Біологія 6 клас {ГДЗ/відповіді} (Костіков І.Ю., Волгін С.О., Додь В.В.) [2014]

Вступ. Що таке життя як його досліджують.
§ 1. Ознаки життя.
1. Яка головна риса відрізняє живий організм від неживого предмета?
Головною властивістю живих організмів є їхня здатність до самовідтворення.
Розмноження — процес відтворення собі подібних, що забезпечує безперервність і спадковість життя.
Живі організми мають ознаки й властивості, які відсутні в більшості неживих систем. Переважна більшість із них окремо зустрічаються й у неживих системах. Однак лише всі разом узяті, вони характеризують особливу форму руху матерії — життя.
Ріст і розвиток — це два взаємопов’язані боки одного й того ж процесу.
Ріст — кількісні зміни, які зв’язані із збільшенням маси всього організму.
Розвиток — якісні зміни, морфологічна диференціація тканин і органів і їхнє функціональне удосконалення. В основі росту і розвитку організму лежить обмін речовин і енергії.
Всі живі організми здатні до обміну речовин з навколишнім середовищем, поглинаючи з неї елементи, необхідні для живлення, і виділяючи продукти життєдіяльності. При пебіологічному круговороті речовин вони просто переносяться з одного місця на інше або змінюється їх агрегатний стан, тоді як у живих організмів обмін має якісно інший рівень, включаючи процеси синтезу і розпаду.
У процесі еволюції у живих організмів виробилася і закріпилася властивість вибірково реагувати на зовнішні впливи. Ця властивість носить назву подразливості. Будь-яка зміна навколишніх організмів умов середовища являє собою по відношенню до нього роздратування, а його реакція на зовнішні подразники є показником його чутливості і проявом подразливості.
Беручи до уваги те, що живі організми специфічно реагують на зміни зовнішнього середовища, зрозуміло, що вони можуть до пього пристосовуватися. Особливості будови, функцій і поведінки даного організму, які відповідають його способу життя й здатності до відтворення в даних умовах середовища, називають адаптаціями (пристосуваннями).
Кожний живий організм одержує необхідні речовини із зовнішнього середовища й виділяє в нього продукти життєдіяльності. До процесів обміну речовин належать живлення, дихання, виділення.
Основні властивості й ознаки живого.
1) Єдність хімічного складу. До складу всіх живих організмів входять ті ж хімічні елементи, які містяться й у неживій матерії. Однак їх співвідношення в живому й неживому різне. Так, у живих організмах набагато більша частина Хімічного складу (98 %) припадає на чотири елементи: вуглець, водень, кисень та азот. Крім того, усі живі організми нобудовані з особливих речовин — макромолекул, які відсутні в неживій матерії. Основними серед пих є такі: білки, нуклеїнові кислоти й ЛТФ (аденозинтрифосфорна кислота), вуглеводи й ліпіди.
2. Дискретність (латин, сііасгеіиа — переривчастий, тобто складається з окремих частин) і цілісність — дві фундаментальні загальні властивості організації життя на Землі. Ця властивість полягає в тому, що будь-яка жива система (клітина, організм, популяція, вид, біогеоценоз) складається з окремих, але взаємозалежних і взаємодіючих частин, що утворюють структурпо-фуикціональну єдпість, тому вона являє собою єдине ціле.
3) Складність і високий ступінь організації. Живі системи складаються з величезної кількості складних молекул і структур, що зумовлює їх ускладнену внутрішню будову. При цьому будь-яка частина організму має спеціальне призначення й здатна виконувати певні функції. Усе це забезпечує складність і високий ступінь організації живої системи в цілому.
4) Обмін речовин і перетвореная енергії. Жива система являє собою відкриту систему, оскільки через неї проходять потоки речовин та енергії. Щодо енергії, то живі організми мають здатність видобувати, перетворювати й використовувати енергію навколишнього середовища — або у формі органічних поживних речовин, або у вигляді енергії сонячного випромінювання. Завдяки речовинам та енергії, що надходять з навколишнього середовища, організми та їх складові — органи й структури — здатні здійснювати різні функції. У результаті своєї життєдіяльності вони повертають у зовнішнє середовище продукти розпаду й перетворену енергію у вигляді тепла. Усе це і становить сутність обміну речовин і перетворення енергії в живих організмах.
5) Саморегулювання. Властивість саморегулювання означає здатність живих організмів підтримувати сталість свого хімічного складу в нескінченно мінливих умовах середовища існування, використовуючи певні системи регулювання як на клітинному рівні, так і на рівні всього організму.
6) Самовідтворення. Це найбільш універсальна властивість живого, яка забезпечує здатність до розмноження. Саме завдяки цій властивості батьківські особини з покоління в покоління відтворюють подібне собі потомство (аксіома Вейсмана), завдяки чому життя виду не припиняється. В основі самовідтворення лежить процес реплікації, тобто синтезу ДНК-молекули, яка зберігає спадкову інформацію, на основі матричного принципу (аксіома Кольцова). Цей принцип виявляється в точності копіювання порівняно стабільної молекули ДНК, що забезпечує можливість ідентичного самовідтворення (явище спадковості).
7) Конваріаптна редуплікація. Самовідтворення в живих організмах відбувається не як механічне повторення, а як відтворення з внесенням змін (аксіома Ч. Дарвіна). Неминучість таких змін випливає з фізико-хімічних властивостей молекули ДНК. Будь-якій молекулі, особливо досить складний, а такою і є молекула ДНК, властива лише відносна, тобто обмежена ступінь стабільності. Час від часу вона зазнає структурних змін унаслідок руху атомів і молекул. Якщо ці зміни пе призводять до летального результату, вони багаторазово підсилюються (аксіома Тимофєсва-Ресовського) і потім передаються спадково в результаті самовідтворення за матричним принципом. Конваріаптна редуплікація означає можливість спадкової передачі дискретних відхилень від вихідного стану, тобто генетичних змін (явище мінливості).
8) Здатність до росту та індивідуального розвитку. Дана властивість притаманна всім живим організмам. Ріст — збільшення маси й розмірів особини. При цьому зберігаються окремі риси будови, властиві даному виду. Ріст супроводжується розвитком. Індивідуальний розвиток (онтогенез) — уся сукупність перетворень особипи з моменту зародження до кінця життя, у процесі яких випикає конкретний якісний стан організму.
9) Подразливість і здатність специфічпо реагувати на зміни зовнішнього середовища. Подразливість є істотною властивістю всього живого. Вона пов’язана з передаванням інформації із зовнішнього середовища живим організмам й виявляється в їхніх реакціях на зовнішні впливи. Завдяки властивості подразливості живі організми вибірково реагують па зовнішні впливи відповідно до своїх спадкових особливостей.
10) Пристосованість до середовища існування. Беручи до уваги те, що живі організми специфічно реагують на зміни зовнішнього середовища, зрозуміло, що вони можуть до нього пристосовуватися. Особливості будови, функцій і поведінки даного організму, які відповідають його способу життя й здатності до відтворення в даних умовах середовища, називаються адаптаціями (пристосуваннями).
11) Здатність до історичного розвитку (філогенезу). Це процес називається еволюцією. Історичний розвиток супроводжується утворенням нових видів, їх пристосуванням до середовища й прогресивним ускладненням життя. Усе це відбувається шляхом дії природного добору (аксіома Ч. Дарвіна). У процесі еволюції виникла вся різноманітність живих організмів, пристосованих до умов існування.
2. Наявність яких процесів передбачає обмін речовин?
Кожний живий організм одержує необхідні речовини із зовнішнього середовища й виділяє в нього продукти життєдіяльності. До процесів обміну речовин належать живлення, дихання, виділення.
Живлення — це процес надходження в організм і засвоєння ним речовин, необхідних для забезпечення енергетичних витрат, будови і відновлення тканин. Поживні речовини потрапляють до організму тварин з їжею.
Дихання — сукупність реакцій біологічного окиснення органічних речовин з виділенням енергії, необхідної для підтримання життєдіяльності організму.
Виділення — процес виведення з організму кінцевих продуктів, які утворилися в ході обміну речовин в клітинах тіла при розщепленні органічних речовин. Цю функцію виконують як спеціалізовані видільні органи, так і інші органи чи системи.
3. Відомо, що кристали ростуть. Чому їх не вважають живими організмами?
Кристалізація — процес переходу речовини з рідкого стану в твердий кристалічний з утворенням кристалів. Ріст кристалів відбувається шляхом приєднання окремих частинок речовини до поверхні кристалів. Проте, вони не здатні до самовідтворення та в них відсутній обмін речовин, що є невід’ємною рисою всіх живих організмів.
4. Деякі комп’ютери працюють від фотоелементів, й у процесі роботи нагріваються. У чому їх схожість з живими організмами, а в чому — відмінність?
Фотоелемент — електричний пристрій, який перетворює світлову енергію в електричну. Комп’ютер поглинає електричну енергію від фотоелемента та перетворює її па теплову, світлову, звукову, механічну.' Живі організми також здатні поглинати енергію та перетворювати її на інші види енергії. Проте, комп’ютери не здатні до росту, розвитку, розмноженню, в них відсутній обмін речовин.
§ 2. Різноманітність життя.
1. Які ви можете назвати основні групи організмів?
Усі живі організми нашої планети поділяються на дві імперії: Клітинні та Неклітинні. До клітинних відносяться царства Бактерії, Рослини, Гриби та Тварини. До Неклітинних — віруси.
ми організмами, хоча вони "вміють" розмножуватись?
Віруси — це неклітинні форми живих організмів, які складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки. Віруси не мають власного обміну речовин, для розмноження використовують обмін речовин клітини-хазяїна, її речовини та енергію. Можуть існувати тільки як внутрішньоклітинні паразити і не розмножуються поза клітинами тих організмів, в яких паразитують. ПЬза клітиною віруси перебувають у вигляді окремих частинок — віріонів. Деякі прості віріони здатні утворювати кристали.
§ 3. Основні розділи біології.
1. За якими принципами біологія поділяється на окремі дисципліни?
Біологія вивчає всі аспекти життя, зокрема, структуру, функціонування, зростання, походження, еволюцію і розподіл живих організмів на Землі. Класифікує і описує живі істоти, походження їх видів, взаємодію між собою і з навколишнім середовищем.
Біологія є сукупністю щонайменше 50 дисциплін, які об’єднують у три групи з умовними назвами — різноманітність, структура, функції. Різноманітність живих організмів вивчають так звані об’єктні науки: ботаніка, зоологія, мікробіологія, мікологія, вірусологія, бактеріологія. Структуру живих організмів вивчають науки: молекулярна біологія, біохімія, генетика, цитологія, гістологія, анатомія рослин, анатомія, морфологія. Фупкції живих організмів вивчають науки: фізіологія, генетика, екологія. Екологія — це комплекс наук про взаємозв’язки живих організмів та їхніх угруповань між собою і довкіллям, про структуру та функціонування на-дорганізмових систем.
3. Які дисципліни вивчають структуру жидих організмів?
На молекулярному ріпні організації живої матерії структуру живих організмів досліджують науки: молекулярна біологія, біохімія, генетика. На клітинному рівні — цитологія, гістологія, анатомія рослин, па організмовому рівні — анатомія, морфологія.
Молекулярна біологія — вивчає процеси, що відбуваються в живих системах па молекулярному рівні.
Біохімія — наука про хімічний склад живих організмів і про хімічні процеси, що відбуваються в організмах.
Цитологія — наука про будову та процеси життєдіяльності клітин.
Гістологія — наука про будову та функції тканин тварин.
Анатомія рослин — паука про будову та фупкції тканин рослий.
Анатомія — наука про будову організму та окремих його органів чи систем. Анатомія охоплює анатомію людини, анатомію тварин та анатомію рослин. Морфологія — наука про форму та структуру організму. Морфологія поділяється на анатомію (внутрішню будову) і ейдопомію (зовні пішо будову).
4. Що внвчас фізіологія та гепетика? Фізіологія — наука про процеси життєдіяльності організміп.
Генетика — наука про закономірності спадковості та мінливості, механізмах передачі спадкової інформації від батьків до нащадків.
§ 4. Науковий метод у біології.
1. Виконання яких чотирьох кроків потребує науковий метод?
Науковий метод дослідження передбачає такі кроки: спостереження, припущення, прогноз, експеримент або отримання нових фактів.
Прийоми надбання нових знань називаються науковими методами. Основою будь-якого наукового пошуку, джерелом одержання знань є цілеспрямоване спостереження й чітко спланований експеримент.
Спостереження більш властиві біологічним наукам, що вивчають біологічні процеси, які відбуваються у природі. Спостереження — пасивний метод наукового дослідження, при якому дослідник не впливає на розвиток подій. Спостерігач реєструє (записує) обставини і факти, що сприймаються органами чуття дослідника або за допомогою електронних чи механічних пристроїв. Наприклад, спостереження за міграцією птахів, коливаннями чисельності комах, поведінкою ссавців є важливими способами піанання світу тварин, а спостереження за фазами цвітіння й іншими сезонними, явищами в житті рослин — ключовими методами польової ботаніки.
Експеримент як метод дослідження більш властивий наукам, що розвиваються в лабораторії: біохімії, біофізиці, фізіології або генетиці. Фізіологи й біохіміки "у пробірці" вивчають, наприклад, вплив біологічно активних речовин на швидкість метаболізму в окремих клітинах; молекулярні біологи — структуру й функції біологічних макромолекул (білків, ДНК); генетики й біофізики разом досліджують вплив рентгенівського випромінювання на генетичний апарат організмів. Усі ці процеси не можна вивчити у природному середовищі. Експериментальні дослідження дозволяють значно прискорити науковий пошук.
Найцікавіші наукові результати одержують при комбінації спостережень і експерименту, зокрема при використанні різних експериментальних підходів до вивчення природних процесів. Адже пайпильніші спостереження за природними явищами стосуються лише зовнішнього вияву. Тоді як експериментальні методи дозволяють "зазирнути" усередину організму й навіть клітин, з’ясувати механізми перебігу різних процесів.
Біологія, як наука, базується на знаннях, отриманих дослідним шляхом під час спостережень об’єктів живого та експериментів з пими, якими можуть бути клітини, організми, сукупність організмів одного чи різних видів. Перш за все в біології використовуються такі методи, як описовий і порівняльний.
Опис — це відносно простий метод дослідження, коли явище або об’єкт характеризуються за основними якостями та властивостями.
Ще у XVIII ст. було запроваджено порівняльний метод, який дозволив шляхом співставленая вивчати подібність і розбіжність організмів та їх частин. Особливе значення мають дослідження, контрольовані і керовані людиною. Такий спосіб отримання наукової інформації називається експериментальним методом дослідження і в біології, як правило, використовується в поєднанні з досягненнями інших природничих наук, перш за все хімії та фізики. Розвиток будь-якого наукового пошуку завжди пов’язаний з виникненням гіпотези (припущення), яка обов’язково потребує перевірки. Результатами спостережень чи експериментів є отримання нових фактів та їх накопичення. Новий фактичний матеріал дає змогу шляхом умовиводів дійти гіпотези, яку необхідно перевірити експериментально. Якщо результати підтверджують наукове припущення, подальше накопичення фактичного матеріалу
дозволяє сформулювати наукові узагальнення, якими можуть бути теорія, принцип, закон або вчення. Експеримент — метод дослідження, в якому вивчення явищ відбувається в штучно створених умовах, які можна змінювати.
Планування експерименту:
1) Визначення теми та мети дослідження.
2) Визначення об’єкта дослідження.
3) Висування гіпотези.
4) Вибір методів дослідження.
5) Проведення практичної частини дослідження.
в. Формулювання висновків і визначення практичного значення отриманих результатів.
Під час дослідження необхідно здійснювати вимірювання.
Тема: 1 Одноклітинні організми. Перехід до багатоклітинності.
§ 5. Мікроскоп та дослідження клітини: екскурс в історії.
1. Хто першим побачив клітину?
Першою Людиною» що побачив клітини, був англійський учений Роберт Гук. В 1665 році, намагаючись зрозуміти, чому коркове дерево так добре плаває, Гук став розглядати тонкі зрізи пробки за допомогою вдосконаленого ним мікроскопа. Він виявив, що пробка розділена на безліч крихітних осередків, нагадали йому монастирські келії, і він назвав ці оточення клітинами (по-англійськи cell означає "келія, комірка, клітина"). У роботі Мікрографія (Micrographia, 1665 рік) описав клітини бузини, кропу, моркви, привів зображення дуже дрібних об’єктів, таких як око мухи, комара і його личинки, Детально описав клітинку будову пробки, крила бджоли, цвілі, моху.
2. Хто відкрив світ мікроскопічних організмів?
Першим, кому випала велика честь відкрити завісу в нові доми їі досі світ мікроорганізмів, вони грають найважливішу роль у природі и у житті людей, Антоні Ван Левенгук. Голландський майстер Антоні ван Левенгук (Anton van Leeuwenhoek, 1632 — 1723) прочитав праці англійського натураліста Роберта Гука "Мікрографія" (англ. Micrographia), незабаром після його публікації. Книга викликала у нього інтерес до вивчення навколишньої природи зд допомогою лінз. Разом з Марчелло Мальпігі Левенгук ввів використання мікроскопів для зоологічних досліджень.
Освоївши ремесло шліфувальника, Левенгук став дуже майстерним і успішним виробником лінз. Встановлюючи свої лінзи в металеві оправи, він зібрав мікроскоп і з його допомогою проводив найповітпіші на ті часи дослідження. Лінзи, які він виготовляв, були незручні і малі, для роботи з ними потрібен був певний навик, проте з їх допомогою було зроблено ряд найважливіших відкриттів. Всього за своє життя він виготовив понад 500 лінз і біля 25 мікроскопів, 9 з яких дійшли до паших днів. Вважається, що Левенгук зумів створити мікроскоп, що дозволяв отримати 500-кратне збільшення, однак максимальне збільшення, яке можна отримати за допомогою збережених мікроскопів, становить 275. У 1674 Левенгук за допомогою мікроскопу вперше побачив у краплі води "звірків" — рухомі живі організми (інфузорії, амеби). У 1683 році описав бактерії, дріжджі, найпростіші, волокна кришталика, лусочкй епідермісу шкіри. Левенгук вперше сностерігав тваринні клітини — еритроцити і сперматозоїди. Спостережувані об’єкти Левенгук замальовував, а свої спостереження описував у листах (загальною кількістю близько 300), які протягом більш ніж 50 років відсилав до Лондонського королівського товариства, а також деяким учепим. У 1673 році його листи вперше були опубліковані в журналі Лондонського королівського товариства "Філософські записки" (англ. Philosophical Transactions).
8 лютого 1680 року Левенгук був обраний дійсним членом Лондонського Королівського товариства, незважаючи на те, що він не знав латині та за тодішніми правилами не міг вважатися справжнім ученим. Пізніше його прийняли у Французьку академію наук. Відкриття Левенгука стали сенсацією. Короновані особи схиляли свої вінценосні голови над чарівними лінзами, бажаючи якнайкраще роздивитися пані інфузорію-туфельку. У 1698 році Левенгука відвідав і Петро І. На створення "Подорожей Гулливера" надихнуло Джонатана Свифта знайомство з мікроорганізмами у Левінгука.
3. Які положення клітинної теорії сформулював М. Шлейден та Т. Шванн?
Результатом вивчення клітини стало формування клітинної теорії, основним положенням якої є принцип клітинної будови всіх живих організмів. Клітинна теорія — це узагальненні уявлення про будову клітин ЯК одиниць живого, про їх розмноження та роль у формуванні багатоклітинних організмів.
1) Всі тварини і рослини складаються з клітин.
2) Ростуть і розвиваються рослини і тварини шляхом виникнення нових клітин.
3) Клітина є найменшою одиницею живого, а цілий організм — це сукупність клітин.
Клітинну теорію Т. Шванн сформулював, спираючись на помилкові висновки. На відміну від М. Шлейдена і Я. Пуркіне, він вважав, що жива речовина міститься в клітинних стінках, а не в цитоплазмі. Іноді в науці помилкові уявлення стають поштовхом до правильного теоретичного узагальнення.
У 1859 р. німецький фізіолог Р. Вірхов (1821—1902) зробив обґрунтування: "кожна клітина — з клітини". Цей принцип з часом назвали законом Вірхова. За цим законом клітини утворюються лише з клітин шляхом їх поділу і не виникають з аморфпих речовин. Отже, в середині XIX ст. сформувалася цитологія (від грсц. ципгос — кліти па і логос — вчення) — наука про клітину як одиницю будови і життєздатності, яка здатна до самовідтворення і розвитку, саме завдяки розмноженню (поділу) КЛІТИН відбувається ріст й розвиток всіх живих істот.
Надзвичайно важливим досягненням біології стало відкриття яйцеклітини російським ученим К. М. Бером (1792— 1876). Він також встановив, що організми починають свій розвиток з однієї клітини — заплідненого яйця. Цим було доведено, що клітина — не тільки одиниця будови, а й початок усіх багатоклітинних організмів.
4. Підготуйте відповіді на запитання па початку параграфа:
З чого складається рослина?
З чого складаються тварини?
Чи є клітини у бактерій?
Що спільного між рослиною і людиною? Клітина — структурпо-функціональна одиниця всіх живих організмів. Всі живі організми або складаються з безлічі клітин (багатоклітинні тварини, рослини і гриби), або є одноклітинними організмами (найпростіші і бактерії). До клітиних форм життя належать лише віруси, але вони не мають власного метаболізму і не можуть розмножуватись поза межами клітин. Усі організми поділяються на одноклітинні, колоніальні та багатоклітинні. До одноклітинних належать бактерії, археї, деякі водорості і гриби, а також найпростіші. Колоніальні та багатоклітинні організми складаються з великої кількості клітин. Різниця між ними полягає в тому, що колоніальні організми складаються з недиференційованих або слабо диференційованих клітин, які можуть виживати одна без одної. Клітини багатоклітинних організмів більш-менш спеціалізовані на виконанні певпих функцій і залежні одна
від одної в процесах життєдіяльності. До багатоклітинних організмів належить зокрема і людина.
Рослини та людина — живі організми, мають клітинну будову, подібний хімічний склад, їм властивий обмін речовин, живлення, дихання, секреція, ріст, розмноження, розвиток, подразливість, адаптація, спадковість, мінливість.
§ 6. Будова мікроскопа.
3. Для чого використовується дзеркальце?
Дзеркало має дві поверхні: плоску і увігнуту. У лабораторіях з розсіяним світлом використовують увігнуте дзеркало. Воно спрямовує світло через отвір предметного столика на об’єкт і використовується для настроювання найкращого освітлення препарату.
4. Яке призначення діафрагми?
За допомогою діафрагми можна змінити діаметр світлового потоку, який направляється дзеркалом на об'єкт, що допомагає регулювати контрастність та яскравість зображення.
5. При якому об'єктиві починають роботу з мікроскопом?
Роботу з мікроскопом починають вмикаючи об’єктив малого збільшення (10-ти кратний).
Для підрахунку загального збільшення мікроскопу необхідно знайти добуток збільшення об’єктиву на збільшення окуляру. Максимальне збільшення можна отримати при застосуванні об’єктиву хІ0 та окуляру хІ0: 10 х 10 = 100 (разів).
7. Які правила поводжеіпш з мікроскопом?
1) Поставте мікроскоп штативом до себе на відстані 5—10 см від краю столу.
2) В отвір предметного столика направте дзеркалом світло.
3) Помістіть приготовлений препарат на предметний столик і закріпіть предметне скло затискачами.
4) Користуючись гвиптом, плавно опустіть тубус так, щоб нижній край об'єктива опинився на відстані 1—2 мм від препарату.
5) У окуляр дивіться одним оком, не закриваючи інший. Дивлячись в окуляр, за допомогою гвинтів повільно піднімайте тубус, поки пе з'явиться чітке зображення предмета.
6) Після роботи мікроскоп приберіть у футляр.
7) Лінзи окулярів та об’єктивів потрібно оберігати від забрудпення та механічних пошкоджень: не торкатися пальцями і твердими предметами, не допускати попадання на них води та інших речовин.
8) Забороняється розкручувати оправи окулярів и об’єктивів, розбирати механічні деталі мікроскопа.
9) Переносити мікроскоп треба двома руками у вертикальному положенні, тримаючи прилад однією рукою за штатив, а іншою — за його основу.
10. Зберігати мікроскоп слід у спеціальному футлярі, захищеному від пилу, у сухому приміщенні, де не зберігаються хімічні реактиви.
Збільшення об’єктива Збільшення окуляра Загальне збільшення мікроскопа
4 10 40
10 10 100
40 10 400

 

§ 7. Будова клітини.
1. Органела - це?
Органела — зазвичай вільно-плаваюча частина еукаріотичної клітини, яка виконує специфічну функцію. Історично, органели були виявлені за допомогою різноманітних форм мікроскопії або завдяки клітинному фракціонуванню.
2. Для чого плазматична мембрана?
Плазматична мембрана дозволяє потрапляти до клітини певним молекулам та іонам, наприклад, глюкозі, амінокислотам і ліпідам. Це напіврідкий шар молекул, зокрема протеїнів і фосфоліпідів, деякі з яких постійно рухаються, надаючи мембрані рухливості.
§ 8. Спільні ознаки рослинної і тваринної клітини.

Назвіть оргапелу або клітинну структуру, яка:

 

Виробляє енергію для забезпе­чення клітинних процесі»

Мітохоядрія

Дозволяє потрібним речовинам потрапити в клітину та запобі­гає надходженню непотрібних або шкідливих речовин

Клітинна

мембрана

Контролює роботу клітини та збе­рігає спадкову інформацію

Ядро з ДНК

Забезпечує синтез білків

 

Рибосома

 

Забезпечує транспорт речовин у клітині та є місцем прикрі­плення рибосом

Ендоплаз­матична сітка

Сортує органічні рсчоиини, па­кує їх та відправляє за призна­ченням до інших органел або за межі клітини

Диктіосома
§ 9. Відмінні риси будови рослинної і тваринної клітини.
1. Відмінні риси будови рослинної і тваринної клітини.
В рослинної клітині, на відміну від тваринної, е такі органели: пластиди (хлоропласти — зелені, хромопласти — червоні, жовті, лейкопласти — безбарвні); вакуолі з клітинним соком; клітинна оболонка.
2. Відмінність рослинної і тваринної клітини.
Рослинні клітини споживають воду та вуглекислий газ, які необхідні для фотосинтезу.
Тваринні клітини споживають білки під час живлення та оксисен при диханні. Рослинні та тваринні клітини поглинають кисень під час дихання.
3. Лізосоми - це?
Лізосоми — це невеликі округлі тільця, розташовані в цитоплазмі клітини. За походженням лізосоми — це оточені однією мембраною пухирці, що рідокремилнся від комплексу Гольджі, заповнені речовинами, що здатні розщепити й перетравити будь-які білки, зокрема й власної клітини, а також білки, нуклеїнові кислоти, полісахариди і ліпіди. Завдяки лізосомам відбувається клітинне травлення, за якого клітина розщеплює складні для засвоєння речовини. Особливо багато лізосом у клітинах, що здатні поглинати речовини з навколишнього середовища шляхом вгинання клітинної мембрани. Крім того, за допомогою лізосом деякі людські клітини захищаються від чужорідних агентів, зокрема бактерій. Багато найпростіших живляться поглинаючи часточки їжі, їхні лізосоми називаються травними вакуолями. Лізосоми також беруть участь у перетравленні власних компонентів клітини, приймає участь у руйнуванні старих або ушкоджених структур. Встановлено, що порушення функціонування лізосом призводить до розвитку
багатьох небезпечних хвороб (ревматизму, артриту, злоякісних новоутворень).
4. Що таке фотосинтез?
Фотосинтез це — процес утворення органічних сполук із неорганічних завдяки перетворенню світлової енергії в енергію хімічних зв’язків синтезованих вуглеводів. Здійснюєтьсяв клітинах зелених рослин за участю пігментів хлоропластів — хлорофілів.
Світло
6CO2 + 6H2O = C6H12O6 + 6O2
5. Клітинну оболонку часто плутають із клітинною мембраною. Знайдіть якнайбільше відмінностей клітинної оболопки від клітинної мембрани.
Оболонка клітин складається з зовнішнього шару і розташованої під ним плазматичної (клітинної) мембрани. Тобто, клітинна мембрана входить до складу клітинної оболонки.
Клітини тварин і рослин розрізняються за будовою їхнього зовнішнього шару. У рослин, а також у бактерій і грибів на поверхні клітин розташована щільна оболонка — клітинна стінка. У більшості рослин вона складається з вуглеводу — целюлози. Клітинна стінка грає винятково важливу роль: вона являє собою зовнішній каркас, захисну оболонку, через клітинну стінку проходить вода, солі, молекули багатьох органічних речовин. Зовнішній шар поверхні клітин тварин на відміну від клітинних стінок рослин дуже тонкий, еластичний. Він складається з різноманітних вуглеводів і білків. Поверхневий шар тваринних клітин одержав назву глікокаликс. Гликокалйкс виконує насамперед функцію безпосереднього зв’язку клітин тварин із зовнішнім середовищем. Зовнішній шар клітини тварин не викопує опорної ролі, яка властива клітинним стінкам рослин.
Під гликокаликсом тваринної клітини і клітинною стінкою рослин розташована клітинна мембрана (лат. "мембрана" — шкірочка, плівка), що граничить безпосередньо з цитоплазмою. До складу плазматичної мембрани входять два шари ліпідів та занурених в них білків. Вони упорядковано розташовані і з’єднані один з одним хімічними взаємодіями. Молекули білків і ліпідів рухливі, що забезпечує динамічність плазматичної мембрани.
Плазматична мембрана утворює бар'єр, що відмежовує внутрішній уміст клітки від зовнішнього середовища. Але між клітинами і зовнішнім середовищем постійно відбувається обмін речовин.
Рослини Клітинна стінка, складається з целюлози. Це каркас клітини.
Тварини Зовнішній шар - глікокаліс - дуже тонкий і еластичний, складається з вуглеводів і білків. 
Гриби Клітинна стінка, складається з вуглеводів, білків.
Бактерії Тверда клітинна стінка, складається з вуглеводів, ліпідів, білків.

 

6. Клітина рослин оточспа клітинyою оболонкою. Здавалося б, що клітинна оболонка не завадила б і тваринній клітині, але вона відсутня. Спробуйте пояснити, чому.
У клітинах рослин оболонка здійснює насамперед механічні функції: слугує опорою і захищає від ушкоджень. Крім того, сукупність оболонок клітин, що містяться у стеблі, формує опору всій рослині. В стінках є невеликі пори, крізь які проходять цитоплазматичні тяжі, що з’єднують сусідні клітини рослини через дуже дрібні пори в суміжпих клітинних стінках. Найважливішими відмінними ознаками рослин е наявність щільних клітинних стінок, іцо зумовлює поглинання речовин шляхом всмоктування, прикріплений спосіб життя та забезпечує опорну та захисну функції.
У клітин тварин над плазматичною мембраною розташований глікокалікс. Він складається з білків, зв’язаних із вуглеводами і, частково, зі сполук ліпідів з вуглеводами. Глікокалікс приєднується до плазматичної мембрани і забезпечує безпосередній зв’язок клітин з навколишнім середовищем. Через нього клітина сприймає подразники. Крім того, глікокалікс забезпечує зв’язок між клітинами.
Особливості будови оболонки клітин зумовлюють риси відмінності між рослипами та тваринами. На відміну від рослин, які отримують речовини у вигляді водних розчинів, більшість тварин активно заковтують. Всмоктують органічні речовини всією поверхнею тіла тільки деякі тварини-паразити. Більшість тварин активно пересуваються, однак існують тварини, що ведуть прикріплений, нерухомий спосіб життя (наприклад, коралові поліпи).
§ 10. Поділ клітини.
1. Які основні процеси відбуваються в клітині на стадії росту?
Під час росту відбувається збільшення маси та об’єму клітини, синтез білків та інших органічних сполук, розростання ендоплазматичної сітки, ділення мітохондрій і пластид, подвоєння молекул ДНК.
2. Які основні процеси відбуваються в клітині на стадії поділу?
Поділ клітин — одна з найважливіших властивостей живих організмів, які мають клітинну будову. Саме завдяки поділу відбувається ріст та розвиток багатоклітинних організмів, регенерація (відновлення клітин, тканин і навіть органів, утрачених у процесі життєдіяльності) та розмноження.
Під час поділу клітини відбувається спіралізація ДНК та формування хромосом. Кожна хромосома складається з двох однакових молекули ДНК, які щільно спаралізовані, з’єднанні в спільній ділянці та мають вигляд паличок. Після зникнення ядерної оболонки кожна хромосома розділяється на дві частини. Ці дочірні хромосоми розходяться до протилежних полюсів. До кожного полюсу відходить хромосом стільки ж скільки було у материнський клітині. Біля полюсів хромосоми розкручуються, утворюються ядерні оболонки, приблизно порівну поділяється цитоплазма і органоїди між двома дочірніми клітинами. Утворюються дві дочірні клітини ідентичні материнській клітині.
3. Яку роль відіграють хромосоми в поділі клітини?
Хромосома — це велика молекулярна структура, що складається з ДНК і білків. Молекула ДНК містить гени, що кодують властивості живого організму. Слово "хромосома" походить від грецьких слів "хрома" — колір та "сома" — тіло. Хромосоми забезпечують точну передачу спадкової інформації від материнської клітини до дочірніх.
4. У якій послідовності відбуваються події протягом клітинного циклу: поділ цитоплазми, подвоєння ДНК, ріст, поділ ядра?
Послідовність подій, що відбуваються між утворенням даної клітини і її поділом на дочірні, називається клітинним циклом, або життєвим циклом клітини. Коли йдеться про одну клітину, то її життя виглядає так: утворення молодої клітини в результаті поділу материнської клітини, ріст, розвиток, подвоєння ДНК поділ ядра, поділ цитоплазми. Дочірні клітини ростуть і розвиваються до наступного поділу.
6. У засобах масової інформації часто використовують вислови: "Земля — жива планета", "живий океан", "жива істота", "жива вода", "жива рослина". Які з цих висловів з точки зору біології правильні, а які — ні?
Вислови "жива істота", "жива рослина" відносяться до поняття живі організми, тобто організми, що мають ознаки й властивості, які відрізняють їх від неживих систем: єдність хімічного складу, обмін речовин, живлення, дихання, секреція, самовідтворення (репродукція), спадковість, мінливість, ріст і розвиток, подразливість.
Вислів "живий океан" характеризує угруповання живих організмів, що мешкають і водному середовищі — океані. "Земля — жива планета" в біології визначається як біосфера, тобто сукупність усіх екосистем на нашій планеті. На цьому рівні відбувається ко-лообіг речовин і перетворення енергії, пов’язані з життєдіяльністю всіх живих організмів.
Вислів "жива вода" позначає у казках воду, що володіє певними чарівними властивостями, здатна оживляти мертве тіло. Найчастіше використовується поряд з мертвою водою, яка має можливість заліковувати рани. Також латинський вираз aqua vitae або aqua vita ("вода життя") використовувалося яК науковий і алхімічний термін в середньовіччі. Святий Патрік і його послідовники використовували цей термін для позначення спиртів та називали так ритуал хрещення водою.
Іноді живою водою називають чисту, джерельну воду. Тому вислів "жива вода" не є біологічним терміном.
Практична робота №1
Мета роботи: використовуючи постійний препарат тваринних клітин, навчитись працювати з оптичним мікроскопом на малому та великому збільшенні. Завдання роботи.
1. Підготувати мікроскоп до роботц.
2. Налаштувати мікроскоп.
3. Побачити на малому та великому збільшенні тваринні клітини та замалювати одну клітину на великому збільшенні.
Обладиаїшя та матеріали: оптичний мікроскоп, постійний препарат тваринних клітин (препарат плоского епітелію).
Хід роботи
1. Підготуй мікроекор до роботи.
2. Налаштуй мікроскоп.
3. Розглянь під мікроскопом постійний мікропрепарат препарат плоского епітелію.
4. Замалюй клітини плоского епітелію.
1. Цитоплазма. 2. Ядро. 3. Клітинна мембрана. 5. Завершення роботи.
Практична робота №2
Мета роботи: на тимчасових препаратах шкірки цибулі, виготовлених самостійно, виявити у клітині цитоплазму, ядро, вакуолю з клітинним соком, клітинну оболонку.
Завдання роботи.
1. Виготовити незабарвлений та забарвлений спиртовим розчином йоду препарати шкірки луски цибулі.
2. Роздивитись клітини шкірки луски цибулі на забарвлених та незабарвлених препаратах.
3. Замалювати будову клітини шкірки луски цибулі.
Обладнання та матеріали: оптичний мікроскоп, набір інструментів для виготовлення тимчасових препаратів, цибулина городньої цибулі.
Хід роботи
1. Підготуй мікроскоп до роботи.
2. Виготуй тимчасовий незабарвлений препарат.
3. Розглянь під мікроскопом тимчасовий незабарвлений препарат на малому та великому збільшенні.
4. Пофарбуй препарат розчином йоду. '5. Розглянь під мікроскопом тимчасовий забарвлений мікропрепарат на малому та великому збільшенні.
6., Замалюй забарвлену розчином йоду клітину.
1. Вакуоля. 2. Клітинна мембрана. 3. Цитоплазматичні тяжі.
4. Ядро.
7. Завершення роботи.
Тема: 2 Одноклітинні організми. Перехід до багатоклітинності.
§ 16. Твариноподібні одноклітинні організми.
1. Фагоцитоз - це
Фагоцитоз — активне захоплення і поглинання мікроскопічних сторонніх об'єктів (бактерії, фрагменти клітин) і твердих частинок одноклітинними організмами або деякими клітинами багатоклітинних тварин.
§ 17. Одноклітинні водорості.
2. Які способи розмноження зустрічаються в одноклітинних водоростей?
Розмноження одноклітинних водоростей буває нестатевим (за допомогою спор та зооспор) і статевим. У одного й того самого виду залежно від умов і пори року способи розмноження різні.
Рухливі Нерухливі

Хламідомонада

Евглена зелена

Навікула

Пінулярія

Хлорела

Плеврокок

Клостерій

Ацетабулярія

 

§ 19. Багатоклітинні водорості: улява, хара.
2. Чим хара нагадує справжні наземні рослини?
Хара поєднує у собі ознаки як вищих рослин, так і водоростей. Це досить великі багатоклітинні рослини, розміри сланей яких сїановлять від 20—ЗО см до 1—2 м. Зовні ці водорості схожі на вищі рослини — хвощі. Слань виглядає як гіллястий кущ з ниткоподібними або стеблоподібними пагонами зеленого кольору. Від багатоклітинних вузлів основного "стебла" колотівками відходять бічні гілки. Зростання основних розгалужених пагонів не обмежене, тоді як для бічних пагонів (аналогів листя) характерний обмежений ріст. До дна водойм талом прикріплюється за допомогою численних тонких безбарвних ризоїдів.
У структурі клітин вузлів та міжвузлів харових водоростей є суттєві відмінності. Так, кожне міжвузля представлено єдиною подовженою багатоядерною клітиною гігантських розмірів (до декількох сантиметрів у довжину). Оболонки клітин міжвузлів можуть звапнуватися. Дані клітини не здатні до поділу. У вузлах зосереджено кілька дрібних одноядерних клітин, які в ході поділу диференціюються й утворюють колотівку "листя" і бічні пагони "стебла".
Розмноження харових водоростей відбувається вегетативним і статевим способом. При вегетативному розмноженні нова рослина з’являється з особливих бульбочок на ризоїдах або зірчастих скупчень клітин в області нижніх стеблових вузлів.
Статеві органи харових водоростей добре розвинені. Оогонії (жіночі) та антеридії (чоловічі) органи багатоклітинні, у більшості видів знаходяться на одній рослині у однодомних форм, рідко зустрічаються дводомні рослини. Запліднення здійснюється на материнської особини. При злитті сперматозоїда та яйцеклітини утворюється зигота, яка дає початок новій рослині.
Тема: 3 Квіткова рослина
§ 20. Будова молодої рослини.
1. З яких частин складається проросток квіткових рослин?
При проростанні насіння формується проросток. Проросток — це насіння, у якого є корінь і маленький пагін. Першим починає проростати зародковий корінець, з якого утворюється головний корінець. Потім розвивається пагін, виносячи на поверхню верхівкову бруньку і, у деяких рослин, сім’ядолі. На межі між коренем і стеблом знаходиться коренева шийка. Ділянка стебла між кореневою шийкою і сім’ядолями називають підсім'ядольне коліно, а ділянка стебла між сім'ядолями і першим справжнім листом — надсім'ядольие коліно. Пагін складається із стебла з розміщеними на ньому листками. Перші листки проростка у багатьох рослин відрізняються за формою від листків дорослої рослипи.
При проростанні насіння квасолі дві сім’ядолі виносяться на поверхню. При проростанні насіння злаків разом з головним коренем від стебла утворюються додаткові корені. Галуження кореневої системи утворюють бічні корені, що відходять від головного та додаткових коренів. Так само на головному пагоні виникають бічні пагони.
§ 22. Тканина рослин.
1. Що таке тканина?
Тканина — це сукупність клітин, подібних за походженням, будовою і пристосовані до виконання однієї або кількох функцій. Між клітинами в деяких тканинах знаходиться міжклітинна речовина, яка не має клітинної будови.
3. Які основні типи твірних тканин та їх функції?
За розміщенням на рослині твірні тканини розрізняють верхівкові, бічні і вставні. Верхівковою називають твірну тканину верхівки стебла (конус наростання), верхівки кореня, верхівок їхніх бічних відгалужень. Бічна тканина закладається всередині стебла й кореня і зумовлює ріст стебла і коренів у товщину. Вставна буває в певних ділянках стебла і листка (наприклад, біля основи міжвузля стебла злакових рослин), її клітини забезпечують вставний ріст стебла.
За походженням твірні тканини бувають первинними і вторинними. Первинна твірна тканина зумовлює розвиток проростка і первинний ріст органів, тобто це клітини зародкових стебла і кореня, що діляться. Вторинна твірна тканина виникає з первинної. До неї належить, наприклад, камбій, поділ клітин якого дає ріст стебла і кореня в товщину у дводольних рослин. З клітин твірної тканини (меристеми) формуються всі інші типи тканин.
§ 24. Будова і функції корення.
1. Які зони існують у кінчика кореня?
Корінь має клітинну будову. Різні його ділянки складаються з неоднакових клітин, що утворюють зони кореня:
— кореневий чохлик;
— зона поділу, або зона ембріонального росту;
— зона розтягування;
— зона всмоктування, або зона кореневих волосків;
— зона проведення, або зона бічних К9ренів.
2. В якій зоні відбувається (1) утворення нових ділянок кореня, (2) видовження кореня, (3) поглинання води і мінеральних речовин?
1 — зона поділу;
2 — зона розтягування;
3 — зона всмоктування.
3. З чим пов’язане утворення коренем кореневого чохлика, які його функції?
Клітини кореневого чохлика утворюються з клітин верхівкової твірної тканини та виконують захисну функцію, вони пошкоджуються, відмирають, злущуються і на їх місці утворюються нові клітини.
4. Які тканини виконують в корені.
фулкції (1) поглинання води і мінеральних речовин, (2) транспорту речовин?
1 — покривна тканина;
2 — провідна тканина.
§ 25. Кориневі системи. Видозміни корення.
1. Коринева система - це?
Коренева система — це сукупність усіх коренів рослини. За походженням розрізняють типи коренів: головний, який утворюється із зародкового корінця насінини; додаткові, які закладаються на надземній або підземній частині пагона; бічні, які закладаються на головному, додаткових та бічних коренях нижчого порядку.
Видозміни пов’язані з посиленням якоїсь функції кореня, що призводить до відмінності від типових коренів.
3. Які видозміни кореня ви знаєте, чим вони відрізняються від типових коренів рослин за будовою і функціями?
Видозміни коренів, їх функції. Коренеплід — складний видозмінений орган; в його утворенні беруть участь основа головного кореня і основа стебла головного пагона. Частка кореня і стебла у коренеплодів різних рослин неоднакова: у моркви значно переважає корінь, у столової моркви — стебло. Коренеплід виконує запасаючу функцію.
Кореневі бульби — потовщені додаткові корені (весь корінь — у пшінки жовтецевої або його частина — у любки дволистої). Вони виконують запасаючу функцію і деколи — функцію розмноження. В останньому випадку коренева бульба, що відходить від стебла, зв’язана із пазушною брунькою, з якою і відокремлюється від материнської рослини.
Корені опорні — додаткові корені, що утворюються на гілках дерева. Вони ростуть вниз, а досягнувши ґрунту, заглиблюються в нього (фікус бенгальський). Корені опорні — ходульні, відходять від нижньої частини стебла і служать додатковою опорою (панданус, кукурудза). Корені опорні — дошковидні, утворюються в нижній частині стовбура і служать додатковою опорою для дерева (фікус каучуконосний). Корені опорні — причіпки (наприклад, у плюща), які забезпечують утримання пагона на вертикальній поверхні: стіні, стовбурі іншої рослини.
Повітряні корені епіфітів (рослин, що поселяються на інших рослинах і використовують їх як опору) всмоктують вологу і розчинені в ній речовини з повітря (представники родини орхідей, ананасових).
Корені-присоски, що поглинають поживні речовини з тканин іншої рослини. Такі корені властиві рослинам-паразитам, що живуть за рахунок інших рослин, на яких паразитують (вовчок). Такі корені є й у напівпаразитів (дзвінець, перестріч). Напівпаразити мають зелені пагони і здатні до фотосинтезу, однак при цьому паразитують на коренях іншої рослини.
§ 26. Будова та функції пагона.
1. Як поділ пагона на стебло і листки пов’язаний з виконанням ним своїх функцій?
Пагін — це осьовий орган вищих рослин, що складається зі стебла, листків та бруньок і здатний до верхівкового росту. У ході еволюції пагін сформувався як орган пристосування до життя в наземному середовищі, який виконуе функції живлення — фотосинтезу і утворення генеративних органів.
У процесі пристосування до найбільш інтенсивного фотосинтезу пагін виявився розчленованим на циліндричні осьові органи — стебло з функціями утримання і проведення речовин та плоскі бічні органи з обмеженим ростом — листки, які забезпечують можливість найбільшого контакту рослин з повітряним середовищем і поглинання світлової енергії.
2. Що таке брунька, яке її значення?
Брунька — зародковий пагін з дуже вкороченими міжвузлями, що перебуває в стані відносного спокою. Вона складається із короткої зачаткової осі (стебла) з конусом наростання на верхівці, листкових зачатків або зачаткових репродуктивних органів (квіток, суцвіть). Брунька дає початок дорослому пагону.
3. Які типи бруньок ви знаєте?
Бруньки класифікують за будовою: Закриті, що вкриті захисними лусками. Відкриті (голі), в яких покривні луски відсутні.
За розміщенням на стеблі:
Верхівкові, що розміщені на верхівці стебла, забезпечують ріст пагона або його частин в довжину.
Бічні, які розміщені збоку стебла в пазухах листків, забезпечують галуження та утворення системи пагонів. Бічні бруньки бувають пазушні, які розміщені в пазухах листків; додаткові, які виникають із внутрішніх тканин поза пазухою листка.
За призначенням та внутрішньою будовою:
Вегетативні, з яких утворюються пагони, в ній знаходиться сильно вкорочена вісь — зародок стебла з конусом проростання на верхівці та тісно розташовані зародки листків.
Генеративні, з яких утворюються квітки або суцвіття.
Вегетативно-генеративні або змішані, в яких закладається пагін та зачаткові квітки.
Зимуючі, які знаходяться в стані спокою весь несприятливий для росту рослини період року.
Сплячі бруньки — бруньки, що певний час перебувають у стані спокою, а потім дають нові річні нагони. За рахунок роботи цих бруньок наростання стебла поновлюється після перерви. Сплячі бруньки перебувають довгий час (роки, іноді все життя рослини) у стані спокою. Стимулом для їхнього проростання є значне пошкодження або втрата частини рослини. Вони характерні для дерев'янистих форм. Виводкові бруньки — бруньки, що закладаються в пазухах листків або суцвіттях деяких рослин і, відпадаючи, дають початок новій рослині.
4. Які бувають пагони за положенням в просторі і напрямку росту?
За напрямком росту та розміщенням у просторі стебла бувають прямостоячі, виткі, повзучі, чіпкі.
§ 27. Стебло - осьова частина погона.
1. Які тканини виконують механічно-опорну функцію у стеблі, де вони розміщені?
Механічна тканина — це опорна тканина, яка забезпечує рослині міцність. Складається з округлих або видовжених клітин, стінки яких потовщені та здерев'янілі. Клітини механічних тканин можуть бути як живими, так і мертвими.
Живі клітини з нерівномірно потовщеними стінками розташовані в зонах росту стебла, корі, черешках, вздовж серединної жилки листків. Клітинні стінки не здерев'янілі, здатні розтягуватися та виконують механічну функцію. Мертві видовжені клітини з рівномірно потовщеними здерев'янілими клітинними стінками і загостреними кінцями входять до складу деревини та забезпечують міцність органів і всього тіла рослин.
Механічні тканини присутні у всіх органах рослини, але найбільш вони розвинені по периферії стебла і в центральній частині кореня.
5. Що таке річні кільця?
Річне кільце це річний приріст деревини. Поява річних кілець зумовлена сезонною активністю камбію. Межа між річними кільцями добре помітна, оскільки весняна деревина, яка утворилася після пробудження діяльності камбію, складається з великих тонкостінних клітин (вона багатша на судини, тому здається пухкішою і забарвленою в ясніший колір); осіння — з більш товстостінних, але вужчих клітин і замість елементів, які проводять воду, містить більше механічної тканини, тому здається темнішою. Перехід від весняної до осінньої деревини поступовий, а від осінньої до весняної — завжди різко позначений. За річними кільцями деревини можна визначити вік рослини. У тропічних рослин, які ростуть безперервно впродовж року, річні кільця непомітні.
§ 28. Листок - бічний орган пагона.
1. Листок - це?
Листок — бічний вегетативний орган рослини, що розвивається на стеблі, складається з листкової пластинки, черешка й прилистків. Листки у більшості рослин зелені, найчастіше — пластинчасті, звичайно мають двобічну симетрію. Кількість листків на одній рослині може сильно відрізнятися, наприклад, рахують, що в середньому на одному дорослому дубі росте 250 000 листків. Розміри листків варіюють в основному від 3 до 15 см, але є і листки-гіганти деяких пальм та папоротей довжиною 15 м.
Листок пристосований до здійснення таких основних функцій: фотосинтез; транспірація (випаровування водяної пари в атмосферу); газообмін.
Крім перерахованих основних функцій, листок може виконувати ще такі функції: запасаючу — накопичення поживних речовин (капуста, цибуля) або води (алое); захисну — від поїдання тваринами (колючки кактуса та барбарису); здійснення вегетативного розмноження (бегонія, фіалка); ловильного апарату (комахоїдні рослини — непентес, росичка); видалення продуктів обміну речовин під час листопаду (у дерев і кущів); закріплення стебел (вусики гороху, вики).
3. Листкова пластина.
Листкова пластинка має жилки. Вони відходять від черешка листка і розгалужуються в його пластинці. Жилки — судинно-волокнисті пучки, які поєднують листок зі стеблом. Вони складаються з провідних та механічної тканин. Функції жилок — провідна (постачання листків водою, мінеральними солями та виведення з них продуктів асиміляції) та механічна (жилки є опорою для листкової паренхіми і захищають листки від розривів). Жилкування листка — це порядок розташування жилок у листковій пластинці.
Розрізняють основні види жилкування листків — сітчасте, паралельне та дугове. Сітчасте жилкування зустрічається найчастіше, від однієї або кількох великих жилок відгалужуються бічні, більш тонкі, які при подальшому галуженні утворюють густу сітку дрібних жилок, воно в основному властиве дводольним рослинам.
Паралельне і дугове жилкування найчастіше зустрічається в однодольних рослин. При паралельному жилкуванні листкову пластинку від основи до верхівки пронизує декілька однакових паралельних нерозгалужених жилок (злакові, осокові).
При дуговому жилкуванні в листок входить одна жилка, бічні жилки відходять від головної і продовжуються дугоподібно, не розгалужуючись (конвалія). У гінго дволопатевого кожна з жилок галузиться на дві бічні рівноцінні жилки, таке жилкування називають дихотомічним. У мохоподібних, плауноподібних, деяких хвойних пластинку пронизує лише один провідний пучок — центральна жилка, таке жилкування називають простим.
4. Які існують тканини листкорозміщення?
Листкорозміщення — спосіб розміщення листків на пагоні. Листки на пагоні укріплені на стеблових вузлах. Розрізняють такі види: чергове — коли листки розміщені навколо стебла по-одному, ніби чергуючись по спіралі (яблуня). Супротивне — коли по кожному стебловому вузлі розміщено по два листки один проти одного (бузок, клен). Мутовчасте або кільчасте — коли на стебловому вузлі розміщено по три і більше листків (вороняче око, елодея).
Будь-яке листкорозміщення дозволяє рослинам вловлювати максимальну кількість світла, оскільки кожен листок займає на пагоні своє певне місце і не затінює нижче лежачого.
5. Листопад - це?
Листопад — це процес опадання листків у дерев і чагарників у зв’язку з їх старінням.
Опаданню передують біохімічні зміни у клітинах та утворення при основі листків відокремлюючого шару. Перед листопадом у листку руйнуються пігменти, насамперед хлорофіл. В зв’язку з цим змінюється колір листка. Після опадання листка на стеблі лишається листковий рубець.
В процесі вегетації у листках відкладаються багато не використаних під час обміну мінеральних речовин. Тому під час листопаду рослини звільняються від нерозчинних продуктів метаболізму. Листки більшості квіткових рослин живуть лише протягом кількох теплих місяців року. В однорічних видів вони відмирають разом з іншими надземними частинами. У одних багаторічних дерев’янистих рослин листки можуть повністю опадати в певну пору року, в інших — кожен листок живе кілька років. Рослини, листки яких розвиваються протягом одного вегетативного сезону і щорічно з настанням несприятливих умов опадають, називають листопадними.
Листки вічнозеленйх рослин живуть від 1 до 15 років. Відмирання частини старих і утворення нових листків відбувається постійно, дерево здається вічнозеленим (хвойні, цитрусові). Біологічним пристосуванням рослин до захисту від випаровування є листопад — масове опадання листків на холодний або жаркий період року.
В помірних зонах дерева скидають листки на зиму, коли корені не можуть подавати воду з мерзлої землі, а мороз висушує рослину. У тропіках листопад спостерігається в сухий період року. Опадання листків має важливе біологічне значення, особливо в лісах. На безлистих гілках не затримується сніг. Під впливом ґрунтових мікроорганізмів опалі рештки листків мінералізуються, включаються в біотичний кругообіг, збільшуючи цим мінеральний запас ґрунту. Крім того, листки вкривають коріння і захищають його від вимерзання.
§ 29. Внутрішня будова листка.
1. Які функції шкірочки, чому вона мас різну будову на верхній поверхні листка?
Шкірочка листа складається з одного шару живих клітин покривної тканини. Клітини шкірки листа прозорі і щільно прилягають один до одного, їх зовнішні оболонки потовщені кілька сильніше, ніж внутрішні. У більшості видів рослин шкірка вкрита тоненькою плівкою з жироподібних речовин — кутикулою. Воски, що входять до складу кутикули, майже не пропускають воду. Це захищає рослини від пересихання. Тому кутикула розвинена насамперед у рослин, які зростають у посушливих умовах.
Шкірочка захищає внутрішні клітини листа від висихання і пошкоджень. Через неї здійснюється зв’язок рослини з навколишнім середовищем. Більшу частину 'клітини шкірки займає велика вакуоль з клітинним соком. Цитоплазма з ядром і безбарвними пластидами знаходяться поблизу оболонки. Деякі клітини шкірки утворюють утвори різної будови — волоски, шипики волоски. Вони захищають листок від надмірного випаровування води, перегріву та ушкоджень.
У більшості листків верхня і нижня поверхні листа різні за структурою і виконують різні функції. Це пов’язане з їхньою різною орієнтацією відносно сонячного світла. В епідермісі є пори — продихи. У більшості рослин продихи розташовані, переважно, на нижньому боці листової пластинки. Завдяки продихам, здійснюється транспірація і газообмін.
2. Що таке продкхи, як вони регулюють випаровування води і газообмін?
У шкірці між безбарвними клітинами містяться клітини, що мають хлоропласти — продихи. Продих складається з двох замикальних клітин бобоподібної форми з нерівномірно потовщеними стінками і продихової щілини. Продихи відкриваються, коли в рослині багато води: замикаючі клітки набухають, відходять один від одного, а через продихову щілину з листа виходить водяна пара. При нестачі води оболонкц замикаючих клітин щільно прилягають один до одного — тоді продихи закриваються, а випаровування води припиняється. Таким чином, продихи регулюють швидкість газообміну та випаровування води листком. ПродихИ розташовуються звичайно на нижньому боці листка (капуста, лілія). У деяких рослин (соняшник, картопля) — продихи є як на верхній, так і на нижній сторонах листа. У водних рослин (кубушки, латаття) — лише на верхній поверхні листка. Кількість продихів на 1 м2 — 100—300 і більше, залежить від виду рослин, умов зростання.
3. Яка основпа функція основної тканини листка, з чим пов’язана різниця у її будові під верхньою і над нижньою шкірочкою?
Між верхньою і нижньою шкірочками листкової пластинки розташовується м'якоть листка — це основна тканина. Верхня частина клітин цієї тканини відрізняється своєю будовою від нижньої. Клітини верхнього шару, який називають стовпчастою паренхімою, видовжені і розміщені перпендикулярно до поверхні листка. Нижній шар складається з більш округлих клітин, віддалених одна від одної досить великими міжклітинниками, цей шар називається губчастою паренхімою. Кількість шарів клітин стовпчастої і губчастої тканин залежить від освітлення. Найінтенсивніше фотосинтез відбувається у стовпчастих клітинах, які містить більше хлоропластів. Кількість хлоропластів у клітинах губчастої тканини менша, тому фотосинтез здійснюється не так активно. У цих клітинах запасаються різні речовини, наприклад крохмаль.
Основна функція стовпчастої тканини — фотосинтез, а губчастої — крім фотосинтезу ще й запасання поживних речовин, транспірація і газообмін.
§ 30. Видозміни пагона та його частини.
1. Які підземні видозміни пагона ви знаєте?
Пагони виконують ряд додаткових функцій, які пов'язані з їхньою видозміною. Видозміни пагона виникають у процесі пристосувальної еволюції. Розрізняють підземні й надземні видозміни пагонів. Серед підземних видозмін найпоширеніші кореневища (пирій, осока, конвалія, щавель, півники, імбир), бульби (картопля), цибулини (часник, гіацинт, цибуля, нарцис, тюльпан, лілія).
Кореневище — пагін, на якому розміщуються бруньки, додаткові корені, а інколи й редуковані листки; бере участь у ґрунтовому Живленні, запасанні поживних речовин, вегетативному розмноженні, утворює надземні пагони, у вигляді кореневища рослина після відмирання надземних частин перезимовує.
Бульба — верхівкове потовщення підземного пагона (столона), у якому відкладається великий запас органічних речовин; має вкорочені міжвузля, бруньки-вічка; внутрішня будова бульби подібна до будови стебла; є органом вегетативного розмноження.
Цибулина — пагін з дуже коротким стеблом (денцем) і видозміненим листям — сухими або соковитими лусками; приймає участь у збереженні запасних поживних речовин; є органом вегетативного розмноження; в умовах напівпустелі, пустелі наявність органів запасу дозволяє рослині за короткий період вегетації вигнати квітконосний пагін, зацвісти і дати плоди. Бульбоцибулина — цибулина з розвиненою серцевинною частиною, що нагадує форму бульби (шафран, гладіолус, косарики).
2. Чим підземні видозмінені пагони відрізняються від коренів?
ПІдземаі видозміну пагона своїм зовнішнім виглядом дещо нагадують корінь, проте відрізняється від нього наявністю вузлів, міжвузлів, пазушних бруньок, видозмінених листків — лусок. Не мають кореневих волосків та кореневого чохлика як у коренів. Росте підземне стебло верхівкою, де розташована верхівкова брунька, яка ніколи не вкрита чохликом. Від вузлів кореневища утворюються додаткові корені, з його бруньок розвиваються надземні пагони. Стебло може розташовуватись у ґрунті горизонтально(вороняче око, конвалія, пирій) чи вертикально (осот польовий, хвощ, чемериця).
3. Які видозміни надземних пагонів ви знаєте?
Поряд з типовими пагонами, у яких листя здійснюють фотосинтез, а стебла забезпечують розміщення листя в просторі, у рослин часто розвіваються видозмінені пагони.
До видозмін надземних пагонів відносять колючки, вусики, кладодії, філокладії. У деяких випадках у рослини видозмінюється не весь пагін, а тільки його листя, а метаморфози зовні схожі на такі пагону в цілому (вусики, колючки).
Вуса — це дуже тонкі, з видовженими міжвузлями, повзучі стебла, які вкорінюються у вузлах і дають початок новим рослинам (суниці).
Вусики — довгі тонкі пагони з редукованими листками. Вони е у винограду,
огірка та інших рослин. Вусики розвиваються у рослин, які не здатні самостійно перебувати у вертикальному положенні. Завдяки наявності стеблових вусиків, рослина отримує додаткову опору. Вусики забезпечують прикріплення рослини з повзучими або виткими стеблами до різних предметів. Колючки — вкорочені, гострі, тверді, здерев’янілі вирости пагона без листків, що захищають рослину від надмірного випаровування та поїдання тваринами (глід, дика яблуня). У гледичії товсті гіллясті колючки з’являються на стовбурах із сплячих нирок. Колючки глоду також формуються з пазушних бруньок листя і знаходяться там, де у інших рослин розташовані бічні пагони.
Надземні бульби — місцеве потовщення головного стебла, на якому розміщені листки. Наприклад, у капусти кольрабі. А в тропічних орхідей потовщені бічні пагони.
Кладодії являють собою бічній пагін, що піддався видозміні, який здатний до тривалого росту і має зелені сплощені довгі стебла, які беруть на себе функції листя. Кладодії виконують функцію фотосинтезу, так як під епідермою розташовані відмінно розвинені хлорофілоносні клітини. До групи рослин, що мають кладодії, відносять кактус-декабрист; опунцію, мюленбекію плоскоквіткову, карміхелію південну.
Видозміни листлів у комахоїдних рослин — це ловильні апарати. У росички листок несе травні липкі залозки, вміст яких, переливаючись на сонці, приваблює комах. Останні прилипають до листків, де з участю травних соків рослини висмоктують з комах азотні сполуки, необхідні для функціонування рослин. У пухирника звичайного видозмінюються листочки у мішкоподібні утворення, вхід до яких покритий волосками, спрямованими всередину порожнини. Дафнії, рачки легко проникають у ловильний апарат, з якого не можуть вибратись. На його стінках містяться травні залозки, які виділяють травні ферменти і за їхньою допомогою рослина отримує азотисті сполуки.
§ 31. Вегетативне розмноження рослин. 
1. Що таке розмноження?
Розмноження — процес відтворення собі подібних, що-забезпечує безперервність і спадковість життя.
2. Вегетативне розмноження — це?
Розмноження вегетативними органами рослин — корінням, пагонами або їх частинами. У його основі лежить здатність рослин до регенерації, до відновлення цілого організму з частини. Під час такого способу розмноження всі властивості й спадкові якості в дочірніх особин повністю зберігаються.
3. Природне вегетативне розмноження.
Воно відбувається без участі людини і відбувається постійно в природі через неможливість або утрудненість насіннєвого розмноження. Ґрунтується на відокремленні від материнської рослини життєздатних вегетативних органів або частин, здатних у результаті регенерації відновлювати цілу рослину з її частини.
Штучне вегетативне розмноження широко використовується людиною з метою одержання врожаю за більш короткий термін і у великих кількостях в порівнянні з тим, що можна отримати при розмноженні тих же рослин насінням (наприклад, розмноження суниці столонами, картоплі — бульбами). Крім того, вегетативно розмножують рослини тоді, коли необхідно зберегти сортові якості складних гібридів, якими і є цілий ряд рослин, що розводяться і вирощуються людиною. Можлива взагалі відсутність насіння у безнасінних сортів. Такі рослини розмножують тільки вегетативним шляхом.
Природне вегетативне розмноження відбувається без участі людини і відбувається постійно в природі через неможливість або утрудненість насіннєвого розмноження. Ґрунтується на відокремленні від материнської рослини життєздатних вегетативних органів або частин, здатних у результаті регенерації відновлювати цілу рослину з її частини.
Штучне вегетативне розмноження широко використовується людиною з метою одержання врожаю за більш короткий термін і у великих кількостях в порівнянні з тим, що можна отримати при розмноженні тих же рослин насінням (наприклад, розмноження суниці столонами, картоплі — бульбами). Крім того, вегетативно розмножують рослини тоді, коли необхідно зберегти сортові якості складних гібридів, яким і є цілий ряд рослин, що розводяться і вирощуються людиною. Можлива взагалі відсутність насіння у безнасінних сортів. Такі рослини розмножують тільки вегетативним шляхом.
4. Як відбувається природне вегетативне розмноження?
Вегетативне розмноження рослин у природо здійснюється шляхом: поділу (одноклітинні); кореневими паростками (вишня, яблуня, малина, ожина, шипшина); коренебульбами (орхідея, жоржини); відсадками (смородина, аґрус); вусами (суниці, жовтець повзучий); кореневищами (пирій, очерет); бульбами (картопля); цибулинами (тюльпан, цибуля, часник); виводковими бруньками на листках (бріофілюм).
Вегетативне розмноження сприяє значному збільшенню числа особин і розселенню їх в природі.
5. Як відбувається штучне вегетативне розмноження?
Люди з давніх чафв спостерігали за рослинами і, дізнавшись про різні способи вегетативного розмноження, стали використовувати їх для вирощування культурних рослин в господарстві. Давно відомо, що картоплю можна розмножувати бульбами або їх частинами. Якщо бульб недостатньо, можливо розведення картоплі бруньками. З цією метою виймають з бульби бруньки з частиною самої бульби і поміщають в парник або в контейнер з ґрунтом. Цей спосіб застосовується для вирощування розсади картоплі. Спостерігають за сходами і, коли сформуються міцне коріння, можна пересадити у ґрунт на полі.
У тому випадку, коли потрібно за короткий термін розмножити картоплю цінних сортів, використовують його паростки для розмноження. Беруть пророщені бульби і потім знімають з них паростки. Можна розділити на кілька частин найбільш довгі пагони. При цьому кожна частина пагону повинна нести бруньку. Наступний етап — висаджування частин пагонів у парники або ящики. Коли рослини укорінятимуться, їх можна перенести на земельну ділянку.
Часто використовується в господарстві метод розмноження кореневищами (наприклад, спаржа) або цибулинами (наприклад, цибуля, часник).
У сільському господарстві для розмноження культурної великоплідної полуниці також використовують спосіб розмноження вусами — повзучими пагонами. У період з кінця літа до початку осені вибирають зміцнили коріння
у ґрунті пагони полуниці від врожайних видів цінних сортів. Потім проводять посадку їх у ґрунт.
У сільському господарстві смородину і аґрус розмножують у весняний час відводками, поки не розпустилися бруньки. Необхідно притиснути пагони до ґрунту і зафіксувати їх дерев’яними держаками в декількох ділянках, після цього волого пухкий ґрунт насипають зверху пагонів. Молоді пагони беруть початок з бруньок на відводках, поступово формуються додаткові корені. Коли відбудеться вкорінення нових пагонів і, вони почнуть рости через 1-2 роки, їх переносять на іншу ділянку окремо від материнської рослини. Також часто у господарстві розмножують рослини стебловими живцями — частинами однорічного пагона, листа чи кореня. Можна спостерігати за появою додаткових коренів на черешку верби, яблуні, смородини, якщо ці черешки помістити у воду. Після цього їх можна посадити у ґрунт, тим самим буде розвиватися нова самостійна рослина.
У господарстві проводять розмноження культурної малини кореневими живцями, на них з бруньок формуються пагони.
Щеплення також відноситься до штучних способів вегетативного розмноження рослин. Воно полягає у зрощуванні живця або бруньки однієї рослини з іншою рослиною, яка має кореневу систему, добре пристосована до ґрунту і кліматичних умов. Щеплення — це пересаджування однієї рослини (прищепи) з брунькою на іншу (підщепу). Щеплення має важливе біологічне значення: краще зберігаються властивості рослини, якість сорту; отримання нових рослин досягаються швидко й зручно; для збереження цінних властивостей у нащадків; при взаємодії рослин у щеплених комбінаціях спостерігається позитивний вплив на ріст і продуктивність; щеплення допомагає вивести нові сорти рослин.
На сучасному етапі розвитку селекції ефективним є використання таких біотехнологічних методів: культура ізольованих тканин, клітин та органів рослин, клітинна селекція та генна інженерія. Вони дають можливість за короткий термін створити та розмножити цінний вихідний високопродуктивний матеріал, гібриди та сорти сільськогосподарських рослин.
Внесок біотехнології в рослинництво полягає в полегшенні традиційних методів селекції рослин, розробці нових технологій, які дозволяють підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва. Методами генної та клітинної інженерії створені високопродуктивні й стійкі проти шкідників, хвороб та інших негативних чинників сорти сільськогосподарських рослин. Розроблена техніка оздоровлення рослин від інфекцій, що особливо важливо для культур, які розмножуються вегетативно.
Таким чином, способи розмноження рослин включають розмноження надземними і підземними пагонами, корінням, дуже рідко листям. У сільському господарстві займаються розведенням культурних рослин. Для цього використовують різні методи вегетативного розмноження рослин. Найбільш поширені способи розмноження рослин —за допомогою стеблових черешків, відводків, кореневищ і бульб.
§ 32. Квітка.
1. Що складає осьову частину квітки?
Осьовою частиною квітки є квітколоже, на якому розташована решта компонентів квітки — оцвітина, тичинки, маточки. Міжвузля під квіткою називається квітконіжкою. Квітки, що не мають квітконіжки, називають сидячими.
2. Що таке оцвітина, який її склад, будова та функції?
Оцвітина — це листоподібні органи, що оточують тичинки і маточки. Листочки оцвітини виконують дві основні функції: захищають тичинки і маточки квітки та приваблюють запилювачів. Оцвітина буває простою і подвійною. Подвійна оцвітина складається з чашечки і віночка. Чашечка утворює зовнішнє коло оцвітини. Листочки чашечки — чашолистки, зазвичай мають невеликі розміри й зелене забарвлення. Чашечка буває вільнолистою (чашолистки вільні) і зрослол истою (чашолистки зростаються, утворюючи трубку із зубцями). У деяких рослин чашечка зредукована або видозмінена (парашу-тик кульбаби). Віночок — внутрішня частина подвійної оцвітини, його листочки називаються пелюстками. Вони, як правило, добре розвинені і мають яскраве забарвлення.
3. Як побудована тичинка, що вона утворює в квітці?
У квітках покритонасінних рослин є тичинки, що представляють собою чоловічий репродуктивний орган. Андроцей — це сукупність тичинок однієї квітки, У квітках різних рослин може бути від однієї до декількох сотень тичинок, але в квітках одного виду рослини кількість тичинок постійна. Тичинки можуть розташовуватися в квітці вільно або бути зрощеними. Будова тичинок всіх квіток однакова. Є тичинкова нитка, що йде від квітколожа, з прикріпленим до її верхівки пиляком, де утворюються мікроспори. У пиляку відбувається утворення і дозрівання пилку рослин.
4. Що таке маточка, яка Ті будова, що утворюється всередині маточки?
Гінецей — сукупність плодолистиків у квітці, що утворюють одну або декілька маточок. У маточці розрізняють зав’язь — нижню розширену частину, що містить насіннєві зачатки, приймочку — верхівку, що вловлює пилок, і стовпчик — дерехід від зав’язі до приймочки.
Залежно від положення відносно решти частин квітки, зав’язь буває верхньою або нижньою. Верхня зав’язь розташовується на квітколожі вільно, усі інші частини квітки розташовані нижче. Нижня зав’язь розташована під оцвітиною і тичинками.
§ 33. Запилення і запліднення у квіткових рослин.
1. Що таке запилення?
Запилення — це процес перенесення пилку з пиляків на приймочку маточки. Воно відбувається під час цвітіння рослин. Розрізняють два способи запилення: самозапилення і перехресне.
2. Які основні функції пилкового зерна і пилкової трубки у квіткових рослин?
Пилкові зерна складаються з двох клітин: вегетативної, з якої розвивається пилкова трубка та генеративної, з якої розвиваються спермії — чоловічі гамети рослини (е носіями спадкової інформації). Пилок вкритий оболонкою, що складається із зовнішнього і внутрішнього шару. Зовнішня оболонка витримує вплив високих температур і не розчиняється навіть у лугах і кислотах. Цей матеріал настільки міцний, що вченими розглядається можливість використання його для конструювання невразливих літаків.
Зовні пилкові зерна різних рослин дуже різноманітні,у багатьох рослин вони мають форму маленьких кульок. Кожне пилкове зерно вкрите оболонкою, поверхня якої рідко буває гладенька; частіше вона нерівна й покрита шипиками, бородавочками і виростами у вигляді сіточки. Це допомагає пилковим зернам триматися на тілі комахи-запилювача і на приймочці. Після того, як пилкове зерно потрапляє на приймочку маточки, воно набрякає і починається формування пилкової трубки. У пилову трубку переходять три клітини — вегетативна і два спермії. Вегетативна клітина утворює поживне середовище для сперміїв і з часом зникає. Пилкова трубка проникає в зародковий мішок, який знаходиться всередині насінного зачатка. Через пилкову трубку у зав’язь потрапляють два спермія, що беруть участь у подвійному заплідненні.
4. Яка основна функція зародкового мішка?
Зародковий мішок містить сім клітин. На обох його полюсах розташовані шість клітин, одна з яких яйцеклітина, а в центрі — клітина (центральна) з двома ядрами. З часом ці ядра зливаються, утворюючи вторинне ядро. Основна функція зародкового мішка в насінному зачатку є утворення жіночої статевої клітини яйцеклітини.
5. Чому заплідненая квіткових рослин називають подвійним?
Процес запліднення — злиття чоловічої статевої клітини з жіночою. Потрапивши до зародкового мішка, один зі сперміїв зливається з яйцеклітиною. Так утворюється диплоїдна зигота, з якої згодом розвивається зародок. Другий спермій зливається з центральною клітиною, з якої розвивається ендосперм, клітини якої містять поживні речовини, потрібні для розвитку зародка. Подвійне запліднення у покритонасінних було відкрите у 1898 р. 
§ 34. Суцвіття.
1. Що таке суцвіття?
Суцвіття — це видозмінені пагони, які несуть групу квіток, розміщених на стеблі близько одна до одної, в певному порядку. Будь-яке суцвіття має головну вісь (вісь суцвіття) та бічні осі, які можуть або розгалужуватись, або бути нерозгалуженими, їхні кінцеві відгалуження (квітконіжки) несуть квітки.
2. За якими критеріями класифікують суцвіття?
За типом розгалуження суцвіття класифікують на прості та складні.
Прості — суцвіття,'у яких на головній осі розташовуються поодинокі квітки і, таким чином, галуження не перевищує двох' порядків (наприклад, гіацинт, черемха, подорожник та інше);
Складні — суцвіття, у яких на головній осі розташовуються власні (парціальні) суцвіття, тобто розгалуження досягає трьох, чотирьох і більше порядків (наприклад, бузок, бирючина, калина та ін.). їх також називають волоть. Відкриті суцвіття — такі суцвіття, у яких головна вісь має необмежений ріст і не закінчуються квіткою; послідовність розквітання знизу вгору, наприклад родини капустяні, зонтичні, бобові, пасльонові, айстрові, злакові.
У закритих суцвіттях головна і бічні осі рано припиняють ріст, закінчуються вони квіткою; послідовність розквітання зверху донизу, наприклад, родини геранієві, розоцвіті.
За розташуванням на пагоні розрізняють верхівкові суцвіття, які розвиваються на верхівці головного стебла та його гілок, та пазушні, що розвиваються у пазухах листків.
3. Які основні типи простих суцвіть?
Для простих суцвіть характерна одна нерозгалужена вісь, де на головній осі знаходяться поодинокі квітки.
До простих відносять такі суцвіття, як китиця, колос, початок, зонтик, головка, кошик, щиток, сережка
Китиця — це суцвіття, у якому головна вісь добре розвинена, квітки прикріплюються почергово квітконіжками приблизно однакової довжини. Таке суцвіття є у черемхи, конвалії, капусти, смородини, алое, солодки голої, брусниці, гірчиці, барбарису.
Суцвіття щиток — походить від китиці, головна вісь розвинена чи вкорочена, квітконіжки у нижніх почергових квіток довші, ніж у верхніх, через що квітки знаходяться майже на одному рівні, наприклад у груші.
Колос нагадує за будовою китицю, проте має сидячі квітки, як у подорожника та осоки.
Якщо вісь в суцвітті колоса потовщена, м’ясиста, то його називають початок, наприклад,у кукурудзи.
Суцвіття сережка — походить від колоса, головна вісь поникла, тонка, гнучка, зазвичай опадаюча разом з майже сидячими квітками, наприклад, верба, тополя, смородина.
Суцвіття зонтик формується, коли всі квіти кріпляться квітконіжками до верхівки його укороченої осі, наче спиці парасольки. Суцвіття зонтик є у цибулі, часнику.
Квітки конюшини зібрані в суцвіття голівку, у якій головна вісь товста вкорочена, а на ній розташовані квітки на коротких квітконіжках. У суцвіттях-голівках інших рослин квітки сидячі, тобто позбавлені квітконіжок зовсім.
Суцвіття кошик воходить від зонтика, головна вісь розросла горизонтально у спільне ложе суцвіття, оточена листочками обгортки; квітки дрібні, сидячі, з характерними типами віночків. Такі суцвіття є у рослин родини Айстрові (Складноцвіті). Знизу вісь покривають численні сидячі зелені листки. У Складноцвітих в кошиках в різних комбінаціях розташовуються три види квіток: язичкові, несправжньо-язичкові, лійкоподібні. Зовнішній вигляд кошика нагадує одиночну квітку. Обгортка виглядає як чашечка, а квіти яскравих тонів, розташовані по периферії, як віночок.
Число квіток у суцвіттях може становити від кількох до десятків тисяч, наприклад, у пальми агави. За розмірами суцвіття бувають від кількох сантиметрів, як у берези, ліщини, до 14 метрів завдовжки у деяких пальм.
4. Які основні тили складних суцвіть?
Складні суцвіття представляють собою сукупність простих суцвіть, зібраних на загальній осі, а розгалуження може бути трьох, чотирьох і більше порядків.
До складних суцвіть відносяться волоть, складний щиток, складний колос, складний зонтик.
Складний колос складається з розташованих уздовж основної осі простих колосків, наприклад, у пшениці, ячменю, пирію. За тим же принципом будується суцвіття складний зонтик і складний щиток. У першому випадку об'єднуються в одному суцвітті прості зонтики, що відходять від верхівки загальної осі. Такі суцвіття мають морква, петрушка, кріп. Складний щиток утворений простими щитками, як у горобини, або кошиками, як у деревію, пижми. Волоть відрізняється від інших складних суцвіть тим, що розгалуження в цьому суцвітті множинне, а нижні суцвіття більш розвинені і гілкуються краще верхніх. Тому типові волоті мають форму піраміди. Волоть складається з простих китиць або колосків, розташованих не на основній осі, а на її бічних відгалуженнях, наприклад, як у чемериці, агави, тимофіївки, вівса.
5. Біологічне значення суцвіття полягає у кращому забезпеченні процесу запилення квіток.
Запилювачі відвідають за одиницю часу набагато більше квіюк, якщо вони зібрані в суцвіття. Крім того, квітки, зібрані в суцвіття, більш помітні серед зеленого листя, ніж поодинокі квітки. Пониклі суцвіття легко розгойдуються під впливом руху повітря, сприяючи тим самим розсіювання пилку. Квітки в суцвітті помітніше для комах запилювачів. Послідовне розпускання
квіток має переваги: якщо при цвітінні перших квіток умови для запилення були несприятливими, то наступні можуть запилитися.
§ 35. Насіння.
1. Яка зовнішня будова насінини?
Зовні насінина вкрита насіннєвою шкіркою. Поверхня насінини зазвичай гладенька, але може бути і шорсткою, з шипами, ребрами, волосками, горбиками та іншими виростами шкірки. Всі ці утвори — пристосування насіння до поширення. На поверхні насінини помітні рубчик і пилковхід. Рубчик — слід від насіннєвої ніжки, за допомогою якої насіннєвий зародок кріпиться до стінки зав’язі, пилковхід зберігається у вигляді маленького отвору в шкірці насінини.
Під шкірою розміщена головна частина насінини — зародок.
2. Які умови проростання насінини?
Насіння квіткових рослин може тривалий час витримувати несприятливі умови, зберігаючи життєздатність зародка. Для проростання насіння необхідна ціла сукупність сприятливих умов: наявність певної температури, води, повітря. Насіння рослин проростає при позитивній температурі. Температура, що потрібна для початку проростання значно відрізняється у рослин різних таксономічних груп та географічних регіонів. У середньому насіння рослин полярних і помірних широт проростає при більш низькій температурі, ніж насіння субтропічних і тропічних видів. Так, насіння пшениці проростає за температури від 0° до +1 °С, а кукурудзи — за +12 °С.
Насіння деяких рослин витримують періоди короткочасного впливу високої температури під час лісових пожеж, після яких створюються сприятливі умови для проростання. Крім того, вогонь сприяє відкриванню плодів деяких видів рослин, які мають стійкість до дії вогню.
Важливо надходження кисню до насіння, при застоюванні води, насіння не отримує кисень і може загинути.
Для різних видів насіння потрібна різна ступінь зволоженості ґрунту. Занадто сильне зволоження є більш розповсюдженою причиною загибелі насіння ніж засуха.
Стратифікація — витримування насіння при низьких позитивних температурах. Скарифікація — пошкодження механічним або хімічним впливом оболонки насіння, що необхідне для їх проростання. Це зазвичай потрібно насінню з товстою і міцною насіннєвою шкіркою, наприклад, деякі бобові.
У природі скарифікуючим агентом може служити вплив бактерій і гумінових кислот ґрунту, а також проходження через шлунково-кишковий тракт різних тварин.
Насіння деяких рослин не можуть прорости в природі без проходження через
кишечник птахів. Так, насіння Кальварії вдавалося пророщувати тільки після їх проходження через кишечник домашніх індичок або обробки полірувальною пастою.
Деякому насінню потрібні одночасно і скарифікація, і стратифікація. А такі рослини, як глід проростають після скарифікації і подвійної стратифікації, тобто після двох зимових періодів
спокою.
3. Що таке проросток?
За наявності комплексу сприятливих умов насіння починає проростати і перетворюватися на проросток. Під час проростання і на перших етапах розвитку зародок живиться, використовуючи запас поживних речовин ендосперму або сім’ядоль.
У насіння всіх рослин проростання починається видовженням зародкового корінця, виходом його через пилковхід та перетворенням на головний корінь рослини. Потім витягується стебельце разом із сім'ядолями і, нарешті, починає рости брунька, даючи початок головному стеблу. Корінець прикріплює проросток до субстрату і постачає його водою та мінеральними речовинами. Витягуючись, стебельце виносить на світло перші органи проростка сім’ядолі.
Рослину з моменту проростання і до формування перших справжніх листочків називають паростком.
5. Існують надземний (наприклад, у квасолі, гарбуза, соняшника, капусти, редьки, огірків) та підземний (у гороху, пціениці, дуба, ліщини) типи проростання насіння.
За надземного проростання сім'ядолі з брунькою виносяться на поверхню ґрунту у повітряне середовище. А у разі підземного проростання насінини сім'ядолі залишаються у ґрунті, перші справжні листочки у паростка з'являються згодом. Проросток, що сформувався має кореневу систему і надземний пагін, який складається з стебла, листя і верхівкової бруньки.
§ 36. Плід.
1. Що таке плід?
Плід — це генеративний або репродуктивний орган, пов’язаний з функцією статевого, розмноження покритонасінних рослин. Плід утворюється в результаті подвійного запліднення з маточки та здебільшого ще й з деяких інших частин квітки (квітколожа, оцвітини, квітконіжки) внаслідок їхнього розростання та видозмінення. Наприклад, у формуванні плодів суниць бере участь квітколоже, яблуко формується з нижньої частини оцвітини. Іноді плоди утворюються без запліднення і тоді в них відсутнє насіння. Наприклад, плоди деяких сортів винограду не мають всередині насінин і людина використовує їх для приготування родзинок. Біологічне значення плоду полягає у захисті та поширенні насіння квіткових (покритонасінних) рослин.
§ 37. Рухи рослин.
1. Рослини здатні сприймати зміни довкілля і певним чином на них реагувати.
Ці реакції дістали назву тропізмів та настій.
Тропізми — це росторі рухи органів рослин у відповідь на подразник, що має певну спрямованість. Так, ростові реакції на світло називають фототропізмом, на силу тяжіння землі — геотропізмом, на хімічні сполуки — хемотропізмом тощо. Якщо рухи рослини спрямовані у бік подразника, то такі тропізми називають позитивними, якщо в протилежний бік — негативними. В основі тропізмів лежить явище подразливості. Ці реакції спостерігають в органах рослин, які ростуть. Як правило, тропізми є результатом нерівномірного поділу клітин на різних боках органів.
Настії являють собою рухи органів рослин у відповідь на дію подразників, що не мають певногр спрямування (зміна освітленості, температури тощо). Прикладом настій можуть слугувати відкривання та закривання віночка квітки у відповідь на зміну освітленості (фотонастіі), згортання листків при змінах температури (термонастіі), закривання листків комахоїдних рослин як реакція на рухи комахи (сейсмонастії) тощо. Настії можуть бути пов'язані з розтягуванням органів через нерівномірний ріст або зміну тиску в певних групах клітин.
Таксиси — рухові реакції нижчих рослин, тобто ростова реакція всього організму до чи від подразника. Часто вони здійснюються за допомогою джгутиків. Рослини як цілісні інтегровані організми здатні сприймати подразники довкілля і певним чином реагувати на них у вигляді тропізмів і настій.
3. Настії - це?
Настії — рухи листків, пелюсток та інших органів рослин, що зумовлені зовнішніми подразниками. Найчастіше викликають настії рослин світло, температура, зміна дня і ночі; механічні подразнення (закривання листків у комахоїдних рослин, складання листків від дотику в мімози сором’язливої), хімічні речовини, швидкий ріст верхньої або нижньої сторони органу (при розкриванні бруньок).
Тема 4 Різноманітність рослин.
§ 39. Мохи.
1. Які гили зовнішньої будови тіла мохів ви знаєте?
Мохоподібні — це група вищих спорових рослин, їх називають живими викопними, тому що багато сучасних видів цих рослин існували на нашій планеті ще за часів мамонтів і навіть динозаврів.
Серед мохів є примітивні форми, в яких тіло представлено сланню, і більш високоорганізовані, тіло яких розчленоване на органи: нерозгалужене стебло, дрібні гігроскопічні листки, ризоїди. Наприклад у маршанції, тіло не диференційоване на органи, а складається з плоскої лопатевої форми слані, що прикріплюється до землі ризоїдами. У листяних мохів — зозулин льон, сфагновий мох, розвиваються стебла і дрібні листки. Корені у мохів не розвиваються.
За будовою тіла розрізняють мохи сланеві та листостеблові
На верхівках пагонів під захистом покривних листків утворюються статеві органи, в яких дозрівають яйцеклітини та дводжгутикові сперматозоїди.
3. Що таке спорогон і яка його будова?
Запліднення у мохоподібних відбувається за допомогою води. В результаті якого із зиготи в статевій бруньці у більшості мохів розвивається один спорогон. Він складається із стопи, ніжки і коробочки, прикритої зверху ковпачком.
§ 40. Плауни і хвощі.
1. Яка будова пагонів плаунів?
Плауни — це багаторічні вічнозелені трави, поширені на зволожених ділянках лісів у помірній та особливо субтропічній та тропічній зонах.
Плауни мають прямостоячі та повзучі пагони. Стебло галузиться вильчасто і на ньому спірально розміщені зелені, порівняно дрібні листки. Міжвузля й вузли не виражені. Листки мають иродихи і одну жилку. Добре розвинені провідна та покривна тканина. Від стебла в ґрунт відходять корені.
2. Де розвиваються спорангії плаунів?
На верхівках спрямованих угору пагонів у середині літа утворюються спороносні
зони зі спорангіями. Верхівкові пагони закінчуються стробілами, або спороносними колосками. Колосок складається із стрижня, покритого дрібними й тонкими листочками. Біля основи листочків розвиваються спорангії, в яких спори дозрівають залежно від виду протягом декількох місяців або років.
3. Які особливості будови і розвитку заростків плаунів?
Спори після дозрівання опадають на ґрунт і можуть там зберігатися, не проростаючи, протягом багатьох років. Після проростання утворюється невеличкий, сланевої будови багаторічний заросток з ризоїдами. Він безбарвний, позбавлений хлорофілу і не може самостійно живитися. Встановлено, що в клітини заростку проникають нитки гриба. Якщо цього не відбудеться, то заросток плауна загине, бо він не здатний до фотосинтезу. Заросток живе і розвивається лише за рахунок виділень гриба, який поселяється в його клітинах. Разом з грибом заросток поступово розростається, розвиваючись дуже повільно. Він перетворюється на маленьку бурувато-кремову бульбочку, яка живе в симбіозі з грибом до 10—18 років. Весь цей період заросток живиться за рахунок гриба. На верхній поверхні заростку, в глибині його тканини утворюються яйцеклітини та сперматозоїди. Запліднення відбувається за наявності води. З заплідненої яйцеклітини розвивається зародок, що виростає в багаторічну вічнозелену рослину.
4. Які рідкісні види плаунів та споріднених видів вам відомі?
Плауноподібні — виключно трав’янисті рослини: плаун булавовидний, селагінела, молодильник. Зустрічаються у хвойних і мішаних лісах. Це багаторічні рослини.
Серед плаунів багато лікарських рослин. Спори плауна булавовидного е найкращою присипкою для немовлят» та мають протизапальну дію. Аналогічно плауну булавовидному застосовуються плауни, двогоАрий, заплавний та інші. До лікарських належать також види роду дифазіаструм — дифазіаструм альпійський та сплюснутий. Природні ресурси цих рослин дуже обмежені, а їх збір дозволений тільки за ліцензією. Деякі представники плаунів — рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України, наприклад, плауни баранець та колючий, плаунок плауноподібний. До отруйних видів належить плаун баранець. У зв’язку з довготривалістю поновлення заростей плаунів необхідно знати особливості будови та розвитку їх представників і здійснювати природоохоронні заходи.
5. Яка будова ртагонів хвощів?
Хвощеподібні — це багаторічні рослини, характерною особливістю яких є розчленування пагона на вузли і міжвузля. Навесні з кореневища виростають буруваті нерозгалужені стебла. Стебло зелене, жорстке, ребристе, просічене кремнеземом, кільчасто-розгалужене, членисте — складається з вузлів і міжвузлів, звичайно порожнисте. Листки редуковані, лусковидні, розміщені, як і гілочки, кільцями, зростаються в зубчасті бурі піхви, що прикривають вузол. Саме тут знаходиться твірна тканина, за рахунок якої хвощі ростуть у висоту. Надземні пагони більшості хвощів однорічні та на зиму відмирають.
6. Де розвиваються спори хвощів і які особливості їхньої будови?
Спороносні пагони рожево-бурі, соковиті, нерозгалужені, членисті, листки розміщені кільцями, зростаються між собою, утворюючи потовщені піхви, що мають 8—10 чорно-бурих зубців. Спороносні пагони з’являються рано навесні і несуть на верхівках яйцеподібно-циліндричні колоски зі спорофілами, у спорангіях яких утворюються спори. Після дозрівання спор спороносні пагони відмирають і рослина розвиває безплідні зелені пагони.
Спороносні колоски в одних видів розвиваються на особливих весняних безхлорофільних пагонах, які після дозрівання спор відмирають і тоді виростають безплідні зелені пагони, в інших — після дозрівання спор їх зовнішня оболонка розривається навхрест на 4 стрічковидні гігроскопічні пружинки, завдяки яким спори розкидаються групами.
7. Які особливості заростків хвощів?
Заросток хвощів — це самостійно існуючі розчленовані зелені пластинки, на яких розвиваються статеві органи зі статевими клітинами. Після злиття гамет за наявності води чоловічий заросток гине, а на жіночому із зиготи утворюється зародок, який розвивається в дорослу рослину.
8. Чи є серед хвощів України рідкісні види?
Сучасні хвощеподібні — винятково трав’янисті рослини. У світовій флорі їх відомо близько ЗО видів, із яких в Україні зростає лише 9. Хвощеподібні поширені на всіх континентах, немає їх лише в Австралії та Новій Зеландії. Усі види хвощів вологолюбні, їх можна знайти на луках, болотах, берегах водойм, у лісах та на полях. Навіть назви різних видів хвощів пов’язані із середовищем їх існування (хвощ болотяний, хвощ польовий, хвощ лісовий тощо). У Карпатах та на Поліссі росте хвощ великий заввишки до 1 метра. Це найдавніший за походженням у вітчизняній флорі хвощ. До рідкісних видів хвощів відносять хвощ річковий та зимовий.
9. Які хвощі є бур’янами, які способи боротьби з ними?
Входячи до складу піонерних рослинних угруповань і захоплюючи території з порушеним природним рослинним покривом, хвощі нерідко утворюють чисті або майже чисті зарості в тих місцях, де інші рослини не можуть жити. Наприклад, через велику кількість води або, навпаки, через її нестачу в тих шарах ґрунту, де розташована коренева система цих рослин. Раз оселившись на якійсь території, хвощі завдяки наявності глибоко залягаючих кореневищ, маса яких перевищує масу надземних частин рослини в кілька разів, успішно протистоять таким несприятливим впливам зовнішнього середовища, як посухи, лісові пожежі і успішно конкурують з іншими рослинами, довго утримуючи захоплену територію.
Поселяючись на місцях з порушеним рослинним покривом, хвощі являють собою широко розповсюджені бур’яни пасовищ і полів, що важко викорінюється. Хвощі е індикаторами кислотності ґрунтів. Тому найбільш надійним способом боротьби із цім бур’яном є залуження ґрунту та систематичне знищення надземних пагонів для виснаження кореневищ.
§ 41. Папороті.
1. Різновиди папоротей.
На Землі більше ніж 12 тисяч видів папоротей. Ростуть вони на всіх континентах, у різних екосистемах: лісах, пустелях, болотах, зрідка у прісних і солоних водоймах. Найбільша різноманітність папоротеподібних — у вологих тропічних лісах. Тропічні деревоподібні папороті сягають у висоту 20 м, трав’янисті тропічні папороті часто оселяються на деревах — це так звані епіфіти. В Австралії та Новій Зеландії, і в наш час ростуть деревоподібні папороті до 25 метрів заввишки і з діаметром стовбура до 50 см, наприклад, альзофіла. Стовбури цих папоротей схожі на колони і не галузяться. У гірських лісах переважають ліаноподібні папороті Папороті частіше ростуть в тінистих вологих лісах і на дні сирих ярів. Набагато рідше вони зустрічаються на відкритих місцях. У лісах і болотах помірних широт трав’янисті папороті іноді утворюють суцільні зарості.
В Україні близько 65 видів папоротеподібних, які ростуть у вологих листяних та мішаних затінених лісах, розщілинах скель.
2. У чому особливість листків папоротей?
На відміну від інших рослин листки папороті ростуть не основою, а верхівкою, як стебла, що свідчить про їхнє походження від стебла. Точка зростання знаходиться на верхівці кореневища, і весною з неї виходить пучок нового листя. Молоде листя згорнуте у вигляді равлика й густо вкрите коричневими лусочками. Лист розвивається поволі, у міру росту розкручується. Розміри листя можуть становити від кількох міліметрів до трьох і більше метрів. Листя мають продихи та провідні пучки. Восени листя відмирає.
У більшості видів листки виконують дві функції — фотосинтезуючу та спороутворювальну.
3. Як відбувається нестатеве розмноження папоротей спорами?
Нестатеве розмноження — це розмноження, яке здійснюється без участі статевих клітин, наприклад спорами. Спори утворюються в спеціальних органах — спорангіях та мають захисні оболонки і здатні переживати несприятливі умови.
Влітку на нижній стороні листа з’являються коричневі горбики — соруси, які містять спорангії. В спорангіях утворюються і дозрівають спори. Спора здатна дати початок новій рослині без злиття із іншою клітиною. Спори розсіюються при розриві стінки спорангія. Число спор на одній рослині — сотні мільйонів іноді мільярдів. У більшості папоротей спори однакові. Такі папороті називається рівноспоровими, до яких належать майже всі наземні представники, зокрема щитник чоловічий.
4. Що виростає із спори папороті?
Потрапивши на вологий ґрунт, спора проростає та утворює маленьку зелену серцеподібну пластинку величиною до 1 см2. Ця пластинка називається заростком. Заросток росте в затінених, вологих місцях і прикріплюється до ґрунті за допомогою ризоїдів. Це статеве покоління папороті.
5. Де утворюються статеві клітини папоротей і які умови необхідні для запліднення?
Заросток щитника чоловічого — двостатевий, На нижньому боці у нього утворюються чоловічі та жіночі статеві органи, в них дозрівають жіночі та чоловічі гамети: сперматозоїди та яйцеклітини. Запліднення відбувається лише за наявності достатньої кількості вологи. Яйцеклітини та сперматозоїди на одному заростку дозрівають в різний Час, тому запліднення перехресне.
6. Що розвивається із заплідненої яйцеклітини папороті?
По плівці води, що виникає між заростком і ґрунтом, сперматозоїди рухаються до яйцеклітини, відбувається запліднення і утворюється зигота. Із зиготи розвивається зародок. Поки зародок не почне самостійно синтезувати, він живиться за рахунок заростку. Але невдовзі у нього формуються власні корені, стебло й листки — він стає самостійною рослиною.
7. Папоротеподібні входять до складу природних угруповань, виконують злачну роль у накопиченні органічної речовини ґрунту.
Кореневища деяких видів папоротей поїдають тварини. Деякі види папоротей, такі як орляк звичайний, осмунда корична, етраусник звичайний, людина вживає в їжу. Окремі види папоротей отруйні. Багато з цих рослин використовують в медицині та фармацевтичній промисловості. Такі папороті, як нефролепис, птерис, костенець, вирощують як кімнатні рослини.
У тропічному поясі стволи деревовидних папоротей є будівельним матеріалом, а серцевину деяких з них можна використовувати в їжу. Як харчову рослину використовують молоді листки та кореневищі орляка. Зола цієї папороті містить велику кількість карбонату калію, який використовують у виробництві тугоплавкого скла та мила. Екстракт кореневища щитника чоловічого використовують у медицині як сильнодіючий глистогінний засіб. Широко використовують декоративні папороті як кімнатні рослини та для створення квіткових композицій. Викопні папороті утворили поклади кам’яного вугілля, а вимерлі насінні папороті вважають еволюційними попередниками всіх насінних рослин.
§ 42 Голонасінні.
2. Жіночі шишки.
Жіночі шишки поодинокі, червонувато-бурі, розміщені на верхівках молодих гілок. На поздовжньому розрізі жіночої шишки знаходиться центральна вісь, на якій знаходяться зовнішні — покривні й внутрішньої — насінні луски. На насінних лусочках формуються по два насінних зачатка, у кожному з яких утворюються яйцеклітини. Насінний зачаток має канал для проникнення пилкової трубки.
Молоді жіночі шишечки зазвичай дрібні, іноді яскраво зафарбовані. Так, у канадської ялинки вони кремово-рожеві, а у різних видів модрини — від біло-рожевих до пурпурово-фіолетових. У сосен шишки найчастіше зелені або коричневі. Забарвлення їм всім потрібне не для приваблення комах, а щоб краще поглинати тепло, що дуже важливо для рослин суворого клімату.
Чоловічі шишки у більшості хвойних однакові. Це невеликі колоски, найчастіше жовті, що з’являються у молодих пагонів. Зрілі колоски розкриваються, викидаючи величезну кількість пилку, який переноситься вітром. Для того щоб пилкові зерна довше трималися в повітрі, вони часто мають додаткові вирости. У сосни на кожному пилковому зерні два великих повітряних мішки, які дозволяють зернам пролітати десятки кілометрів. Оболонки пилкових зерен дуже стійкі в зовнішньому середовищі, тому пилок може зберігатися у ґрунті надзвичайно довго.
3. Пилкові зерна та насінні зачатки
Вони формуються у шишках. У чоловічих шишках утворюються пилкові зерна, а у жіночих — насінні зачатки.
Запилення у сосни відбувається в кінці весни або на початку літа. Насінні лусочки жіночої шишки розсуваються. Пилок, який розноситься вітром, потрапляє в щілини між насінними лусками. Через пилковхід виділяється так звана "запилююча рідина", що виступає на верхівці насінного зачатка у вигляді краплини. Пилкові зерна занурюються в неї, після чого насінні луски зближуються та залишаються щільно притиснутими до достигання насіння.
4. Де і коли утворюються яйцеклітини сосни?
У насінному зачатку жіночої шишки розвивається особлива тканина, яка утворює кілька жіночих статевих органів із яйцеклітинами.
5. Як і коли запліднюється яйцеклітина сосни?
Запліднення у сосни відбувається тільки на наступний рік — через 12—14 місяців після запилення. Пилок проростає, .пилкова трубка проникає через пилковхід і досягає яйцеклітини. Один із двох сперміїв зливається з яйцеклітиною, інший гине. Із заплідненої яйцеклітини (зиготи) починає формуватися зародок. З покрову насінного зачатка утворюється шкірка насінини. Після дозрівання лусочки шишки розходяться і насіння висипається. Насінина сосни має прозорі крильця, за допомогою яких переноситься вітром. Висипання насіння відбувається через 1,5 року після запилення.
§ 43. Покристонасінні. Дводольні та однодольні покритонасінні.
1. Які основні ознаки покритонасінних?
Найважливішими особливостями Покритонасінних що й забезпечили їх панування на Землі є:
— наявність таких нових органів як квітка, яка виявилася найефективнішим утвором для забезпечення
розмноження, та плід — найкраще пристосування для поширення рослин, до завоювання ними нових територій;
насінні зачатки розвиваються на плодолистиках не відкрито, а в зав’язі, тому добре захищені від несприятливих умов довкілля: покриття насіння оплоднем (чому й відділ названо Покритонасінні); властиві різноманітні способи запилення, найефективнішим з яких є запилення комахами; подвійне запліднення, внаслідок якого утворюються не тільки зародок, а і запасальна тканина — ендосперм:
досконала провідна система (наявність у деревині справжніх судин), краще організовані механічна, покривна і запасальна тканини; дерев'янисті або трав'янисті рослини з добре розвиненими і різноманітними вегетативними органами — коренями, стеблами і листками.
Характерні ознаки вегетативних органів класів однодольних і дводольних
 

Орган

Дводольні

Однодольні

Коренева

система

Стрижнева — має добре вираже­ний головний корінь, який за­ймає в ґрунті вертикальне поло­ження; від нього відходять бічні корені, що розміщуються в ґрун­ті радіально.

Мичкувата — всі корені майже однакові за розмірами, за похо­дженням (додаткові корені), рос­туть пучком від основи стебла.

Стебло

Дерев'янисте, трав'янисте, про­відні пучки з камбієм, розміщені правильним колом у стеблі.

Трав'янисте (рідко дерев'янисте), провідні пучки, без камбію, роз­кидані по стеблу.

Листок

Простий або складний, з цільни­ми краями або надрізаний.

Простий, з цільними краями, не мають черешка і кріпляться до стебла краєм листової пластинки.

Жилку­

вання

Сітчасте.

Паралельне або дугове.

 

§ 44. Принцип біологічної систематики і розноманітність покритонасінних.
1. Біологія - це?
Біологія — система наук, що вивчає життя в усіх його проявах й на всіх рівнях організації живого, про живу природу, про живих істот, що населяють Землю чи вже вимерли, їхні функції, розвиток особин і родів, спадковість, мінливість, взаємні стосунки, систематику, поширення на Землі; про зв'язки між живими істотами і живих істот з неживою природою. Біологія встановлює загальні закономірності, властиві життю у всіх його проявах.
Що таке рослинне угруповання?
§ 45. Екологічні групи і життєві форми рослин.
2. Життєва форма рослин?
Життєва форма рослин — морфологічна будова рослин, що склалася у процесі еволюції і відображає у зовнішньому вигляді пристосування їх до умов життя.
§ 46 Рослинні угрупування.
1. Рослинні угруповання або фітоценози — це?
Група взаємопов’язаних між собою рослин різних видів, які тривалий час зростають на певній території з постійними умовами навколишнього середовища. Такими поєднаннями рослин є степи, болота, дубові ліси. Для кожного фітоценозу характерні певні умови існування, видовий склад рослин, зовнішній вигляд, внутрішня будова, ґрунт, рельєф місцевості та взаємозв’язки організмів.
2. Яка ярусність характерна для лісових угруповань?
Кожне рослинне угруповання характеризується певним видовим складом та просторовим розміщенням рослин (ярусністю). Ярусність як вертикально розчленована структура може бути надземною та підземною. Надземна ярусність — це висота надземних частин рослин різних видів, підземна — глибина проникнення кореневих систем різних рослин в ґрунт.
Найбільш чітко ярусність виражена в лісі, де можна виділити до п’яти надземних ярусів і відповідне число підземних. Найвищі дерева (дуб, липа, ясен) утворюють перший (верхній) ярус. їх крони знаходяться в найкращих умовах освітленості. Більш низькорослі дерева (горобина, яблуня, клен) формують другий ярус. Під ними розташовані чагарники (ліщина, жимолость, жостір, бересклет) і молоді дерева, які утворюють третій ярус. Різноманітні трави та чагарники відносять до четвертого ярусу. У п’ятому, самому нижньому ярусі, розташовані мохи та лишайники.
Ґрунт покриває лісова підстилка. Вона складається з опалого листя, відмерлих пагонів і сухих гілок. Численні бактерії і гриби, що містяться в лісовій підстилці, розкладають її і перетворюють в перегній і мінеральні речовини.
Ярусний розподіл рослин зменшує гостроту конкуренції за світло, так як на верхніх ярусах розміщені світлолюбні рослини, а на нижніх — тіньолюбні та тіньовитривалі.
3. Які типи рослинних угруповань вам відомі?
Основними рослинними угрупованнями є ліси, луки, степи, болота.
Ліс — один з основних типів рослинних угруповань, в яких переважають деревні рослини. У лісах України росте дуб, граб, в’яз, берест, ясен, клен та інші.
Луки — це безлісі ділянки землі, вкриті дикорослими трав’янистими рослинами. В їх травостої домінують злаки: ковили, типчак, тонконіг вузьколистий; з різнотрав’я поширені конюшина, гадючник, маренка, шавлія лучна, а також незабудка, переломник, крупка. Іноді на луках трапляються зарості чагарників.
У складі степу переважають трав’янисті рослини, пристосовані до умов зростання з недостатнім зволоженням. Степи мають густий трав’яний покрив, у ньому поширені ковили, тонконіг, стоколос, вика, конюшина; з різнотрав’я — горицвіт весняний - молочай степовий, шавлія, астрагал.
Болота — це постійне, вологі ділянки землі, на яких поширені переважно трав’янисті рослини, наприклад, осока, рогіз, очерет, сфагнум, тростяниця, хвощ, лепеха.
Тема: 5 Гриби.
§ 47. Поняття про гриби та особливості їх живлення.
1. Чому гриби ростуть після дощу або у вологих умовах?
Поживні речовини всмоктуються клітинами гриба у вигляді розчину, тому грибам необхідно багато води.
2. Чи виділяють гриби кисень?
Гриби не виділяють кисень. Навпаки, під час дихання гриби поглинають кисень для отримання енергії.
3. Чи е у грибів хлорофіл?
Гриби не мають в клітинній будові хлоропластів з хлорофілом та живляться гетеротрофно.
4. Чим за способом живлення гриби відрізняються від тварин та рослин?
Від р°слин гриби відрізняються, в першу чергу, відсутністю фотосинтетичного апарату. За характером живлення всі гриби е гетеротрофами, на відміну від зелених рослин з автотрофним типом харчування, що містять хлорофіл.
Гриби позбавлені здатності синтезувати складні органічні сполуки з вуглецю атмосферного повітря з використайням сонячної енергії і змушені споживати готові. При осмотрофному живленні гриби поглинають розчинену органічну речовину шляхом всмоктування. Тому необхідною умовою розвитку грибів є присутність потрібного субстрату, з якого міцелій міг би всмоктувати живильні речовини.
§ 48. Особливості будови грибів: грибниця, плодове тіло.
1. Чим клітини грибів відрізняються від клітин бактерій?
Клітини грибів мають ядра, в клітинах бактерій ядра відсутні.
Гриби можуть бути багатоклітинними і одноклітинними, бактерії є виключно одноклітинними організмами.
Бактерії опанували всі середовища існування, на відміну від грибів.
Гриби не здатні до активного руху, серед бактерій є види, що мають джгутики. Гриби є гетеротрофами, бактерії використовують усі відомі на сьогодні способи отримання життєвої енергії. Бактерії мають вищий рівень виживання і можливості попіирення по планеті, ніж гриби.
2. Чим грибна клітина відрізняється від клітин тварин та рослин?
Грибна клітина багато в чому відрізняються від рослин. У них є риси і рослин, і тварин. Як рослини, гриби ростуть і розмножуються, мають подібну
будову клітин і статевих органів, осмотрофний тип живлення. Але від рослин гриби відрізняються відсутністю пластид з хлоропластами, вони споживають готову органічну масу, в процесі обміну речовин у них знаходять глікоген і сечовину, клітинні оболонки більшості грибів складаються з хітину, що наближує їх до тварин. За певними ознаками гриби виділяють в окреме царство.
3. Що собою являє та частина тіла гриба, яку в побуті власне грибом і називають?
Гриб — розмовно-побутова назва плодових тіл грибів. Тісне переплетення гіфів над поверхнею ґрунту утворює плодове тіло, яке складається ніжки й шапки (сироїжки, опеньки, мухомори, білий гриб, підберезники тощо). Плодове тіло гриба є структурою, де розвиваються органи спороношення та утворюються спори.
4. Гриби розмножуються вегетативно, нестатево й статево.
Вегетативне розмноження здійснюється частинами міцелію. У дріжджових грибів вегетативне розмноження відбувається брунькуванням.
Нестатеве розмноження здійснюється спорами, які мають малі розміри і зазвичай розносяться вітром. В окремих видів вони можуть поширюватися водою чи тваринами. Спори проростають в трубочку, з якої розвивається міцелій.
Статевий процес полягає у злитті чоловічих і жіночих гамет.
§ 49. Макроскопічні гриби: особливості живлення та роль у природі.
1. Яким чином пов’язані між собою мікоризні, трутові та сапротрофні гриби?
Мікоризні гриби — гриби-симбіотрофи, допомагають деревам рости. Мікориза являє собою симбіоз міцелію, гриба
та кореня вищої рослини. У формуванні мікоризи беруть участь з одного боку всі голонасінні рослини і деякі квіткові, а з іншого — гриби.
Трутові гриби — гриби-паразити знищують старі та слабкі дерева. Гриби-паразити викликають захворювання рослин, тварин і людини. Дерева іноді уражаються трутовими грибами, копитоподібне плодове тіло яких утворюється на стовбурі дерев. Спори розвиваються знизу, розносяться вітром чи комахами. Коли потрапляють у тріщини кори або на злам гілок, то проростають углиб рослини-хазяїна і грибниця розростається в його тілі. Якийсь час гриб-паразит залишається непомітним/ використовуючи поживні речовими з рослини. Лише згодом плодові тіла з’являються на стовбурі дерева. Гриб руйнує рослину і спричиняє її передчасну загибель. Велику шкоду господарству наносять сажкові та іржасті гриби. Рослина (часто злак), на якій розвивається сажковий гриб, покривається великою кількістю спор чорного кольору (замість зернівок), що нагадує головешку. Іржасті гриби паразитують на різних рослинах (інколи мають двох господарів). На вражених грибом листках та стеблі з’являються бурі плями, що нагадують іржу (в них знаходяться спори).
Гриби розвиваються всюди, де є рослинні залишки, наприклад, опале листя, стара деревина, останки тварин, і провокують їх розкладання і мінералізацію, а також формування гумусу. Так, гриби е руйнівниками, як бактерії та інші мікроорганізми. Гриби-сапротрофи розкладають відмерлу деревину та сприяють утворенню гумусу. Серед найбільш поширених груп сапротрофних грибів виділяють шапкові, плісняві, дріжджі.
2. Як взаємодіють деревні рослнни та мікоризні гриби?
Мікориза — це співжиття грибів з вищими рослинами: деревами, кущами і травами. Мікориза утворюється по-різному. Грибниця розростається навколо кореня, утворюючи своєрідний покрив-чохол. Такі корені не мають кореневих волосків, бо грибниця виконує їх функцію. Мікоризу такого типу називають зовнішньою. Бона характерна для деревних рослин, але у трав'янистих видів зустрічається рідко.
Завдяки мікоризі збільшується поверхня всмоктування кореневої системи, також сполуки мінеральних речовин надходять всередину кореня в легко засвоюваній формі. Гриб, у свою чергу, отримує вуглеводи, фітогормони, амінокислоти з кореня вищої рослини. Мікориза створила можливість цим організмам повніше використовувати запаси поживних речовин, і це виявилось, позитивним кроком в еволюції всієї системи рослин, що утворюють лісові насадження.
3. Чим корисні та шкідливі трутовики?
Трутовики або трутові гриби — група грибів, що оселяються на стовбурах дерев, тому їх називають руйнівниками деревних насаджень, особливо лісових. Гриби-трутовики за зовнішнім виглядом нагадують копита тварин. Але це лише плодові тіла, а сама грибниця знаходиться в стовбурі. Копитоподібна форма плодових тіл найхарактерніша ознака трутовиків. їхні розміри можуть досягати, навіть, 450 см у діаметрі. Це багаторічні організми і за виглядом "копита" можна визначити, періоди інтенсивного росту. Численні дрібні трубочки, в яких утворюються спори, розміщені на нижньому боці плодових тіл. Існують і однорічні види грибів-трутовиків, але вони тонкі, шкірясті, інколи пробкові і невеликі за розміром. Представники грибівгтрутовиків відрізняються швидким ростом.
Найбільшої шкоди лісу завдає гриб коренева губка. Його грибниця проростає у корені, а потім піднімається по стовбуру на 5 метрів. У зараженій деревині з'являються пустоти, а корені руйнуються і відмирають. Таке дерево швидко гине, а на вивернутому корінні розмножуються кореневі губки далі. їхні плодові тіла красивого темно-коричневого кольору з білуватим ободком. Основне джерело зараження здорового дерева цим паразитом через проникнення спор у відмерлі корені або через пошкоджену кору.
Трутовик сливовий — небезпечний паразит багатьох плодових дерев, особливо кісточкових. Але вражає він не молоді дерева, а запущені старі сади, що є причиною засихання дерев.
Трутовик лакований — руйнівник деревини, що викликає білу гниль. Зустрічається біля основи ослаблених дерев, а також на мертвій деревині листяних порід, рідше хвойних. Зрідка трутовик лакований зустрічається на живих деревах, проте частіше плодові тіла виявляють на пнях, недалеко від поверхні ґрунту. Іноді плодові тіла виростають на занурених в землю коріннях дерев. Речовини, які входять до складу гриба, ефективні при лікуванні пухлин, захворювань серцево-судинної, нервової системи, легенів, печінки. Цей гриб має протизапальну, антибактеріальну дію, є гарним антиоксидантом.
Чага, або березовий гриб найчастіше зустрічається на березах, від чого отримав народну назву "чорний березовий гриб". Рідше він вражає деякі інші живі дерева: вільху, горобину, бук, в'яз, клен, що неминуче веде до їхньої загибелі. Протягом багатьох років, люди в народній медицині використовують цей гриб для лікування раку. Ефективність гриба все ще обговорюється і проводяться дослідження для підтвердження результатів. Чага містить бетулінову кислоту, яка є основним інгредієнтом, що зупиняє і запобігає утворенню і розвиток ракової пухлини.
Трутовик лускатий має однорічні плодові тіла, які розташовані невисоко над землею. Викликає білу або жовто-буру центральну гниль. Живе з середини травня до кінця серпня в широколистяних лісах, парках, на живих і ослаблених деревах (частіше на в'язах). Зустрічається поодиноко і групами. М'якоть щільна, м’ясиста, пружна, з борошнистим приємним запахом, пізніше стає тверда і жорстка. їстівний цей гриб тільки в молодому віці.
Трутовик облямований росте на мертвих стовбурах і є активним їхнім руйнівником, допомагає розкладати мертву деревину і завдяки цьому приймає участь у колообігу речовин на планеті.
Трутовик променевий росте на пнях і сухостоях вільхи, берези, тополі, верби та інших листяних видів, активно розкладаючи уже відмерлу деревину. Гриби-трутовики відносять до грибів-паразитів. Вони руйнують деревину дерев, завдаючи великої шкоди лісовому господарству, садам і паркам. їхні спори проникають в Дерево через рани, що з'являються в корі при поломці гілок, промерзанні деревини, сонячних опіках та інших пошкодженнях. Спори проростають в грибницю, що поширюється по деревині, руйнує її і робить трухлявою. Далі гриби деякий час продовжують рости, живлячись сапротрофно.
В медичній практиці застосовують препарати, які виготовлені на основі грибівтрутовиків.
§ 50. Отруйні гриби.
2. Види отруйниїх грибів?
До отруйних грибів відносяться гриби, у плодових тілах яких на всіх стадіях їх розвитку містяться отруйні речовини — токсини, що викликають отруєння. Основними причинами отруєнь є незнання відмінностей між їстівними і отруйними грибами. Погіршення екологічної обстановки також позначається на властивостях грибів. Останнім часом зафіксовані випадки накопичення грибами важких металів, пестицидів. Мухомор зелений або бліда поганка — найотрутніший гриб України. Забарвлення шапки поганки дуже мінливе: вона може бути і цілком білою, і жовтуватою, і зеленкуватою, і навіть червонуватою, саме тому її часто плутають з іншими грибами. їх плутають з печерицями, грибами-парасольками та сироїжками.
Найнебезпечніші, смертельно отруйні гриби: бліда поганка, білий мухомор, мухомор смердючий.
Дуже отруйні гриби: несправжня опенька, лепіота отруйна, лепіота коричнево-червонувата, павутинник оранжево-червоний, павутинних найкрасивіший, плютка Патуйяра.
Переважна більшість мухоморів є неїстівними грибами, деякі смертельно отруйні.
При отруєнні грибами людині слід негайно промити шлунок із використанням активованого вугілля, випити проносні лікарські препарати і терміново викликати швидку медичну допомогу. При використанні грибів у їжу необхідно уважно розглядати кожний гриб, відкидаючи підозрілі та незнайомі.
§ 51. Гриби їстивні і неїстивні.
1. Наведіть якомога більше прикладів їстівних грибів 1-ї та 2-ї категорії.
Усі гриби поділяються на три групи: їстівні, неїстівні та отруйні.
Багато грибів є корисними та поживними, іноді їх називають "лісовим" або "рослинним м'ясом". Гриби багаті білком, вуглеводами, містять мінеральні речовини: калій, фосфор, сірку, магній, натрій, кальцій, хлор, і вітаміни А, вітаміни групи В, вітамін С, великі кількості вітаміну О і вітаміну РР. Незважаючи на високий вміст білків, в наш час вважається, що поживність грибів не дуже висока, оскільки білок в них важко засвоюється організмом людини. Зустрічається навіть твердження, що грибний білок зовсім не перетравлюється, тому, що він укладений в хітинові оболонки, на які не діє травний сік. Підвищити засвоюваність грибів можна спеціальними способами кулінарної обробки — ретельним подрібненням, приготуванням соусів і грибної ікри і використанням порошку, що готується з сушених грибів. У грибах також є ферменти (особливо в печерицях), які, прискорюючи розщеплення білків, жирів і вуглеводів, сприяють кращому засвоєнню їжі. їстівні гриби поділяють на чотири категорії харчової цінності:
Гриби 1-ї категорії: білий гриб, рижик смачний, хрящ-молочник справжній, цезарів гриб, білий та чорний трюфель. Гриби 2-ї категорії: підберезовики, дубовик, маслюки, вовнянка, печериця, підосичники, підялинники, польський гриб, каштановий гриб, гриб-синяк, сатанинський гриб, синя та велика сироїжки, зелениця, парасолька велика, лисичка.
2. Чи можуть їстівні гриби 2-ї, 3-ї та 4-ї категорії бути умовно отруйними грибами?
їстівні гриби 2-ї, 3-ї та 4-ї категорії можуть бути умовно отруйними грибами. Нерідко в перерослих плодових тілах їстівних грибів накопичуються отруй ні речовини, небезпечні для здоров'я: важкі метали і радіоактивні речовини. Причиною сильного отруєння можуть стати не тільки отруйні, але і зіпсовані або недостатньо проварені гриби. Крім того, є люди, які страждають алергією на гриби.
Умовно отруйні гриби, наприклад, гнойовики чорнильний і білий, викликають отруєння при вживанні в їжу з алкоголем.
§ 52. Мікроскопічні гриби: дріжджі та цвілеві гриби.
1. Які особливості живлення та отримання енергії характерні для дріжджів?
Ріст і розмноження дріжджів за сприятливих умов відбувається дуже швидко. Дріжджові гриби використовують органічні речовини для отримання вуглецю і необхідної для життєдіяльності енергії. Для дихання дріжджам потрібен кисень, але за відсутності його доступу багато видів дріжджових грибів отримують енергію в результаті бродіння з утворенням спиртів. Бродіння дріжджів призупиняється або припиняється зовсім в присутності кисню, тому що дихання — більш ефективний процес для отримання енергії. Але якщо в середовищі концентрація вуглеводів дуже велика, то навіть при доступі кисню процеси дихання і бродіння відбуваються одночасно.
До умов харчування дріжджові гриби дуже вимогливі. В анаеробному середовищі дріжджі засвоюють тільки глюкозу, тоді як в аеробному вони можуть використовувати як джерела енергії також вуглеводи, жири, ароматичні сполуки, органічні кислоти, спирти.
2. Як людина використовує дріжджі?
Дріжджі викликають бродіння вуглеводів з утворенням спирту і вуглекислого газу. Цю здатність дріжджів використовують у хлібопекарській промисловості. Завдяки виділенню вуглекислого газу тісто підходить і стає пухким при випіканні. Тому дріжджі культивують і використовують у кулінари з давніх-давен. Дріжджові гриби також використовують для виробництва пива, вина, спиртів, сирів. Кормові дріжджі вирощують на соломі, відходах деревини й разом із комбікормами згодовують сільськогосподарським тваринам.
3. Які умови сприяють появі та розвитку плісняви?
Цвілеві гриби широко поширені в природі, практично повсюди. Великі колонії ростуть на поживних середовищах при високій температурі, підвищеній вологості та відсутності конкуренції з боку інших організмів. Зростання цвілі не обмежене за умови наявності їжі.
4. Чому продукти, на яких з’явилася пліснява, треба викидати, а не просто зрізати з них ураженні грибами ділянки?
Спори цвілевих грибів поширюються повітрям та за сприятливих умов потрапляють на продукти та псують їх. Цвілеві гриби харчуються шляхом всмоктування органічних речовин. Спочатку цвіль виділяє травні ферменти для перетравлення їжі, а потім поглинає розщеплені до більш простих органічні речовини. Крім того, вони виділяють у субстрат грибні токсини. Так як у цвілевих грибів немає можливості пересуватися для пошуків їжі, то вони "мешкають" у самій їжі. Поява цвілі на продуктах небезпечна для людини, тому продукти, на яких з’явилася пліснява, треба викидати, а не просто зрізати з них ураженні грибами ділянки.
§ 53. Мікроскопічні гриби, що викликають хвороби рослин.
1. Чим можна пояснити широку розповсюдженість уражень рослин паразитичними грибами?
Із грибів, які паразитують на рослинах, найбільш поширені сажкові гриби, іржасті, ріжки. Вони вражають сходи городніх, злакових культур, лісових порід та інших рослин. На злакових культурах найбільш часто зустрічаються ріжки й сажка. Фітофтора вражає картоплю. На бульбах картоплі гриби — паразити викликають появу "чорної гнилі", на плодах яблуні та груші — "плодової гнилі", на ягодах аґрусу й смородини — "борошнистої роси".
Рослини містять поживні речовини, які можуть бути використані грибами-паразитами. Паразитичні гриби мають різні способи зараження, деякі паразити проникають в організм через ушкоджені місця — після пошкодження комахами, градом. Спочатку вони розвиваються на пошкоджених, місцях, а згодом поширюються в здорові тканини та живляться вмістом живих клітин. Є паразити, спори яких проникають в організм рослини через продихи листків, корені, маточку тощо.
Усі грибкові захворювання рослин розповсюджуються дуже швидко, оскільки дрібні спори грибів переносяться з хворих рослин на здорові вітром, опадами, черв'яками, слимаками, комахами.
2. Які грибк-паразити рослин складають пряму загрозу здоров’ю людини та чому?
Вживання хліба, виготовленого з борошна зі спорами паразита, спричинює зараження крові — гангрену. Заражена людина відчуває сильний біль, у неї значно підвищується температура спостерігають і мимовільні скорочення м'язів. У разі сильного зараження можлива й смерть людини.
Гриб фузарій, паразитуючи на рослині, особливо на зерні, виділяє токсини, отруйні людини і тварин. При вживанні хліба, випеченого з борошна, до якого потрапили заражені зернівки, у людини розвивається отруєння. Симптоми отруєння подібні з отруєнням алкогольними напоями, тому хвороба отримала назву "п'яного хліба".
Ріжки — паразитний гриб, найчастіше зустрічається на житі, але іноді на пшениці, ячмені і на дикорослих злаках. В колосках жита з’являються зовні чорно-фіолетові, всередині білі ріжки. Вони більші, ніж зерна, і видаються з колоса. Ріжки дуже отруйні і вживання борошна з домішкою ріжків понад 0,1%, в їжу для людини шкідливе: з’являється хвороба — ерготизм, яку називають в народі злим корчем.
3. Які загальні заходи профілактики уражень рослин фітопатогекними грибами?
Поширеними в Україні е такі хвороби, як фітофтороз, плодова гниль, сажка злакових тощо. Заходами боротьби із дими хворобами є відбір здорового насіннєвого матеріалу; виведення стійких сортів культурних рослин; обробляння насіння злаків перед висіванням отрутохімікатами; дотримання правил агротехніки; застосування біологічного та хімічного методів боротьби.
§ 54. Лишайники. 
1. Чому відносини між грибом та водорістю в лишайнику називають симбіотичними?
Лишайники — група живих організмів, вегетативне тіло слань або талом яких утворене двома організмами: грибом та ціанобактерією чи водорістю. У лишайнику обидва компоненти вступають в тісні взаємини: гриб оточує водорості і навіть може проникати в їхні клітини. їх називають симбіотичними організмами, тому що гриб і водорість співіснують разом надаючи один одному певну користь. Водорість поставляє грибу органічні речовини, а отримує від нього воду із розчиненими мінеральними солями. Крім того, гриб захищає водорість від висихання.
2. Як гриби ростуть на субстратах, позбавлених органічних речовин?
Лишайники здатні отримувати поживні речовини не лише з ґрунту, але із повітря, атмосферних опадів, вологи роси і туманів, часток пилу, тобто всього, що осідає на слані. Тому ці симбіотичні організми мають унікальну здатність існувати у зовсім несприятливих умовах, непридатних для існування інших організмів — на голих скелях, на камінні, на дахах будинків, на парканах, на корі дерев, і навіть на склі. Лишайники, поселяючись на камінні та субстратах, де не можуть рости вищі рослини, виділяють особливі кислоти, що можуть руйнувати гірські породи. А відмираючи, утворюють органічні речовини, на основі яких формуються ґрунти.
3. Хто визначає зовнішній вигляд лишайників — гриб, водорість чи обидва симбіонти?
Гриб відрізняється специфічністю, тобто входить до складу лише одного виду лишайнику. Гриб визначає розміри слані, формує лопаті і основні деталі загального вигляду лишайників.
4. Як би ви відповіли на запитайня школяра: "Чи можливо грибам пристосуватися до пустельного клімату?"
У складі лишайників гриб має досить високу витривалість до кліматичних чинників.
Ущільнення нижньої та верхньої кірки лишайнику забезпечує захист від випаровування і поглинання води з повітря та мінеральних речовин. Нижня кірка має вирости, що забезпечують прикріплення слані до субстрату. У середині тіла між гіфами гриба розташовуються клітини водоростей, які й здійснюють фотосинтез, перетворення та накопичення речовин. При швидкому висиханні фотосинтез, який здійснюють водорості, припиняється. У такому зневодненому стані лишайники можуть витримувати великі коливання температури.



Переглядів: 13073
8.10.2017 -

Категорія: ГДЗ » 6 клас

Похоже


Коментарії до Біологія 6 клас {ГДЗ/відповіді} (Костіков І.Ю., Волгін С.О., Додь В.В.) [2014]:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера