 

Мамка        Таж ні, вона нічого не говорить,

                   А тільки плаче, плаче; то на постіль

                   Враз упаде, то підведеться знов.

                   Тібальта кличе, скрикне враз «Ромео!» -

                   І  знову падає...

 

Ромео        О, це ім'я

                   До кулі смертоносної подібно

                   її убило так, як ця рука

                   Проклята  вбила кревного її!

                   Мій отче, о, скажи  мені, скажи:

                   Де саме криється, в якій частині

                   В моїм ганебнім тілі це ім'я?

                   Скажи мені, щоб міг я зруйнувати

                   Житло мерзенне!

Ромео робить спробу заколоти себе, але мамка  відводить  убік його кинджал.

Брат Лоренцо Геть шалену руку!

                   Чи ж ти мужчина? Так, на око ніби

                   Ти чоловік. Але, як жінка, плачеш.

                   Ти дієш, як тварина нерозумна,

                   Яку скеровує безтямний шал.

                   О так, ти жінка в  образі мужчини

                   Чи хижий звір ув образі обох.

                   Дивуєш ти мене великим дивом.

                   Клянуся орденом моїм святим,

                   Я думав,  ти мужнішу маєш вдачу!

                   Ти вбив Тібальта? Хочеш вбить себе?

                   Убить дружину, що живе тобою,

                   На себе враз  звалить тяжке прокляття?

                   Чом ганиш ти народження своє,

                   І небо, й землю? Та в тобі самому -

                   Народження, і небо, і земля,

                   Злились всі троє у тобі в одне.

                   Щоб все відразу згинуло, ти хочеш?

                   О сором! Що за сором! Ти ганьбиш

                   Своє лице, і розум, і кохання.

                   Всього ти  маєш з лишком, але сам,

                   Як той лихвар, скарби свої ховаєш,

                   Не вдосконалюєш, не прикрашаєш

                   Ані лиця,  ні розуму й кохання.

                   Шляхетний образ твій - воскова форма,

                   Якщо ти втратиш доблесті мужчини,

                   Твоя любов - лише кривоприсяга.

                   Порушивши присягу, ти уб'єш

                   Любов, яку поклявся ти плекати;

                   І розум твій, що мусить прикрашати

                   Твій образ і твоє палке кохання,

                   Став їм обом проводирем сліпим.

                   Як порох  у невправного солдата

                   Враз вибуха в його порохівниці,

                   Так вибухне і від твого невміння

                   Те, що тебе повинно захищати

                   І тебе ж  самого висадить в повітря.

                   Та ну ж бо, підведися, ти ж мужчина.

                   Жива твоя Джульєтта, що за неї

                   Хотів на себе ти накласти руки,-

                   Адже це щастя. Таж тебе Тібальт

                   Убити хтів, а ти убив  його,-

                   Це щастя теж. Закон,  який тебе

                   На смерть скарав би, в друга обернувся

                   І смерть тобі вигнанням замінив,-

                   Це щастя теж. Ти маєш все, всі блага.

                   Тебе голубить чепурна фортуна,

                   Але, як зле дівчисько  вередливе,

                   Ти супишся й на щастя, й на любов.

                   О, стережись. Кінець таких сумний.

                   Йди ж до коханої своєї швидше,

                   Як ми умовились; ввійди до неї,

                   В її кімнату - й заспокой її.

                   Але пильнуй, не залишайсь до того,

                   Як ставити почнуть скрізь вартових.

                   Бо в Мантую тоді вже не пробратись.

                   Там жити мусиш, доки знайдем час

                   Оголосити шлюб, і ваших друзів

                   З ним примирить, і в герцога просити

                   Вернуть тебе назад, і буде радість

                   Твоя сильніша в двадцять тисяч раз,

                   Ніж горе те, що нині відчуваєш!

                   Ти, няню, йди вперед;  скажи синьйорі,

                   Хай вмовить  всіх домашніх, щоб лягли

                   Раніше спати. Це не так і важко:

                   Адже всіх змучило тяжке їх  горе.

                   Скажи,- Ромео прийде.

 

Мамка        О боже! Я стояла б тут всю ніч

                   І слухала б поради прехороші!

                   Так, так! Що значить  вченість! Мій синьйоре,

                   Скажу синьйорі, щоб на вас чекала.

 

Ромео         Скажи коханій, щоб приготувалась

                   Мене докорами зустріти.

 

Мамка        Ось

Вона звеліла перстень передать. (Прямує до виходу, але знову повертається)

                   Прошу вас, не баріться. Вже не рано.

(Виходить)

 

Ромео         Я знов бадьорий і ожив душею!

 

Брат Лоренцо Йди; на добраніч. Тільки пам'ятай:

                   Залежить ваша доля лиш від того,

                   Щоб тут не буть, як ставитимуть варту,

                   Або тікати треба на світанку

                   В одежі іншій. В Мантуї чекай.

                   Твого слугу знайду я,  й через нього

                   Я сповіщатиму тебе про все,

                   Що трапиться тобі на користь тут

                   Хорошого. Дай  руку. Пізно вже...

                   Щасливо! На добраніч!

 

Ромео         Я до щастя

                   Лечу й землі не чую під собою,

                   Хоч гірко розлучатися з тобою.

                   Прощай!

Виходять.

 

СЦЕНА  4

Кімната в домі Капулетті. Входять старий Капулетті, синьйора Капулетті і граф Паріс.

Капулетті   Синьйоре, все так склалось нещасливо,

                   Що ми ще й досі часу не знайшли

                   Підготувать дочку. Вона любила

                   Тібальта дуже ніжно. Я - також.

                   Ну що ж! Ми всі родились, щоб померти...

                   Нерано вже. Вона до нас не зійде.

                   Коли б не ваше товариство, я

                   Годину тому ліг би спочивати.

 

Паріс          В  тяжкі хвилини свататись невчасно.

                   Синьйоро, на добраніч; передайте,

                   Прошу вас, привітання синьйорині.

 

Синьйора Капулетті Спасибі. Я довідаюся взавтра,

                   Що думає про це моя дочка.

                   Тепер вона в полоні у журби.

 

Капулетті     Я  сміливо ручусь, синьйор Парісе,

                   Вам за любов дочки своєї,- певен:

                   Дочка мені покірна завжди буде.

                   Дружино, ви зайдіть до неї зараз,

                   Допоки ви ще спати не лягли,

                   І про любов Паріса сповістіть.

                   Скажіть  їй, що у середу... Стривайте...

                   Який сьогодні день?

 

Паріс          Синьйоре мій,

                   Сьогодні понеділок.

 

Капулетті   Понеділок!

                   Так, так! То в середу - занадто рано.

                   Тоді в четвер. Скажіть, що ми в четвер

                   її з шляхетним графом повінчаєм.

                   Чи ви ж  готові? Чи така поспішність

                   До серця вам? Влаштуємо все скромно:

                   Збереться кілька друзів... Бачте, графе:

                   Адже Тібальт загинув так недавно,

                   А він же родич нам,- щоб не сказали,

                   Що ми не журимось за ним, коли

                   Бенкетувати будем надто бучно.

                   Лише з півдюжини запросим друзів,

                   Та й край. Що скажете ви про четвер?

 

Паріс           Бажав би я, щоб той четвер був завтра,

                   Синьйоре мій.

 

Капулетті   Гаразд! Тепер ідіть.

                   То й добре, у четвер! Дружино, ви

                   Зайдіть же до  Джульєтти перед сном,

                   Скажіть їй, хай готується до шлюбу.

                   Прощайте, графе. Світла в спочивальню!

                   Уже так пізно,- скоро зможем ми

                   Сказать, що дуже рано. На  добраніч!

Виходять.

 

СЦЕНА  5

Кімната Джульєтти. З'являються Ромео і Джульєтта у вікні.

Джульєтта Ти вже ідеш?.. До ранку ще далеко:

                   Не жайворонок то, а соловей

                   Збентежив  вухо боязке твоє;

                   Він раз у раз там уночі співає

                   Між віт граната. І повір мені,

                   Коханий, любий мій,- то соловей.

 

Ромео         То жайворонок, оповісник ранку,-

                   Не соловейко.  Глянь, моя кохана!

                   Дивися - он заграла вже зоря

                   І облямовує промінням заздрим

                   Завісу хмар суворих там, на сході.

                   Згасила ніч світильники свої.

                   Веселий день стає уже навшпиньки,

                   З-за верховин  туманних визирає.

                   Піду - я житиму, лишусь - помру.

 

Джульєтта Те світло ще не денне... Вір, я знаю:

                   То метеор,- його послало сонце,

                   Щоб смолоскипником служив тобі

                   І осявав до Мантуї дорогу.

                   Тому побудь іще, не треба йти.

 

Ромео         Нехай мене захоплять, хай уб'ють!

                   Я буду радий, як цього ти хочеш.

                   Те сіре світло - ще не очі ранку,

                   Блідий то відблиск Цінтії чола.

                   І то не жайворонка спів  бринить

                   У нас над головами, в вишині.

                   Мені зостатись легше, ніж піти.

                   Приходь же, смерть!  Джульєтта так бажає.

                   Ми будем розмовляти, серце, так?

                   Ще маєм час. До ранку ще далеко.

 

Джульєтта Ні, ні, вже ранок! Ранок! Поспішай!

                   Іди! Мерщій тікай! Ти чуєш? Справді,

                   То жайворонок  так співа невлад;

                   Яка огидна і фальшива пісня!

                   А кажуть - солодко співає він...

                   Та це брехня, бо нас  він розлучає.

                   Ще чула - помінявся він очима

                   Із жабою. О як би  я хотіла,

                   Щоб з нею й голосом він помінявсь!..

                   Це ж він обійми наші розірвав,

                   Він темну ніч, він і тебе  злякав.

                   О, йди, іди мерщій! Уже світає.

 

Ромео         А лихо нас пітьмою огортає.

 

Входить мамка.

Мамка        Синьйоро!

 

Джульєтта Няню?

 

Мамка        Синьйоро, мати ваша йде до вас.

                   Світає вже, тож будьте обережні!

(Виходить)

 

Джульєтта Впускай же день, вікно,  й візьми життя!

 

Ромео         Прощай, прощай! Один лиш поцілунок,

                   І я спущуся.

(Спускається)

 

Джульєтта Як? Ти вже пішов?

                   Моя любов! Мій муже! Друже мій!

                   Щодня і щогодини сповіщай.

                   Для мене днів багато у хвилині.

                   За цим рахунком буду я старою,

                   Коли побачу знов мого Ромео!

 

Ромео         Бувай! Нагоди  я не омину,

                   Щоб привітать  тебе, любов моя!

 

Джульєтта  Ти думаєш, ми зійдемося знову?

 

Ромео        Так, певен я; а злигодні оці

                   Нам будуть потім спогадом солодким.

 

Джульєтта О господи! Передчуття зловісне

                   В моїй душі віщує щось недобре...

                   Мені здається, як стоїш внизу,

                   Немов ти мрець в глибокій домовині.

                   Я бачу зле -чи й справді  ти блідий?

 

Ромео         І ти також бліда, моя любов.

                   Прощай, прощай! Журба п'є нашу кров.

(Виходить)

 

Джульєтта О доле, доле! Ти така зрадлива!

                   Коли це так, то що тобі до нього?

                   Адже Ромео - вірності взірець.

                   То й будь же ти зрадливою, о доле!

                   Тоді, я сподіваюсь, ти недовго

                   Триматимеш його й мені повернеш.

 

Синьйора Капулетті (за сценою) Що, доню? Ти вже встала?

 

Джульєтта Хто це кличе?

                   Чи не синьйора матінка моя?

                   Чи ще не спить, чи встала надто рано?

                   Що  привести могло її сюди?

 

Входить  синьйора  Капулетті.

Синьйора Капулетті  Ну,  як, Джульєтто?

 

Джульєтта Негаразд, синьйоро,,.

 

Синьйора Капулетті  Все плачеш ти за втраченим кузеном?

                   Слізьми не вимиєш його з землі,

                   А вимиєш - життя йому не вернеш.

                   Покинь же плакати, голубко. Годі!

                   Поплакати у міру - знак любові,

                   Над міру ж плакати - то нерозумно.

 

Джульєтта   Дозвольте плакати. Я відчуваю,

                   Яка тяжка ця втрата.

 

Синьйора Капулетті  Ти лише

                   Сама її відчуєш, друг же твій

                   Не відчуває більше й не воскресне.

 

Джульєтта Таж втрату відчуваючи таку,

                   Не можу я не плакати за другом.

 

Синьйора Капулетті   Ні, не за тим, хто вмер, ти плачеш, доню.

                   Ти плачеш, що живий той лиходій,

                   Що вбив його?

Джульєтта А хто той лиходій?

 

Синьйора Капулетті   Відомо-бо: той лиходій - Ромео.

 

Джульєтта (вбік) Таж він за сотні миль від лиходійства.

                   Хай бог простить йому, як я прощаю,

                   Прости, господь! Прощаю я від серця,

                   Хоч так мені ніхто не зранив серця.

Синьйора Капулетті   О так, бо підлий вбивця ще живий.

 

Джульєтта Далеко він від рук моїх, синьйоро...

                   Якби могла помститись я за брата!

 

Синьйора Капулетті Ми помстимось, за це ти  не турбуйся.

                   Не плач же, годі. Я пошлю когось

                   До Мантуї, де підлий той вигнанець

                   Живе тепер, і там  його таким

                   Міцним, чудовим трунком почастують,

                   Що помандрує до  Тібальта він,

                   І ти, я сподіваюсь, вдовольнишся.

 

Джульєтта   О ні! Я вдовольнюся лиш тоді,

                   Коли Ромео я побачу... мертвим...

                   Стомилось в мене  серце від нудьги!

                   Синьйоро, лиш знайдіть таку людину,

                   Що віднесла б йому отруту,- я

                   Сама її так добре приготую,

                   Що, випивши її, Ромео вмить

                   Засне спокійно. О, яка ж то мука

                   Ім'я це чуть, але не мати сил

                   До нього кинутись і всю любов,

                   Яку я відчувала до Тібальта,

                   На тіло вилити його убивці!

 

Синьйора Капулетті Знайди ж отруту, я знайду людину.

                   Тепер у мене  радість  є для тебе.

 

Джульєтта В сумні хвилини - радість так до речі!

                   Яка ж то радість? Розкажіть, синьйоро.

 

Синьйора Капулетті   Так, так! Дбайливий батько в  тебе, доню:

                   Щоб сум розвіять  твій, він вибрав день,-

                   Для радості великої призначив,

                   Нежданої для тебе і для мене.

 

Джульєтта Синьйоро, в добрий час. Який же день?

 

Синьйора Капулетті То слухай, доню: ранком у четвер

                   Прекрасний, гідний дворянин шляхетний,

                   Граф молодий Паріс тебе до церкви

                   Петра святого поведе, і ти

                   Убійдеш, як щаслива наречена.

 

Джульєтта Ні, церквою Петра клянусь. Клянусь

                   Самим Петром. Ніколи я йому

                   Не буду за щасливу наречену.

                   Яка хапливість! Мушу  я вінчатись,

                   Коли жених мене іще й не сватав.

                   Прошу вас, передайте ви синьйору,

                   Моєму батькові, що заміж я

                   Виходити бажання ще  не маю.

                   Коли ж захочу - о, клянусь,- тоді

                   Скоріше я віддамся за Ромео,

                   Якого так ненавиджу, аніж

                   З Парісом поберуся. Справді радість!

 

Синьйора Капулетті Ось батько твій; скажи йому сама,

                   І ти побачиш, як він прийме це!

Входять Капулетті  й мамка.

Капулетті   Як зайде сонце,  падає  роса.

                   Відколи ж нас покинув мій племінник,

                   На землю дощ паде.

                   Що, дівчинко-фонтане, ти в сльозах?

                   Ще злива? У малому тілі в тебе

                   Все вкупі - море, човен  і вітрище!

                   В твоїх очах, які назвав  би морем,

                   Припливи і відпливи сліз гірких;

                   Твоє маленьке тіло - човен  утлий,

                   Що плаває серед солоних хвиль;

                   Твої зітхання - то бурхливий  вітер,

                   Що бореться з потоком буйних сліз;

                   Коли відразу не настане тиша,

                   Борвій злама твого човна хисткого.

                   Ну, що, дружино? Ти уже сказала

                   Про те, що саме вирішили ми?

 

Синьйора Капулетті   О так, синьйоре, лиш вона не хоче

                   І дякує за честь. О, краще б я

                   З могилою, дурну, її звінчала!

 

Капулетті   Що? Поясни ж бо! Поясни, дружино!

                   Вона не хоче? Як? І нам не вдячна?

                   І не пишається? І не вважає

                   За щастя те, що їй знайшли, негідній,

                   Ми гідного такого жениха?

 

Джульєтта   Я не пишаюсь цим, проте вам вдячна,

                   Що ви його шукали. Я не можу

                   Пишатись тим, що виклика ненависть!

                   Та вам і за ненависть вдячна я,

                   Вона ж бо від любові.

 

Капулетті    Що ти! Що ти!

                   Яке безглуздя! В чому, власне, справа?

                    «Пишаюся» і «вдячна» - і «не вдячна»,

                   І «не пишаюся»!.. Шановна панно,

                   Прошу тебе, залиш твої химери,

                   Подяками не сип і не пишайся.

                   Тендітне тіло краще приготуй,

                   Щоб у четвер до церкви йти з Парісом.

                   А ні - то поведу тебе  на віжках.

                   Геть, немоче бліда! Дівчисько нице!

                   Геть, непотребнице!

 

Синьйора Капулетті Облиш, шалений!

 

Джульєтта Навколішках благаю, добрий тату,

(опускається на коліна)

                   Дозволь хоча б одне промовить слово...

 

Капулетті   До всіх чортів, дівчисько непокірне!

                   Геть, непотребнице! Ось вибирай:

                   Або в четвер ти підеш з ним до церкви,

                   Або не навертайсь мені на очі.

                   Мовчи. Не заперечуй. Ані слова.

                   Аж руки засвербіли... Ну, дружино,

                   Боліли серцем ми, що нам господь

                   Подарував лише одне дитятко;

                   Та бачу, що й одного забагато,

                   Що в цій одній для нас лише прокляття!

                   Геть, капосна!..

 

Мамка        Рятуй її, господь!

                   Синьйоре, сором вам ганьбить дитину!

 

Капулетті   А то ж чому, моя синьйоро мудра?

                   Пораднице, а прикусіть-но язика!

                   йдіть до  кумась базікать, до сусідок.

 

Мамка        Хіба кажу я щось погане?

 

Капулетті   Ну, з богом! Ну!

 

Мамка        Вже й говорить не можна?

 

Капулетті   Заткніть безглузду пельку і мовчіть!

                   За чаркою базікайте про мудрість

                   З кумасями, а нам її не треба!

 

Синьйора Капулетті Ви надто розпалились!

 

Капулетті  Боже, боже!..

                   До сказу це довести може! Як?

                   Таж вдень, вночі, і пізно, й рано вдома,

                   І в товаристві, і на  самоті,

                   Гуляючи чи лежачи в постелі,

                   Єдина думка: одружить її!

                   І ось знайшов їй жениха, нарешті,

                   Шляхетного, із знатної родини.

                   Він добре вихований,  молодий,

                   Багатий, і вродливий, і розумний,

                   Талантів різних повен, як то кажуть,

                   Хорошої статури, як годиться,-

                   І раптом ця безглузда тонкослізка,

                   Незайманка, писклява лялька, погань,

                   Як щастя їй само пішло до рук,

                   Відповідає: «Я не хочу заміж»,

                    «Любить не можу», «я ще молода»,

                    «Прошу мені пробачити...» Гаразд.

                   Не підеш заміж,- я тобі пробачу:

                   Пасись, де хочеш, тільки з дому геть.

                   Дивися. Обміркуй.  Я  не жартую.

                   Четвер вже близько; зваж усе сама:

                   Як ти моя - віддам тебе за друга,

                   Як не моя - то хоч повісся з горя

                   Чи, жебраючи, здохни край дороги!

                   Клянусь душею, я тебе зречуся,

                   й моє добро повік  твоїм не буде.

                   Одумайся - я  клятви не зламаю!

(Виходить)

 

Джульєтта Невже немає співчуття у неба,

                   Щоб глянути в журбу мою до дна?..

                   О мамо люба,  не женіть мене!

                   Лиш місяць, тиждень почекайте з шлюбом.

                   Як ні - мені готуйте шлюбне ложе

                   У тому ж склепі, де лежить Тібальт.

 

Синьйора Капулетті Мовчи. Тобі я не скажу ні слова.

                   Роби, що хоч, мені ти не дочка!

(Виходить)

 

Джульєтта О боже мій! О няню! Що робити?..

                   Таж муж мій - на землі, а клятва - в  небі.

                   Чи можна ж повернуть на землю клятву,

                   Аж доки сам він не пришле її

                   Сюди з небес, покинувши цю землю?

                   Потіш мене. Порадь. Допоможи.

                   О горе, горе! Нащо небеса

                   Жахливі випроби кладуть на мене,

                   Таку слабку, беззахисну істоту?

                   Чого мовчиш? Невже немає, няню,

                   Ні слова втіхи й радості для мене?

 

Мамка        Звичайно, є. Ромео твій - вигнанець;

                   Б'юсь об заклад, що не посміє він

                   З'явитись тут, щоб вимагать тебе;

                   Прийти сюди він може лиш таємно.

                   Якщо вже вийшло так, гадаю,  краще

                   Виходь за графа - він жених чудовий.

                   Ромео перед ним - лише ганчірка.

                   Таких  очей зелених, запальних,

                   Як у Паріса, і орел не має!

                   Я серцем присягаюся, синьйоро,

                   Що  більше щастя  шлюб цей принесе,

                   Багато кращий він. А хоч і ні -

                   Той муж помер чи все одно, що вмер:

                   Хоч і живий, для тебе мертвий він!

 

Джульєтта   Говориш ти від серця?

 

Мамка          І від душі! Хай бог мене поб'є!

 

Джульєтта   Амінь!

 

Мамка          Що?

 

Джульєтта   Ти утішила мене!

                   Іди  і матері моїй скажи,

                   Що  я пішла до келії Лоренцо.

                   Я батька прогнівила й хочу гріх

                   Спокутувати і здобуть прощення.

 

Мамка         Іду, іду. Скажу... Оце розумне!

(Виходить)

 

Джульєтта   Пекельна згубниця! Старий диявол!

(Дивиться вслід мамці)

                   Чи є страшніший гріх? Навчать мене,

                   Щоб зрадила я мужа і присягу!

                   Так ганити й принижувать його

                   Тим самим язиком, яким сама

                   Багато тисяч раз його хвалила?

                   Іди собі, пораднице огидна.

                   Віднині ти чужа моїй душі.

                   Піду ще до ченця по допомогу;

                   Коли ж рятунку жодного нема,

                   Я заподію смерть собі сама!

(Виходить)




Переглядів: 3028
5.06.2016 -

Категорія: Підручники » Підручники 8 клас

Коментарії до Вільям Шекспір Ромео і Джульєтта Дія 1-3 Переклад Ірини Стешенко:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера