Поезія землі не вмре ніколи. 

Опівдні, як мовчать серед гілок 

Птахи в гаю, невтомний голосок 

Обнизує покоси й частоколи. 

Це коник, він поймає гори й доли, 

На стернях довгий ведучи танок, 

А стомиться - стихає на часок 

У затінку стебла або стодоли. 

Поезія землі не оніміє: 

Коли зима в мовчання крижане 

Поля заковує, цвіркун у хаті 

Заводить пісню, що в теплі міцніє, 

Нагадуючи всім, хто задрімне, 

Спів коника в траві на сіножаті.